На півночі Рівненської області загубилася стара вузькоколійна залізна дорога — справжній скарб українського Полісся. Невеличкі, наче іграшкові вагони та раритетний тепловоз щодня перевозять пасажирів — жителів Володимирецького та Зарічненського районів, а також зацікавлених туристів, які мріють проїхатися однією з останніх вузькоколійок не лише в Україні, а й у світі, що збереглися до наших часів і досі функціонують.
Місцеві жителі називають цей потяг «кукушкою» або «поїздком», а в Інтернеті часто можна натрапити на назву «Поліський трамвай». Вузькоколійна залізна дорога має колію шириною всього 750 мм, удвічі меншу за стандартну залізничну колію 1 520 мм. Довжина маршруту між селом Антонівкою та селищем Зарічним становить 106 км, що робить цю лінію однією з найдовших робочих вузькоколійок у Європі. Відстань між кінцевими станціями долають за чотири години — проте завдяки мальовничим поліським краєвидам, цей час проходить непомітно.
Основною станцією вузькоколійки є Антонівка — єдина точка на маршруті, де можна пересісти з широкої колії на вузьку. Зокрема, на станції зупиняються потяги з Києва та Львова. Біля будівлі станції Антонівка є окрема посадкова платформа, звідки відправляється пасажирський поїзд. На лінії є дві інших великих станції — Володимирець та Біла, а також 14 невеликих зупиночних пунктів.
З ХІХ століття і донині
Наприкінці ХІХ століття на теренах Російської імперії, до складу якої входили Волинь та Полісся, почали активно будувати та розвивати вузькоколійні дороги. Точна дата побудови Антонівської вузькоколійки невідома, тому за час її виникнення умовно взято 1895 рік — саме цим роком датовані раритетні рейки, які ще можна знайти на маршруті. Стратегічне та промислове значення залізниця мала під час Першої світової війни, оскільки поблизу неї проходила лінія австрійсько-російського фронту. Після війни, коли частину Полісся та Волині було приєднано до Польщі, Антонівська вузькоколійка успішно продовжила працювати — нею перевозили 
ліс, смолу, дьоготь та інші промислові товари. Однак у часи Другої світової війни залізна дорога була зруйнована, а її відновлення розпочалося лише в 1946 році. У повоєнні роки вузькоколійкою переважно перевозили ліс, пізніше потяги також перевозили продукцію та товари зарічненських та володимирецьких підприємств.
Спершу Антонівська вузькоколійка мала декілька гілок і напрямів, а лінія Антонівка-Зарічне в її сучасному вигляді була остаточно сформована в 1968 році. Лінія зазнала активного розвитку і в середині 80-х років. Крім двох щоденних пасажирських поїздів, ходили також чотири товарних. Однак із часом як товарний, так і пасажирський рух пішов на спад, і сьогодні вузькоколійкою ходить лише один щоденний пасажирський потяг.
Економічні причини занепаду
Вузькоколійний поїзд є потягом міжміського сполучення, а отже, вартість квитка на нього, втім, як і на інші електрички та дизель-потяги в Україні, є надзвичайно низькою. Весь маршрут можна проїхати всього за 11 гривень. А для певних категорій громадян, зокрема пенсіонерів та школярів, проїхати можна за півціни або й узагалі безкоштовно. Саме тому вузькоколійка є збитковою, щороку приносячи декілька мільйонів гривень збитків. Львівська залізна дорога, на балансі якої сьогодні розташована Антонівська вузькоколійка, вже декілька раз намагалася закрити лінію через неприбутковість. Окрім витрат на дизельне паливо та оплату праці 
машиністам та касирам, залізниця потребує великих витрат на обслуговування. Реконструкції чи хоча б невеликого ремонту потребують колія та дерев’яні мости на лінії, а також рухомий склад — старенькі тепловози та вагони, які не оновлювали майже 50 років. Крім того, значні кошти йдуть на оплату праці ремонтним бригадам і станційним працівникам, які підтримують колію в робочому стані — і все це зумовлює значні збитки Львівської залізної дороги.
Однак місцевій владі Володимирецького та Зарічненського районів щоразу вдається відстояти існування вузькоколійки. У цих районах слабо розвинена дорожня інфраструктура, і, в першу чергу, це пов’язано з болотистою місцевістю, через яку досить часто не вдається покласти асфальтоване полотно. Саме тому для багатьох жителів віддалених сіл потяг Антонівка — Зарічне є найшвидшим, найдоступнішим, найзручнішим і найнадійнішим способом дістатися на роботу в сусіднє село чи в райцентр — на базар, за довідкою тощо. На вихідні місцеві жителі активно їдуть залізницею до лісу по ягоди та гриби, а також їздять навідати друзів і родичів, чи відвідати храмову службу в сусідньому селі. А для сотні школярів потяг є чи не єдиним способом доїхати до школи на заняття.
З огляду на неприбутковість вузькоколійки та відсутність будь-яких дотацій від влади чи спонсорської допомоги, рухомий склад потягу вже давно не оновлювали. Сьогодні пасажири можуть проїхатися у вагонах виробництва Демихівського вагонобудівного заводу, які були виготовлені в середині ХХ століття та поставлені в Антонівку в 70-80-х роках ХХ століття. У складі потяга їздять два вагони, однак 
через збільшення пасажиропотоку, наприклад, у середу — коли до Зарічного на щотижневий ринок з’їжджаються сотні мешканців різних сіл, — кількість вагонів збільшують до чотирьох.
Скромна поліська перлина
У 2007 році залізна дорога здобула перемогу в конкурсі «Сім чудес Рівненщини», а місцева влада Зарічненського та Володимирецького районів анонсували проект «Поліський трамвай», згідно з яким вузькоколійка повинна була стати головним туристичним об’єктом півночі Рівненщини. Планували розвивати відповідну інфраструктуру, щоб зацікавити якомога більше туристів і популяризувати український зелений туризм у світі. Однак відсутність фінансування, а також адекватного планування з боку влади звели всі плани нанівець. Утім, і без значної реклами, багато туристів, і не лише з України, щороку приїжджають, щоб на власні очі побачити істинний поліський скарб.
Окрім можливості проїхатися на найдовшій робочій вузькоколійці в Європі, туристів цікавить можливість побачити раритетні вагони. Також однією з привабливих особливостей лінії є понад три десятки дерев’яних мостів, по яких проїжджає потяг. Одним із найживописніших є раритетний міст через річку Стир на межі Володимирецького та Зарічненського районів, довжина якого становить 153 метри і який є найдовшим дерев’яним залізничним мостом у Європі. Цей міст був побудований у 1906 році і з цього часу дерев’яні 
опори жодного разу не змінювали.
Також однією з причин популярності дороги є чарівна поліська природа. Завдяки достатньо повільному руху поїзда, середня швидкість якого становить приблизно 26,5 км/год., туристи мають унікальну можливість у деталях розглянути велич лісів, боліт і озер, красу яких неможливо забути. Крім того, під час руху потягу дозволено відчиняти двері у вагон та робити по-справжньому захопливі фотознімки.
Вузькоколійка протягом багатьох років працює виключно місцевим транспортом. Економічний ефект від неї негативний, а отже, лінію можуть закрити в будь-який момент. Саме тому кожен, хто обожнює цікаві подорожі та хоче відчути нові незабутні враження від України, неодмінно має проїхатися цим потягом, адже подорож дає змогу не тільки доторкнутися до історії, а й побачити неповторні й колоритні пейзажі українського Полісся.
Анна Герман
