Мексика: виплекана сонцем

Десь далеко за океаном, за десять тисяч кілометрів від похмурого Києва, на узбережжі двох океанів розкинулася дивовижна Мексика, де сотні років тому перші колоністи шукали золоте місто Ельдорадо та де сьогодні зустрілися два різних світи. Мексика стала своєрідним містком між культурами Південної та Північної Америки, вона перейняла краще від них обох та постала своєрідною буферною зоною, точкою дотику двох несумісних культур.

Гарячий дух Південної Америки на диво гармонійно поєднався тут зі стриманістю та практичністю північної частини континенту, утворивши дивну й неповторну суміш – сучасних мексиканців.
Мексиканці – щасливі люди. Їх національний одяг вражає своєю різнобарвністю, їх пісні завжди сповнені радості та любові до світу, навіть коли йдеться про нерозділене кохання, а кухня вже традиційно вважається однією з найсмачніших у світі. Взявши найкраще від своїх сусідів, мексиканці відчувають себе справжніми володарями життя. Протягом довгого періоду часу Мексика була першою за багатьма показниками у Південній Америці, і порівняно нещодавно її наздогнала Бразилія. До того часу країна тако та текіли була беззаперечним економічним лідером на континенті.

Погляд зсередини

Проте, як виявилося, багато сучасних мексиканців нічого не знають про свою історію та губляться у питаннях про своє походження. Знати, звідки походять батьки та дідусі з бабусями – нормально для мексиканців, але коли мова заходить про найстарших родичів – вони не знають відповіді. Але вони шукають її, цікавляться своїм походженням, генеалогією свого роду та з сумом констатують, що таке незнання – наслідок експансії Сполучених Штатів.
Мексиканці купують їжу, напої та одяг в американських магазинах, але завжди залишаються вірними своїм традиціям. Ставши одними з перших жертв глобалізації, мексиканці не загубили своєї національної самобутності, навчилися підкреслювати її та пишатися нею.
Але й досі тисячі мексиканців щороку гинуть на кордоні з США, намагаючись нелегально перебратися туди у пошуках кращого життя. У багатьох мексиканців поняття «американської мрії» ще досі існує у свідомості, вони прагнуть попри будь-які перешкоди дістатися США та щиро вірять у те, що за кордоном життя обов’язково зміниться.
Та зазвичай мексиканці – неймовірні домосіди. Їх палкі, гарячі душі завжди готові до нових пригод, але глибоко всередині вони знають, що будь-яка пригода закінчиться за сімейним столом, коли настане час вечері. Вони дуже вірні національній кухні, немає такої мексиканської родини, яка хоча б раз на день не їла тако – рум’яні кукурудзяні коржики, в які накладається все, що знайдеться в холодильнику – від м’яса до шматочків авокадо. Крім того, для мексиканців особливе значення грає інститут сім’ї – вони дуже відповідально ставляться до вибору майбутнього партнера, і, одружуючись, присягаються один одному, що це – на все життя. В Мексиці порівняно низький щорічний відсоток розлучень. Розлучення для них – гірше за прокльони. Також більшість мексиканців поважає сімейні традиції та обов’язково збирається два-три рази на рік усією сім’єю для святкування якогось національного свята. Типова мексиканська родина в повному складі – це 25-30 людей різного віку, статі, соціального стану, які приїжджають до родинного дому з усіма своїми дітьми, чоловіками та жінками, з купою подарунків та гарним настроєм.

