Цікаво, скільки знадобиться життів, щоб побачити всю красу України на власні очі, або хоча б зрозуміти той масштаб, оспіваний поетами та письменниками. Про всю її велич нам відомо ще з малих літ, але чи достатньо нам цих знань?
Нам хочеться вірити, що ми знаємо про свою Батьківщину все, але це далеко не так. Дивно, але наскільки загадковою є Україна-ненька для іноземців, настільки незвіданою вона залишається й для самих українців.
Пропонуємо Вам здійснити подорож до маленького українського села в Хустському районі Закарпатської області – Іза.
Трішки історії
Столиця лозоплетіння, заповідник українських оленів – як тільки не говорять корінні мешканці про село Іза. Перша письмова згадка про нього з’явилася ще у 1387 році. За легендою, назва села пов’язана з першим поселенцем на прізвище Ізая. Він знайшов чорну лозу в селі та сплів перший кошик для носіння сіна.
Історики мають зовсім іншу думку щодо походження назви, начебто це село подарувала дружина Хустського воєводи Ізабелла жителям пригорода Городилово, який постраждав від повені. Спочатку село називалось Ізабелино. З часом його назва скоротилась до «Іза».
Столиця закарпатського лозоплетіння
Іза вважається столицею лозоплетіння Закарпаття, оскільки цим займаються майже всі жителі села. Плетіння з лози – дуже давнє ремесло й мистецтво. При належному досвіді та вправності можна прикрасити своє житло унікальними плетеними виробами, створеними власними руками.
Заготівля лози проводиться восени протягом двох місяців. Стебла лози повинні бути довжиною 1200-1500 см. Після того, як лозу зрізали, стебла зв’язують у пучки до 10 кг. Для отримання необхідної сировини пучки потрібно відварювати протягом двох годин. Стебла вручну очищають від кори, після чого сушать у спеціальних сушарках. Зберігають сировину в приміщенні, яке постійно провітрюється. Вентиляція – одна з обов’язкових умов зберігання лози. Перш ніж починати процес плетіння, лозу знову замочують у воді протягом двох годин.
Плетіння – це основний заробіток для мешканців села. До 2014 року найбільша кількість готових витворів відвозилась до Криму та в Донецьк. На жаль, прибутки останніх п’яти років залишають бажати кращого, але селян рятують сезони продажу, такі як Великодні свята та дні збору врожаю.
Українські північні олені
Місцем, що захоплює дух, є ферма плямистих оленів, яка, до речі, єдина в Україні. Вона заснована ще при Радянському Союзі в 1987 році. Її метою було добування з рогів оленів медичної сировини – пантокрину. Після розпаду Радянського Союзу ціни на пантокрин впали й ферма стала збитковою. Справа доходила до того, що заробітну плату працівникам ферми виплачували м’ясом оленів, яких масово відстрілювали. З часом ферма потроху почала розвалюватись, адже працівники не хотіли доглядати за тваринами. З величезного поголів’я залишилося близько шістдесяти тварин.
Новий ковток повітря цим рогатим красеням подарував місцевий підприємець, який вирішив зберегти їх і використати для залучення туристів. Роги, до речі, спилюють і надалі, тільки не продають, а консервують в спиртовому розчині до кращих часів. Зараз у господарстві налічується близько двохсот тварин, які живуть майже на 60 гектарах пасовища, лісів, штучних каналів і озер.
Відвідування ферми коштує 20 гривень з людини. Програма не дуже різноманітна. За огорожу не пускають, дивитися можна через паркан. Проте у Вас буде можливість погодувати безрогих «рогатиків» з рук сухариками, які на вході дає працівник ферми.
Дістатися села Іза можна автобусом або особистим автомобілем. Ферму знайти досить легко завдяки величезному щиту-вказівнику, встановленого біля повороту, що веде до ферми від села Хуст. З туристичної інфраструктури Ви знайдете місцеве кафе, майстер-класи з виготовлення кошиків та інших плетених речей.
Ця мандрівка не потребує більше одного дня. Готелів у селі немає, проте є безмежна українська гостинність, і це теж вражає.
Валерія Могилевська
