Палац у Самчиках – перлина Хмельниччини

Статті

Палацово-парковий комплекс «Самчики» – унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму.


Багато українців шукають для себе місця для відпочинку за кордоном, не здогадуючись про те, що навіть у їхньому обласному центрі, не кажучи вже про країну загалом, є безліч місць, про які вони не здогадуються, але які точно варті уваги. Навідатися сюди варто хоча б задля того, щоб розвіяти сумніви про те, що цікавими можуть бути тільки добре розрекламовані місця. Отож, Самчики.

Невеличке село, що на Хмельниччині. Зазвичай прибувають сюди заради того, щоб побачити палацово-парковий ансамбль «Маєток Самчики», історія якого почалась 18 століття з бажання польського дворянина Яна Хоєцького облаштувати садибу. З тих часів тут зберігся Старий палац.

Наступним власником був полковник Петро Чечель. Саме під час його господарювання маєток набув нового вигляду. Тут було збудовано два флігелі, в’їзну браму, оранжереї та палац.

Екскурсію варто починати з найцікавішого – палацу. Він одноповерховий, побудований в стилі пізнього класицизму за проектом польського архітектора Якуба Кубицького. Вхід прикрашений шістьома колонами. Зверху красуються дві жіночі фігури – богиня краси і кохання Венера та богиня родючості Церера, а поряд з ними у колі розташований герб власників.

Всередині на туристів чекають п’ять залів. Першим стає Круглий або, як його ще називають, Блакитна вітальня. Склепіння зали спирається на вісім струнких, полірованих під слонову кістку колон. Найкрасивішою ця зала є через купол, який виконаний в блакитному кольорі, лише ліплені орнаменти – білі. Саме тому складається враження, ніби ви знаходитесь не в приміщенні, а просто неба, яке проглядається крізь біле плетиво решітки, а самі квіти на стелі – наче зорі на ньому.

Купол не виглядає важким, а легким, ніби пливе десь далеко. Тому, коли дивишся на архітектурне оформлення Круглої зали, то відразу уявляються бали, різні прийоми, які тривали довго, до світанку. Тож, намилувавшись вдосталь красою блакитного неба, повертаєш до наступної зали – Червоної. Там знаходилась їдальня з чотирма вікнами й дверима.

Неодмінною ознакою статусу та гостинності того часу була наявність у подібних залах мармурового каміну, який тут також присутній. Деталлю, на яку неможливо не звернути увагу, є широка ввігнута смуга з ліпним декором рослинного світу.

Ще однією характерною рисою для тогочасних палаців, навіть певною модою, була наявність в них кімнати або в грецькому, або в римському стилі.

В маєтку це була Римська кімната. Особливу увагу тут слід звернути на ліпнину – могутні орли, фрагменти одягу легіонерів. А ще тут є колони, щоправда, екскурсовод розповість, що вони несправжні, оскільки всередині них пресована солома і дуб, а не мармур. На фотографіях можна побачити господарів будинку, а також їхніх гостей. Наступну кімнату – Спочивальню – зазвичай проходять досить швидко, адже розглядати тут нічого. А от щоб вже остаточно завершити екскурсію палацом всередині, прямують в останню кімнату – Японську.

Фресковий живопис кімнати ділиться на три яруси. Нижній – це оздоблювальний візерунок. На середньому красуються хризантеми в декоративних рамах. Та найбільш захопливим є верхній, на якому переплітаються різноманітні сюжети, – це і дві картини із зображеннями самураїв, і японка з парасолькою, і журавель, і різної форми декоративні дракони натуралістичного й стилізованого характеру, і екзотичні метелики, і, звісно, геометричні та рослинні узори.

Щодо купола кімнати, то він має золотисте тло з драконами серед квітів. До речі, автором фрескового розпису був відомий майстер Михайло Врубель.

Оглянувши маєток зсередини, прямують на вулицю, адже тут на візитерів чекає ще одна цікава пам’ятка архітектури – Китайський будинок. Він має три поверхи, а роги на даху відразу ж вказують на стиль Далекого Сходу. Та цікавим він є не через своє зовнішнє оформлення.

Колись це приміщення використовувалось як холодильник. Більше того, тут досі на стінах іній. В центрі глибокого льоху вимуровано квадратну камеру, яка перекрита підлогою цоколя, через отвір якої вона заповнювалася льодом з річки. В підлозі кімнати був водовідвід, по якому тала вода витікала в річку. В стінах приміщення вимурувані полиці, де зберігалися продовольчі продукти, які потребували холоду.

Гарним завершенням екскурсії стає алея лип у парку. До речі, за словами місцевих жителів, якщо загадати бажання і доторкнутись першої та останньої липи з будь-якого боку, то воно здійсниться.

А наостанок, аби ще трішки порелаксувати і насолодитись вдосталь красою маєтку, можна пройтись до річки і спостерігати на ній захід сонця.

                                   Вікторія Гірко