Балійська культура: коли ритуали – частина життя

Статті

Балі – це яскраве поєднання індуїстського суспільства в переважно мусульманській державі Індонезія з культурами іноземних туристів, з якими корінне населення постійно контактує. Такий симбіоз пробуджує величезне бажання все ж дізнатися, чим культура острова так відрізняється від іншого світу.


Балійці дуже пишаються всіма своїми традиціями і побутом, їм властиво суворо дотримуватися традиційного для цих місць кодексу поведінки. На відміну від переважної більшості курортних містечок по всій планеті, балійці не мають упередженого ставлення до туристів і відомі у світі своєю привітністю. А з ще більш особливою прихильністю вони ставляться до тих, хто поважає їхню культуру.

Жодного дня без ритуалу

Унікальний різновид індуїзму на Балі, який називають Агама Хінду Дарма, складається з трьох важливих елементів – індуїзм (істотно відрізняється від того, що практикують в Індії), анімізм (головна ідея полягає в тому, що кожна жива істота має душу) і поклоніння предкам (обожнювання своїх предків, після того як був пройдений процес очищення).
В основі національних традицій на Балі лежить величезна кількість обрядів, ритуалів і церемоній. Кожен етап людського життя відзначений тут різними стародавніми ритуальними обрядами. Кажуть, що церемонії на Балі проводяться щодня. І якщо брати до уваги ті, що присвячені життєвому циклу, то так воно і є.

Турист, що вперше відвідує острів, може для себе відзначити, що на Балі храмів більше, ніж будинків. У кожному домі є свій маленький, але все ж храм – «сангахе», присвячений родоначальнику сімейства. Подібні храми є всюди: у лікаря в кабінеті, у вчительки в класі і т.д.

Кожен ранок починається з невеликого підношення для богів, і, якщо встати якомога раніше, то можна побачити, як , наприклад, власниця магазину акуратно розміщує дари на тротуарі перед своїми вхідними дверима. Робиться це для привернення удачі в справах, супроводжується процес молитвою, в якій богам заздалегідь дякують за ще не прожитий день.

Такі підношення можуть складатися з чого завгодно – немає певного правила про їх склад. І кількість тут теж не має значення, головне – це показати божествам, що ти пам’ятаєш про них і про їх вплив на твоє життя. Виготовлення таких дарів – суто жіноча справа, і тому кожна балійська дівчинка, готуючись вирости, повинна, перш за все, навчитися робити підношення. Адже кожен день потрібні свіжі пожертвування, треба постійно ділитися з богами і духами тим, що у тебе є, й бути вдячним.

Імена – це теж особлива традиція на Балі. У переважної більшості індонезійців лише чотири імені на всіх – причому і на хлопчиків, і на дівчаток. Називають їх по черзі появи на світ: першу дитину зазвичай називають Уайан, другу – Кадек, третю – Неман, а четверту – Кетут. Якщо дітей в сім’ї більше чотирьох (а це зовсім не рідкість), імена знову йдуть по колу. Таким чином у сім’ї може бути зо 3 дитини з однаковими іменами й дивним це здаватися місцевим не буде зовсім.

Смерть – лише початок життя

Кремація – «нгабен» – є найдовготривалішою урочистою церемонією балійців. Як не дивно, цей ритуал є захопливим, яскравим і несподівано гучним. Вмираючи, людина отримує шанс на реінкарнацію, а отже, знову повернеться на землю. Смерть людини – це перехід з одного життя в інше, і цей перехід відзначають з тим ще розмахом. Плáкати під час церемонії навіть забороняється, адже цим можна збентежити душу померлого, і вона не зможе покинути тіло, щоб вирушити в омріяний інший світ.

Сама ж церемонія триває кілька днів і в ній залучено велику кількість людей. Для її підготовки родичам необхідно витратити чимало коштів і часу, а також запросити ледь не все селище. Тому найчастіше влаштовують «тимчасовий» похорон, а коли підготовка повністю завершується, ноші з тілом померлого, що нагадують трон, проносять вулицями села о 12 годині дня і кілька разів розвертають, намагаючись «заплутати сліди»: тоді душа померлого не знатиме, як повернутися додому і точно вирушить до іншого світу. Центральний момент церемонії – спалювання саркофага з тілом, а на 12 день після кремації, попіл розвіюють над водою. З погляду релігії балійців, ця церемонія – очищення і повернення 5 елементів всесвіту, які формують життя в людському тілі, назад у всесвіт.

Соціальне життя на Балі

На Балі всі змалку мріють створити власну сім’ю і завести дітей, тож у шлюб вони вступають переважно в досить молодому віці. Тут існує поділ на касти, яких всього чотири: брахміни, агунги, вешья, шудра – вони є спадкоємними «титулами». А якщо молодята належать до різних каст, то нова родина «підвищується» до рівня того з молодят, хто знаходиться вище в ієрархії.

Деякі види робіт на Балі чітко поділяються за гендерною ознакою, тобто існує робота, яку виконують тільки жінки, а є робота виключно для чоловіків. Крім того, розподіл за статтю може бути не тільки в роботі по господарству, а й у проведенні вільного часу. Танцювати, наприклад, дозволяється всім, готувати підношення, як ми вже з’ясували раніше, можна тільки жінкам, а грати в місцеві азартні ігри – привілей виключно для чоловіків.

У сільських громадах балійці живуть напрочуд активно і дружно, майже як одна сім’я. Тому якщо ви планували пожити тут близько півроку, а то й більше, майте на увазі, що на острові фактично є обов’язковим знайомство з усіма сусідами у селищі, адже вам доведеться жити однією комуною. Тож інтровертам тут буде важко.

Це лише маленька частинка з того, чим можна захопитися й здивуватися. Традиції балійців унікальні і незвичні для нас, а саме тому викликають неповторні емоції та почуття з глибин душі кожного, хто наважиться відвідати це казкове місце.

Дарина Вернигора