Флоренція: місто, створене геніями Ренесансу

Її називають суцільним музеєм просто неба. Собори, палаци, статуї, вуличні музиканти, твори найвеличніших художників та письменників… Тут, здається, навіть повітря пахне інакше, ніби хтось розвіяв містом чудодійний еліксир жаги до мистецтва.

Дуже часто Флоренція не є пунктом №1 у списку італійських міст, які хочеться відвідати, але стає такою, щойно опиняєшся там.

Ласкаво просимо до Флоренції!

Гори, гори, гори… Затамувавши подих, насолоджуюся тосканською природою та рахую хвилини до прибуття. 20… 10… 5… Невдовзі картинка за вікном змінюється. Зупиняємося посеред «пустелі». Водій оголошує кінцеву зупинку (Villa Costanza) та бажає гарного дня у Флоренції.

– Так ось чому квиток на автобус коштував усього 5€ – посміхаємося з подругою одна одній. Збагнувши, що центр міста знаходиться за тридев’ять земель, сідаємо на трамвай і вирушаємо на його пошуки.

Google карта супроводжує до нашого тимчасового житла. З ним, до речі, дуже поталанило! На запит у CouchSurfing (ресурс для мандрівників з обмеженим бюджетом) відповів франківчанин Павло. Він погодився «захостити» нас на декілька днів у своїй затишній квартирі, що знаходиться у самому серці Флоренції. Він переїхав із сім’єю до Італії ще п’ятнадцять років тому й зараз з теплими обіймами приймає у себе багатьох українців.

– Це щастя, тому що в такі моменти я ніби вертаюся додому в Україну, – ділиться враженнями від спілкування із земляками Паша.

От і нам щастя привалило! Приємно чути українську в далеких краях. А ще приємніше, коли хтось залюбки погоджується поводити містом, розповісти легенди та історії, звернути увагу на деталі, які туристи, що вештаються вулицями без гідів, навряд чи помічають.

Скуштувати італійського ренесансу

Навіть не роззуваючись, залишаємо речі та разом з Павлом йдемо досліджувати місто. Погода в перший весняний день створює для цього ідеальні умови: сонячно, +19, – ніби початок травня по-київськи.

На інший берег річки Арно, де сконцентровано більшість флорентійських скарбів, рухаємося знаменитим Понте Веккіо. Це один з двох вцілілих середньовічних мостів у світі. Тут розмістилися ремісничі крамнички, де можна придбати ювелірні прикраси. Казкова споруда, побудована у XIV ст., приховує ще одну цінність – коридор Вазарі, який слугував таємним ходом для різних поколінь заможної родини Медічі й допомагав безперешкодно дістатися від палацу Пітті до галереї Уффіці.

Де живе «Венера» Боттічеллі?

Кажуть, що музей Уффіці – обов’язковий мінімум туриста. Туди й вирушаємо. Четвер. Робочий день. Обійшлося без традиційних кілометрових черг. Якщо в університеті вивчаєте мистецтво й на Вашому студентському є тому доказ, вітаю, адже для Вас вхід вільний! Мені пощастило дещо менше, але 20€ за квиток варті того, щоб 3-4 години (менше не вийде, навіть не сподівайтеся!) провести з творчістю Леонардо да Вінчі, Джорджо Вазарі, Філіппо Ліппі й дізнатися, що саме там живе знаменита «Венера» Боттічеллі.

Не відчуваючи особливої втоми, рухаємося до головного символу влади Флорентійської республіки – Palazzo Vecchio. Перед входом нас зустрічає справжня виставка скульптур – фонтан «Нептун», копія «Давида» Мікеланджело, дві роботи Донателло: «Марзокку» (лев з ірисом на щиті) та копія бронзової композиції «Юдіф й Олоферн».

Тут ми познайомилися з дідусем Маріо – колишнім учителем історії. Йому 80, та попри поважний вік він все ще водить машину та кожного дня приходить до палацу, щоб розповідати туристам про особливості скульптур.

Вказує на одну цеглинку на Palazzo Vecchio. Виявляється, навіть стіна палацу зберігає одну з робіт Мікеланджело – профіль невідомого флорентійця. За однією з легенд, художник побився зі своїм другом об заклад, що зможе зобразити себе, повернувшись спиною до полотна, і досяг свого.

Будівля, від якої захоплює подих

Вирушаємо до духовного центру Флоренції – собору Санта-Марія-дель-Фйоре, або просто Дуомо. Це місце, де кожен турист застигає у захваті перед величним і величезним мармуровим фасадом, прикрашеним химерними скульптурами й тонким різьбленням.

Можна вічно дивитися, як горить вогонь, тече вода та як гості Флоренції намагаються зробити хоча б одну фотографію навпроти Дуомо без жодної душі на задньому плані, але ця місія, здається, нездійсненна. До речі, щоб оминути довжелезні черги й з легкістю потрапити всередину, приходьте на вечірню службу (близько шостої години) через боковий вхід.

Не піцою єдиною

Місто вражало! Лише під вечір шлунок вирішив нагадати, що його сьогодні, окрім сніданку, треба ще чимось смачненьким нагодувати. Павло порадив спробувати знаменитий стейк по-флорентійськи. Замовили столик у ресторані. Розгорнули меню та очманіли: 80€ за шматок кривавого м’яса! Якщо попросити добре підсмажити – флорентійці образяться. Все ж вирішили спробувати. Попросили один на трьох. Виявилося, що нічого особливого в цьому стейку немає, щоб платити по 27€, які можна було б витратити на квитки до ще якогось музею або й навіть іншого італійського міста!

Швидко впоралися з перехваленою стравою, щоб встигнути зустріти захід сонця на площі Мікеланджело. Вона розташована на схилі, звідки відкривається краєвид на Флоренцію та гори, що її оточують. Спостерігаю малиново-апельсинове небо, величну маківку Дуомо, яка здіймається над містом, що починає рясніти вогнями, і розумію, де знаходили натхнення митці італійського ренесансу.

Тож якщо Ви в пошуках творчої наснаги – фантастична Флоренція безумовно стане Вашою музою.

Ірина Косицька