Після кількох разів катання на лижах в Австрії, ми зрозуміли, що хочемо побачити Альпи влітку – із зеленими галявинами, коровами як в рекламі і стрімкими водоспадами. За пів року до поїздки спланували увесь маршрут. Головний пункт – дорога Хохальпенштрассе в альпійському високогір’ї.
Збираємося у подорож
Із Києва до Відня ми їхали автомобілем. Дорога зайняла два дні. Потім вирушили на захід Австрії й заселилися у кемпінгу за 20 кілометрів від Зальцбурга.
Улітку кемпінги – найпопулярніше місце проживання для туристів. Люди приїздять з наметами чи трейлерами, також можна орендувати бунгало. Наш кемпінг – Camping Vierthaler – розкинувся на зеленій галявині біля стрімкої течії річки Зальц. Тут є гаряча вода, чисті вбиральні, електрика, а привітні хазяїни готують домашню піцу і грають з гостями у пінг-понг. За добу у бунгало на п’ять місць заплатите 30 євро; місце під намет з усіма комунікаціями – 12 євро. Це точно дешевше готелів.
Місто Моцарта
Увечері того ж дня ми вирішили прогулятися Зальцбургом. У місті є кілька музеїв, найстаріше австрійське кафе і колоритні вулички. Майже все тут присвячене Моцарту: від музею-квартири композитора до легендарних цукерок. Можна також піднятися нагору у фортеці Гогензальцбург. Дорослий квиток – 35 євро.
У Зальцбурзі бов’язково з’їсти нокерльн – десерт, запечене солодке ванільне суфле, яке готують з яєць, цукру, молока і борошна. Випікають у формі трьох вершин. Присипані пудрою гори суфле символізують засніжені пагорби гір Фестунг, Мьонх і Капуцинер, що оточують старе місто.
Панорамна дорога у високогір’ї Альп
Наступного дня ми вирушили до Національного парку Високий Тауерн, щоб побачити краєвиди австрійських Альп. Дорога зайняла 1,5 години.
Проїхавши 120 кілометрів, ми прибули до містечка Фуш-ан-дер-Гроссглокнерштрассе (Fusch an der Großglocknerstraße). Тут ми купили квиток на панорамну дорогу Хохальпенштрассе – за автівку в одну сторону доведеться заплатити 37,5 євро, за мотоцикл – 27,5. Ціна включає паркування, а квиток назад можна не купувати, якщо повертаєтеся того ж дня. Варто зазначити, що відвідувати дорогу є сенс лише, якщо ви на автомобілі, мотоциклі чи велосипеді. Транспорт можна орендувати у найближчому аеропорті Зальцбургу.
Хохальпенштрассе – це панорамна дорога, яка з’єднує землі Зальцбург і Каринтія. На 48-ми кілометрах серпантину мандрівників чекає 36 крутих поворотів і наймальовничіші краєвиди Австрії.
Високогірну дорогу запропонували побудувати ще у 1924 році. Тоді ця ідея здавалася абсурдною – у ті часи в Австрії, Німеччині й Італії було 154 тисяч автомобілів і прокладено 2 000 кілометрів асфальтованих доріг. Але задум усе ж втілили упродовж п’яти років. У 1935 році дорога була прокладена. У 1970-х маршрут модернізували. Сьогодні ширина траси складає 7,5 метрів, а за рік тут проїжджає по 350 тисяч автомобілів.
Автомобілем на 2 500 метрів
Наша мандрівка стартувала у Фуш-ан-дер-Гросглокнерштрассе на 805 метрах. Ми стрімко набирали висоту, але їхати швидко не виходило – за кожним поворотом хочеться зупинитися, щоб помилуватися неймовірними краєвидами. Для цього тут обладнані спеціальні «кишеньки», відмічені на карті.
На висоті 1 500 метрів ми потрапили у хмару і, здавалося, так буде і на вершині. Але коли ми виїхали на висоту 2 428 метрів – довкола сяяло сонце і виблискували гірські водоспади, що стрімко несли донизу талу воду. Внизу розкинувся серпантин, а довкола паслися корови.
Ми піднялися крутою дорогою ще вище – на вершину висотою 2 571 метр – звідси видно неймовірні пейзажі. Рушаємо далі. По дорозі зустріли овечок і побачили водоспад.
Головна точка маршруту – перевал Хохтор на висоті 2 504 метри. Ми залишили автомобіль на місці для паркування і пішки рушили до Центру кайзера Франца Іосифа, що неначе гірський кристал виблискує з вершини. По дорозі нас зустріли альпійські бабаки, які не бояться людей і з радістю їдять привезені туристами овочі.
Із панорамного майданчику видно найвищу гору Австрії – Ґросглокнер, висотою 3 798 метрів. Є кілька версій походження її назви. Одні кажуть, що гора схожа на перевернутий великий дзвін (з німецької große Glocke). За іншою версією – місцеві так назвали гору, через звуки, які лунають під час падіння каменів з вершини – діалектизм «glockner» означає «шуміти», «гуркотіти».
Доторкнутися до льодовика
Із вершини також видно найдовший льодовик східних Альп – Пастерце (Pasterze). Він простягається на дев’ять кілометрів, а товщиною понад 1 300 метрів.
Щоб підійти до Пастерце, ми спустилися на фунікулері. Квиток у дві сторони – 13 євро. Донизу також веде пішохідна доріжка – але йти нею доведеться довго, до того ж, там різкі обриви. Від фунікулера йти ще десять хвилин.
Рушаємо стежкою вздовж льодовикового озера – довкола розкинулися незвичайні пейзажі, іноді чути як із гуркотом у воду падають величезні брили льоду. Через дві години ми дійшли впритул до льодовика. Неймовірне відчуття – доторкнутися до блакитного льоду Пастерце, поруч з яким відчуваєш себе крихітним і безпорадним.
Але… Найбільший льодовик Австрії почав танути ще у ХІХ століття і цей процес через глобальне потепління прискорюється. Щороку Пастерце зменшується на 10 метрів.
Мальовниче селище
Сідаємо в автомобль і рушаємо далі. Доїхавши до кінця панорамної дороги, ми спустилися у селище Хайлігенблут (Heiligenblut) на висоті 1 301 метра. У мальовничому містечку можна побачити одну з найстаріших готичних церков Каринтії – собор Святого Венченса.
Після цього рушили назад до Фуш-ан-дер-Гроссглокнерштрассе. Ще 120 кілометрів – і ми втомлені, але щасливі, заснули під зоряним небом у наметах.
Австрія справді дивовижна країна – узимку вона стає головним центром гірськолижного відпочинку, а влітку манить тисячі туристів, щоб похизуватися своєю природою. Адже показати справді є що – від мальовничих альпійських вершин і сяйливих блакитних льодовиків до зелених квітучих галявин і бурхливих водоспадів.
Софія Лазарова
Головне фото: vsviti.com.ua
