Литва: подалі від спеки і пафосу

Тут міста холодні та чарівно прості, а ще є море і дюни… Про це йтиметься далі за маршрутом Вільнюс – Каунас – Клайпеда – Ніда.

«Не така, як інші вона… дівчина із іншого життя», – це про Литву в контексті Європи. Вона не схожа ані на європейський Схід, ані на Захід, ані на своїх балтійських сусідок.

Скромно й зі смаком – столиця

У Вільнюсі багато простору і мало людей, ніякої помпезності, але вдосталь міського шарму – ідеальна атмосфера для ментального перепочинку, саме тому це, мабуть, найулюбленіша моя столиця (була кілька разів і радо приїду ще раз). Тут все витримано у пристойних рамках, навіть ціни – легко знайдете пристойний нічліг у центрі за 10 євро.

Одразу впадає в око гарна особливість – цілісний архітектурний ансамбль. Самодостатні будівлі нового і старого міста поштиво гармонують між собою. Обов’язково маєте піднятися на башту Гедимінаса, щоб у цьому переконатися. А якщо влаштуєте тривалу прогулянку вулицями, то не залишитеся байдужими до оздоблення стін. Тут і вигадливі мурали, і барельєфні та живописні мініатюри на вулиці Літерату-(ри), і повний захват – мистецька республіка Ужупіс. Така собі творча держава з усіма атрибутами. Тут живуть і розважають народ усякі диваки, вони й порозмальовували свої будинки. Словом, стіни у Вільнюсі – прекрасні, майте на увазі. (І сидр відмінний – пабів повно).

Окремої уваги заслуговують Вільнюський університет і президентський палац – обидва елегантні, любо глянути. Не забудьте навідатися  до Тараса Шевченка, він у Вільно провів юність, а тепер увіковічений стильним пам’ятником.

Недовга дорога в дюни

Країна порівняно невелика, від столиці до моря рукою подати. Якихось три години по прямій,– і ви на узбережжі, це якщо дуже кортить швидше. Але з погляду допитливого мандрівника, логічно буде заїхати до якогось міста по дорозі. От хоча б у Каунас – місто фортець і залізниць, тобто вузол шляхів із флером історії. Для гарного враження достатньо буде відвідати Музей диявола. Це приватна колекція всього можливого про чортів і чортівню. Таке знайомство з усіма амплуа Люцифера коштує 2 євро. Опісля ж ідіть послухайте розкішний орган у соборі Петра і Павла. Балансу дотримано – можна їхати далі до моря.

Байдужа, холодна, ваблива – Клайпеда

Це радше про її скандинавський темперамент аніж про клімат. Порівняння дуже індивідуальне, але строгі й водночас чепурні будинки, а ще масивні судна куди не глянь спершу нагадали мені Стокгольм, або ж дуже спрощену його версію. Хоча насправді цей тепер найбільший порт Литви до 1923 року належав Німеччині і звався Мемель, тож архітектуру його прийнято називати німецькою. Ну і нехай.

Місто це завжди було туристичним, але натовпів собі подібних ви не зустрінете, і це тішить. У Клайпеді щорічно проводять великий фестиваль джазу, у закладі Švyturys ще з XVIIIст. варять хороше пиво (не без участі німців), а на Театральній площі досі зберігся майданчик, з якого виголошував промову Адольф Гітлер. Заночувати і поїсти тут вже трохи дорожче ніж загалом у Литві, але всяк гаманець знайде собі потіху.

Дюни… Ніда. Дюни…

Клайпеда простягається вздовж Куршської коси. Коротка поромна переправа – і ось перед тобою сто кілометрів широких дюн, подекуди вкраплених чистим хвойним лісом. Колись тут жили люди, але завійні піски вимели їх з морського узбережжя – тепер спокійно панують високі (30-40 метрів) насипи, і краса їх надто чарівлива… Дюни різноманітні. Так звана Мертва дюна починається за лісом диковинною стежкою з дерев’яних дощок – вбік ліпше не соватись. Дивно так йти за орієнтиром, але бозна-куди. Вмить зривається крижаний вітер, накрапає важкий дощ, доріжка обривається… Дюни – дивовижа із примхами, що їм радо підкорюєшся. Ноги по коліна в піску, фотоапарат не витягнеш – заллє, говорити теж не в змозі – губи задубли, попереду – море, навколо – піски, і тут з’являється незрівнянне відчуття вселенської байдужості до світу цього… Воно того варте.

Пустельною дорогою раз на годину проходить автобус, який прямує до селища Ніда, головного з чотирьох подібних і єдиних поселень на Куршській косі. Дивацьке воно тим, що живуть тут головно старі німці, устрій побуту  – відповідний. Так вже історично склалося. Аж тут я нарешті зібралася спробувати першу з національних страв Литви – цепеліни (здається, нічого жирнішого в кулінарії не існує). У кафе було велелюдно, так що довелося підсісти за стіл до літньої парочки (нормальна практика для європейців). Благо, моя знайома трохи говорить німецькою – так і поладнали, хоча англійську вони теж знають, а от литовську – ніт, от вам і Ніда.

Поблизу селища, майже на кордоні з Росією, розкинулася дюна Парнідіса – так звана «литовська Сахара». Тут є сонячний годинник-календар, надто вже таємничий в атмосфері мертвих дюн. Ще й вигадливо сконструйований – на невеликих гранітних сходинках вибиті позначки, що вказують на годину та півгодини, нижче – поділки для кожного місяця, а також для чотирьох сонцестоянь та рівнодення.

Особливо довга дорога в дюнах, коли маєш дістатися Клайпеди з повними туфлями піску. Але на переправі чекає пором і сюрприз – квиток «туди» водночас є квитком «назад». Повертаєшся до цивілізації, а з тобою все одно поруч бурхливі хвилі Балтійського моря. Повертаєшся до Вільнюса, а з тобою все одно фірмовий літній холод. Литва відпускає поволі…

Юлія Колісник