«На нашій, не своїй землі», — саме так можна описати ставлення багатьох українців до Туреччини. Ці рядки звучать тут не в тому сенсі, в якому писав їх Шевченко. Адже Україна і Туреччина об’єднані не лише берегами Чорного моря, а і спільними сторінками історії. Близькою для деяких людей Туреччина є через деяку схожість із Кримом, який, на жаль, став зараз для нас більш недосяжним. Туреччина — це країна, яка має не тільки «all inclusive», а й цікаву історію, незабутню культуру поза цією готельною мішурою.
Те, що нас об’єднує: кава, християнство, українська жінка та Гомер
Найцікавіше те, що турецька держава історично стала колискою рідного для України християнства. У Мідріні деяке міське населення й досі розмовляє арамейською — мовою Ісуса Христа. Усім відомі Райські сади за Біблією знаходилися у витоку Євфрату та Тигру, які починають свій шлях саме на турецьких землях. Святий Іоан Богослов у своїх «Одкровеннях» писав про сім церков, які знаходяться у Пергамі, Ефесі, Сардисі та Смірній. Усі ці землі розташовані в Туреччині.
Каву полюбляють українці і турки однаково. Та мало хто знає, що вона була завезена до Стамбулу раніше, ніж до інших європейських країн. У XV столітті з Ємену почали постачати перші зерна арабіки. Туреччина стала центром кавоваріння, яке можна порівняти із популярністю цейлонського чаю в Індії. Можна згадати серіал «Величне століття», де був епізод про те, як до Стамбулу завезли кавові зерна і усі люди з першого разу не вподобали гіркуватого та насиченого смаку кавового зерна, але потім масово почали відкриватися намети на ринках, де готували і розливали ароматну каву усім охочим. Найцікавішим є той факт, що у цей період до їхнього законодавства додався закон, у якому йшлося про розлучення жінки із чоловіком, якщо він щоденно не забезпечує її кавою.
Найвідоміші історичні постаті, Цезар та Гомер, також залишили свій слід на турецькій карті. Цезар виголосив свої пророчі слова «Прийшов, побачив, переміг» саме біля Анкари. Гомер був уродженцем турецького Ізміру і писав свою «Іліаду» про мальовничі північні землі біля Чаннакале, де і відбувалася знаменита Троянська війна.
До речі, кожен з нас знає історію про українську дівчину Анастасію Лісовську, яка за щасливим викликом долі стала дружиною великого Султана Сулеймана і народила наступних спадкоємців для імперії. Можливо, саме тому, українські жінки є певною «родзинкою на торті» для турків. Зараз безліч українок легко пов’язують своє життя із турецькими падишахами. І релігія не стає перепоною в подібних стосунках.
За межами «all inclusive»
Усі дороги більшості туристів ведуть не тільки до Риму, а й до Туреччину. Та ця країна знаходиться за сімома замками популярної системи «all», яка змушує нас сидіти за кам’яними мурами, їсти однакову їжу, пити дешевий алкоголь і дивитися на дурнуваті анімації. Тому я під час своєї подорожі намагалася віднайти щось цікаве у відомих курортних містечках за воротами готелів.
Анталія для мене стала містом із двома обличчями. Коли ти потрапляєш до центру міста, то бачиш приватні будинки, багатоповерхівки, школи, садки, торгові центри, парки та центральну набережну. Люди у місті живуть так, як українці. Вони так само працюють, так само відпочивають. Інша сторона медалі — це невеличкі селища, що знаходяться неподалік від міста. Наприклад, Гейнюк, Кемер, Текірова. Вони схожі на наші селища міського типу, але не на автентичні українські села з мазанками, вишневими садками та сільським господарством. У невеликих містечках всюди ростуть рясні виноградники. Вікторія Моргулець вперше відвідала Анталію два роки тому і змогла насолодитися турецьким морем та екскурсіями. Дівчина радить: «Не купуйте екскурсійні тури у готелі, бо це марнотратство. Виходиш у місто і безліч гідів пропонують тобі різноманітні тури і вони — безпечні. Раджу обирати не поїздки у аквапарк чи на рибалку за фореллю, а щось вагоміше. Наприклад, поїздку до Памуккале на білосніжні травертинові тераси, де поряд є чудове озеро Клеопатри і багато археологічних комплексів. Ви точно не пошкодуєте».
Навколо невеличких вуличок простягнулися міцною китайською стіною гори, завдяки яким завжди відчутна неповторна свіжість і вранішня повітряна прохолода. На широких морських узбережжях розкинулися готельні комплекси. Всі вони пропонують величезну кількість послуг, тому кожен може себе відчути, немов у Бога за пазухою. Працівники дуже плідно працюють над тим, щоб кожен відвідувач був задоволений прийомом, перебував у комфорті. Основний заробіток для них — це курортний сезон, тому влітку вони працюють, як бджоли у вулику, а взимку — більше відпочивають. Турки дуже комунікабельні і намагаються бути поліглотами-аматорами. Вони знають базовий набір слів української мови, легко розуміють її.
Перлина у турецькій мушлі — місто Мармарис. Його називають улюбленим місцем британців, які люблять дешевий відпочинок. Тут є декілька пам’ятників Ататюрку, колишньому президенту. Приємно бачити, що населення називає політика своїм генієм, який ліквідував султанат і проголосив Туреччину республікою. Місце цікаве своїми гучними вечірками, вулицями барів, де розташовані клуби, бари, ресторани. Любо глянути, як таксисти безкоштовно відвозять тебе до бару лише заради того, аби ти тільки туди потрапив. Завжди цікаво слухати кумедні історії про те, як з 10 доларами у кишені, але великими і чесними очима можна спробувати повний асортимент алкогольних напоїв. Мармарис може здивувати Вас тихим і спокійним відпочинком: завітайте на півострів Датча, де можна сховатися від людей та метушні.
Туреччина нікого не залишить без уваги. Хтось буде вражений гарячим сонцем і чистим морем, хтось — співвідношенням ціни і якості. Тут можна відпочити, як арабський шейх чи як рядовий українець. Вас захопить культура, яка виокремилась з традицій римлян, шумерів та лідійців. Сучасні торгові центри, старовинні ринки, крамнички спецій та вина задовольнять потреби найвибагливішого туриста. Турецька кухня (оливи, сири, смажена баранина) запам’ятається навіть гурманам. Країна не варта посиденьок в готелі біля басейну, вона може здивувати, надихнути, змусити мріяти. Тож мерщій до Туреччини!
Інна Кобець
Головне фото: hittravel.com.ua
