Чернівці: як доїхати, що подивитися та чим поласувати?

Статті

«Чернівці – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень». Це, напевно, найвідоміший вислів про серце Буковини – місто Чернівці. Його приписують австрійському публіцисту Георгу Гайнцену. І недарма…


Найзручніший варіант дістатися до Чернівців зі столиці переночувати у потязі. Фірмовий швидкий поїзд «Буковина» рушає з Києва близько восьмої вечора і вже о восьмій ранку готуйтеся пити найсмачнішу у вашому житті каву в Чернівцях. Місцеві кажуть, саме тут цей міцний напій свого часу любили пити Ольга Кобилянська та Леся Українка, бо такого запашного напою не могли знайти ні у Львові, ані в Києві. Підтверджую: ці панянки казали правду, мешканці Чернівців дійсно знають як варити каву.

Місто стоїть на річці Прут і розкинулося на семи пагорбах. Тож пішохідні маршрути тут нелегкі: або під гору, або з гори. Упродовж віків у Чернівцях розквітали культурні й релігійні традиції найрізноманітніших народів. До архітектури доклали руки австрійці, угорці, німці, румуни і навіть турки, ледь не кожна споруда тут – унікальна пам’ятка.

Якщо ви приїхали в місто бодай на два дні, у перший найкраще погуляти Чернівцями самому: відчути атмосферу, позаглядати у дворики, які тут приховують безліч автентичної краси, послухати надвечір скрипку просто посеред вулиці, спробувати місцеві будз і бринзу. А от другого дня найкраще взяти оглядову екскурсію: ви не тільки закріпите враження, а й самі подивуєтеся від величі місць у яких побували.

Від Центральної площі вузенькі вулички розходяться вусібіч. А на історичну міську ратушу щодня підіймається сурмач у буковинському народному вбранні, долаючи 126 кроків по звивистих сходах. Рівно опівдні з балкона вежі він грає на трубі народний гімн міста – «Марічку». З дня у день, із року в рік.

Звідси, з Центральної площі, яка колись служила місцем торгівлі, бере свій початок і вулиця Ольги Кобилянської, яка раніше носила назву Панської.

За місцевими романтичними легендами, двірники, які поралися на цій вулиці, були освіченими і знали кілька мов, тож проходили відповідний відбір і повинні були мати аристократичне обличчя. Поки місто спало, вони мили бруківку водою з милом і підмітали її трояндами. Пройтися Панською можна було тільки в чистому взутті та пишному вбранні, а якщо вельможі не усміхалися, йдучи вулицею, то отримували за таку поведінку штраф. Тож тут забували про все, що на душі і усміхалися всупереч проблемам. Здається, ця традиція збереглася й до сьогодні.

Ще одна романтична, утім сумна історія пов’язана із Турецькою площею, або площею Пресвятої Марії.

Ця місцина у Чернівцях залишилася ще з часів Османської імперії, яка наводила жах на усю Європу.

Кажуть, турецький паша, зустрівши біля криниці буковинську дівчину, закохався у неї до нестями і запропонував їй руку й серце. Та відмовила йому, не схотівши стати однією з дружин чужоземця. Одного дня, коли турецький вельможа знов зустрів красуню, вона, на знак непокори, кинулася у криницю.

Серед споруд, якими славиться місто – дім-корабель та будинки-близнюки, які вже стали візитівками Чернівців нарівні з найвідомішим університетом України, який ще називають нашим «Хогвартсом».

Будинок-корабель, який у Чернівцях досі звуть на старий лад «шіфа» (від нім. «корабель»), згідно з міською легендою, був збудований одним місцевим підприємцем для свого брата. Той був моряком. І щоб море не розлучало братів, підприємець збудував для свого брата дім, який нагадував би корабель, аби той не сумував за стихією. Фасад будівлі звужений і схожий на «ніс» корабля, палубу нагадує майданчик, розташований на другому поверсі, а башта нагорі – щоглу.

Попри те, що ніхто б з містян не пережив би такого самого будинку як в сусіда, два однакових у Чернівцях усе ж є. За повір’ям, тут мешкала заможна родина, яка мала двох доньок-близнючок. Для них батьки й замовили архітектору таку споруду, аби дівчата могли бачити одна одну, виходячи на балкон. А у центральній частині будинку жили самі батьки.

Найвідомішою пам’яткою Чернівців є Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, який служив Резиденцією православних митрополитів Буковини і Далмації.

2011 року архітектурний ансамбль внесли до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Тут дійсно перехоплює подих від величі, варто один раз побачити, аніж тисячу разів послухати оповідь.

Не розчарують Чернівці і гурманів: гастрономічних «точок» у місті немало. Тут слід смакувати банош із бринзою і будзом, закарпатський бограч, юшку з білими грибами, мамалигу і ще безліч смачних страв. У Чернівцях готують смачну каву, варять чудове пиво і частують міцними й не дуже настоянками і наливками.

Сказати можна напевне лише одне – відвідати Чернівці хоча б раз неодмінно варто. Але маємо певність, потім місто ще не раз покличе вас у свої обійми.

Ірина Алиєва