Часто звучать вислови «Сім чудес світу» та «Сім чудес України». Але ж «чудеса» для кожного різні. Когось ваблять гори, когось — води та рівнини. Сьогодні про місто, яке зачаровує пагорбами та Дніпром.
Походження назви міста
Канів — місто у Черкаській області. Розташоване на річці Дніпро. Назва має татарське коріння. Існує дві гіпотези походження. Перша — назва означає «ханський перевіз» та «місце крові». Інша гіпотеза базується на тому, що тюркською мовою «Дім хана» перекладається як «Кхан ев». А за народним переказом, Канів походить від назви птаха- канюка. Крім того, існує грецька версія походження міста — місто очерету, на що вказує і грецька колонія поблизу Канева. Мається на увазі схожість назви міста з грецьким словом «канос» — очерет, місце очерету.
Невелика історія Канева
Перша письмова згадка про Канів міститься в «Печерському патерику» і датується між 1074 і 1088. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У середині ХІІ століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Київської Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави.
Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм. Неодноразово Канів переходив із рук в руки. 1320 місто взяв литовський князь Гедимін. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. За нього місто виросло і перетворилось на помітний торговельний центр.
У XVI столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. Також у Каневі похований гетьман Самійло Кішка.
Пам’ятки Канева
Тарасова гора. Новітня історія Чернечої гори в Каневі почалася 22 травня 1861 року, коли тут поховали Тараса Шевченка — за його заповітом. Відразу ж канівці перейменували гору на Тарасову. Вона — складова однойменного національного заповідника. Щороку сюди приїжджає незліченна кількість відвідувачів. Сходи на Тарасову гору подолати не дуже легко, але це нікого не зупиняє. Чернеча гора є своєрідною Меккою, де варто побувати хоча б раз у житті, відчути її ауру і побачити місце, де Поет знайшов свій вічний спокій: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий».
Взагалі, місце, яке обрав Тарас Шевченко для власного поховання, самобутнє. Чернеча гора – частина Канівських гір і Мошенського плато, яке розтягнулось на 70 кілометрів уздовж Дніпра. Гора є однією з найвищих у Каневі. Зовні це заокруглений прибережний виступ із дуже крутими схилами, оточений двома ярами – Меланчиним потоком і Крутим ярком.
Шевченківський національний заповідник — створений у серпні 1925 року і є першим в Україні історико-культурним заповідником, удостоєним статусу національного. Розташований за 4 км на південь від центру Канева. Загальна площа охоронних зон — 2500 га. У складі заповідника — 8 пам’яток культурної спадщини. Одна з них — музей Т.Г.Шевченка. Музейна колекція Заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам`яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. Інша — Тарасова світлиця. Народний музей започаткований Василем Гнилосировим наприкінці XIX століття у вигляді шевченківської хати.
Заповідник — культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр. Вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової гори, а також здійснює на своїй території охорону пам`яток культури від доісторичних часів до сьогодення, а також природного ландшафту.
Ще багато про що можна розповісти, але навіщо, якщо краще за все — приїхати та відчути душею це місто з величною історією.
Анастасія Ткачук
