Якщо Ви не маєте часу або можливості поїхати за кордон, а душа рветься в подорож, то не потрібно опускати руки, адже Україна теж багата на фантастично-красиві місця. Одне із таких – Бакотська затока.


Бакота – затоплене село на Поділлі, зовсім не далеко від Кам’янця-Подільського. Сьогодні сюди приїжджають, щоб побачити неймовірної краси краєвиди, насолодитися тишею та відчути спокій. Проте приблизно півсторіччя тому сотні родин змусили покинути свої домівки та залишити там все своє колишнє життя. Людей виселили, а село затопили, щоб збудувати тут водосховище для потужної гідроелектростанції.

Місто, якого немає на карті

Бути на Поділлі, але не бачили Бакоту, це як бути у Римі і не бачити Колізею. Село розташовувалося за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський, недалеко від селища Стара Ушиця і села Колодіївка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Бакота вперше згадується у літописі 1240 року, хоча розкопки свідчать, що на цій території були і значно старіші поселення, ще язичницьких часів. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисяч чоловік. У XIII столітті Бакота стає великим містом, найважливішим політично-адміністративним центром Дністровського Пониззя (з XIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства.

Фото: Green Ways

В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало трагедією для Бакоти та її мешканців.

Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на нові відведені місця. Також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення.

Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над власно побудованою хатою або над власно посадженим деревом. Усі люди були загнані у безвихідну ситуацію, проте кожному потрібно було вирішувати долю по-своєму. Так і відбулось, усі мешканці поділились на 4 групи: одні купили житло в сусідніх селах, другі почали будівництво в селі Гораївка, треті – в с. Колодіївка, інші в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Бакота опустіла, її зруйнували. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.

Тоді й закінчилася історія Бакоти. В той час із карти України зникло безліч сіл. Для мешканців тих сіл, що навіки зникли під водами Дністровського водосховища, цей грандіозний проект назавжди став незагойною раною на серці.

Повернення з небуття

Фото: ua.depositphotos.com. Автор – Farion_O

Неймовірна краса, від якої важко перевести дух, місцевість що вражає своєю унікальною природною красою, а ще своєрідним тамтешнім кліматом, який порівнюють з Кримським. Незвичне поєднання гірського повітря, прогрітих щедрим сонцем скель, які захищають долину від вітрів, вкритих галькою просторих пляжів і неозорого моря (подібного до справжнього, тільки несолоного і без шторму).

Бакота стала практично продовженням ще одного дива України – Дністровського каньйону. Від Бакоти недалеко розташована Кам’янець-Подільська фортеця, а також і Хотинська фортеця. Просто уявіть, одна подорож, а одразу три прекрасні локації для відвідання – просто мрія для мандрівника.

Туристів місце приваблює фантастичними краєвидами, кількома пляжами та, звісно, залишками скельного монастиря. Тут збереглось кілька печер та ніші від поховань ченців. Поруч є три джерела з цілющою водою – Північне, Південне та Найпівденніше. До речі, про останнє кажуть, що воно лікує хвороби очей. Бакотський скельно-печерний Свято-Михайлівський монастир розташований на висоті близько 70 м в урвищі берега, на середній терасі стрімкого схилу Білої гори, що підноситься над Дністром на 130 м. Бакотський скельний монастир є одним із тих об’єктів, які дозволяють нам краще розуміти нашу історію, наш родовід, нашу віру.

Невідомий рай Поділля

Скелі – це одне з тих місць, які просто необхідно побачити, якщо будете в тих краях. Їх тут багато і про кожну з них жителі можуть розповісти цікаві легенди. Візьмімо, до прикладу, скелю під назвою «Курник», яка, можливо, отримала назву від великої кількості місць гніздування різноманітних птахів, які там мешкають. Якщо придивитись збоку, то скеля дуже схожа обрисами на людську голову. «Курник» користується особливою повагою. Кажуть, що саме вона змальована у поемі “Руслан та Людмила”.

Найвища точка Бакоти – “Біла гора” – отримала свою назву, напевно, через світлі скельні породи тонкошаруватих сланців, що виходять на поверхню з боку урвища. Звідси відкривається запаморочливий краєвид: Дністер як на долоні. Це місце стало дуже популярним завдяки відродженню свята Маковія (14 серпня), коли на Білу гору піднімаються віряни на спільну молитву за рідних і за Україну.

Відпочинок і розваги в Бакоті

Фото: etnosvit.com

В Бакоту їдуть, щоб з’єднатись з природою, стати з нею одним цілим. На затоці розташовано багато місць для наметів, під крислатими деревами є дерев’яні столики та лавки. Тут можна сховатись від палючого сонця. На вулиці обладнано туалети. Є красивий пляж. На пляжі можна ловити рибу, там же її можна приготувати, мангал знайти легко, але за дрова потрібно буде доплачувати. Купатись тут одне задоволення – чиста, спокійна і тепла вода.

Якщо любите полювати за приголомшливими фото, то Вам точно сюди. Тільки не забудьте зарядити всю свою техніку, адже тут неможливо не фотографувати, бо ці краєвиди вражають і серце, і душу.

Це місце в народі вважається місцем сили, це місце, яке прирівнюють до раю на землі. Сюди кожен раз хочеться повертатись. За кілька хвилин Бакота підкорює вас, і ви будете думати тільки про те, щоб приїхати сюди знову і знову.

Про розваги та проживання на Бакоті детальніше можна дізнатися на сайті bakota.com.ua.

Анастасія Кунтий
(Головне фото: ua.depositphotos.com. Автор фото – Farion_O)