Життя у великому місті

Мехіко-Сіті – одне з найбільших міст у світі. Ще з літака, що йшов на посадку серед ночі, я розуміла – все те море яскравих різнокольорових вогників там унизу – то столиця, і навіть ген за обрієм вона продовжується, мерехтить, немов риб’яча луска, ще на довгі-довгі сотні кілометрів довкола. В цього міста дійсно особливий характер.
Жителі столиці ніколи нікуди не поспішають. В них завжди знайдеться хвилинка, щоб випити щойно вичавленого соку або ж перехопити 3-4 невеличких тако з друзями. Проте снідають вони, наносять макіяж, роблять домашнє завдання виключно в громадському транспорті. Через велику завантаженість кожного ранку, перш ніж дістатися до роботи, школи чи вишу, вони обов’язково витратять у транспорті годину, а то й дві свого часу. Тому мобільному салону краси, бібліотеці та їдальні в одному місці дуже швидко перестаєш дивуватися.
Мексиканці столиці неймовірно привітні. Кожен раз, заходячи до автобусу, вони неодмінно вітаються з усіма іншими пасажирами, які, у свою чергу, відповідають тим самим. Вони дуже турботливо ставляться до маленьких дітей та людей похилого віку, допомагають їм переходити дорогу, підійматися сходами, заходити в громадський транспорт. І ті справді цінують таку турботу – за 6 тижнів, що я провела в Мексиці, я жодного разу не бачила грубих літніх людей чи неввічливих дітей.
Мексиканці обожнюють вуличну їжу. Забувши пообідати, вони можуть наїстися досита з вуличних візочків із закусками, тому що ці закуски просто створені замінити повноцінний обід – кукурудза з соусом, різноманітні варіації тако, усі види смаженого тіста з різноманітними наповнювачами на будь-який смак, солодощі, фрукти на паличці – на вулиці є все.
Насправді, за останніми статистичними даними, Мексика – лідер серед країн, де розповсюджене дитяче ожиріння. Але останнім часом вона зайняла провідні позиції й щодо ожиріння серед дорослих. Та мексиканці не переймаються – власну кухню вони люблять більше, ніж здорове харчування.

«А замість салатів в них завжди смажене тісто!»

Я б ніколи не подумала, що за десять тисяч кілометрів від рідного Києва першою людиною, з якою я познайомлюся, стане дівчина-фотомодель з Одеси. Ми познайомилися на виході з аеропорту, коли я сварилася з таксистом-шахраєм англійською мовою, якої він не розумів (або ж вдавав, що не розумів). Тоді Вікторія (саме так її звали) жвавою іспанською мовою відіслала таксиста на всі чотири та звернулася до мене англійською. І чи то через довгий переліт та втому, чи через те, що я помітила щось рідне в її обличчі, я відповіла їй українською. У ту ж мить Вікторія просяяла найщирішою усмішкою, яку я коли-небудь бачила та відвезла мене до мого нового дому на своєму автомобілі. Так і почалася наша дружба.
«Я приїхала в Мексику за контрактом від свого модельного агентства, InStars, яке, до речі, знаходиться в Києві, – розповідала мені Вікторія, поки ми мчали вулицями сплячого Мехіко, – і закохалася в місто з першого погляду. В тебе це все ще попереду, але я ніколи не забуду своїх перших днів в Мехіко-Сіті. По-перше – це не просто місто, а гігантський мурашник. Воно й наша Одеса – це дві великі різниці, тому звикнути до такого ритму життя мені спочатку було дуже складно. Я виходила з дому за півтори години до початку зйомки. І все одно кожен раз запізнювалася на півгодини, а то й більше. Але мексиканцям байдуже, вони й самі завжди запізнюються. По-друге – їжа. Ці мексиканці взагалі нічого про здорове харчування чути не хочуть! Тільки знай собі їдять кукурудзу цілими днями. А замість салатів в них завжди смажене тісто! Я набрала кілограм 5-6, коли тільки приїхала, бо так кортіло все спробувати, всі ці гордіти й кочініти.
З нашою знімальною групою ми об’їздили всю країну. І, мабуть, немає нічого гарнішого за Канкун – курорт на Карибському морі. А яка там смачна риба! А фрукти! Моя б воля – залишилася б там назавжди.
Вийшла заміж за мексиканця. І нічого, живемо душа в душу, не ображаємо один одного. Взагалі, мені здається, мексиканці й українці насправді дуже схожі десь на рівні ментальності. Навіть вишиванки в нас майже однакові. І єдина відмінність – мексиканці від природи щасливі. Чи це тому, що тут завжди багато сонця й тепла, чи з якоїсь іншої причини, але дійсно – вони завжди усміхаються у відповідь будь-яким негараздам».

Уляна Домашева