Пригоди синьо-жовтих комбінезонів

Статті

Чи хотілося вам коли-небудь закинути рюкзак на плечі та піти у невідоме, щоб побачити усмішки людей з різних куточків світу, щоб почути звуки невідомих раніше музичних інструментів, щоб споглядати заходи сонця, яких ніхто ще не бачив, щоб знайти інший кінець веселки? Якщо так, то можемо побитися об заклад, що умовності на зразок «немає грошей», «візу в цю країну просто неможливо відкрити», «а з ким я залишу свого котика?» порушували ідилію ваших мрій про незвідані краї.


Але знаєте, кого це не зупинило? Анну Морозову, котра якось зателефонувала своїй подрузі, Марії Хандусь, з пропозицією поїхати у кругосвітню подорож без грошей та ще й автостопом. Уявляєте такий собі дзвіночок? «Привіт! Як ти? Їдемо в Таїланд, а потім в Непал і ще кудись заскочимо….ну автостопом звісно!» А ось Марія погодилась. І дві українки почали планувати подорож у незвідане, у світ.

Вирушили дівчата у навколосвітню подорож 14 жовтня 2013 року з Києва. За сім місяців вони здолали близько 40 000 кілометрів, відвідавши 14 країн, «стопнули» 200 автомобілів, 2 кораблі та навіть літак.

Під час подорожі українки ділилися враженнями «Вконтакте» (який тоді ще був легальним в Україні) та у «Facebook». Більше того, Анна заробляла гроші, пишучи для видання про подорожі. Їздили світом дівчата у синьо-жовтих комбінезонах, що постійно привертало увагу місцевих жителів у різних країнах, котрі розпитували про Україну(мандрівка дівчат випала на час бурхливих подій Євромайдану, тому такі кольори були багато про що казали).

Анна з Марією побували в 64 містах, зустріли безліч людей, побачили силу-силенну неймовірних місць, відчули тисячі емоцій. Вони були у людних та галасливих мегаполісах, у глухих селищах. Бували дні, коли столи ломилися від їжі, а бувало, що й за день вони з’їдали лише скибку хліба. Іноді дівчата пересувалися на люксових тачках, а іноді треба було чекати всю ніч обабіч дороги, аби спіймати хоч якийсь транспорт. Жили вони у каучсерферів по всьому світу, у простих перехожих, у людей, з якими знайомились на «Facebook». Дівчата проїхали Росію, Казахстан, Китай, Лаос, В’єтнам, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Сінгапур, Індонезію, Філіппіни, Макао, Гонконг, США. При цьому мандрівниці витратили близько 2000 доларів на кожну (більшість грошей витрачалося на перельоти та візи), що є майже нереальним для такої довгострокової подорожі.

І це все при тому, що в Україні дівчата відкрили лише одну візу – у Китай, всі інші – «по ходу» справи.

За час своєї подорожі у блозі, який вели авантюристки, вони написали десятки сторінок про те, як дешево та з азартом побувати у найрізноманітніших куточках світу. Рядки про екзотичні пригоди дівчат та яскраві знімки змотивували багатьох подивитися за межі свого під’їзду, країни, континенту. Дівчата популяризували культуру автостопу в Україні.

Зокрема, Ольга розповіла, що в Індонезії, наприклад, аби зекономити 10 доларів на човні, дівчата переплили річку самотужки. Потім виявилось, що там водяться акули.

Також в Азії одного разу дівчатам під ліжко заповзла змія. А скорпіони у взутті, зазначила Ольга, це звична справа.

Такі історії зробили Анну та Ольгу відомими туристками. Проте з часу їх визначної подорожі минуло два роки. Аня стала мамою та переїхала жити у сполучені Штати Америки, а ось Марія все ще їздить світом та знімає документальні фільми про різні країни, щоправда, тепер зі своїм бойфрендом. Обидві згадують про найбільшу пригоду їх життя з ностальгією та спонукають інших до подібного авантюризму.

Автостоп вже давно став звичною справою у Європі. Водії радо зупиняються, аби допомогти подорожуючим. Що думає про такий спосіб пересування українська молодь?

«До автостопу ставлюся позитивно, хоча й не маю досвіду (думаю, він не за горами). Це чудова можливість отримувати нові знайомства по всьому світу. Людина за кермом іноді може розповісти більше про своє місто, ніж про нього написано в путівниках. До того ж автостоп – це неймовірна економія», – Денис Скрицький, студент з Києва.

«Загалом ставлюсь добре. Вважаю це способом набуття безцінного життєвого досвіду шляхом спілкування з різними людьми. Проте з іншого боку, автостоп може бути небезпечним, бо ніколи не знаєш, яка людина тобі зустрінеться і які у неї наміри. Досвіду не маю, проте хочу в майбутньому спробувати подорожувати таким способом», – Анастасія Блиндюк, студентка з Одеси.

«Досвіду не маю, але завжди (таємно від усіх) мріяла спробувати подорожувати автостопом. Самотужки страшно. Вважаю, що робити це треба з кимось», – Галина Вахтіна, студентка з Києва.

«Простопила» з хлопцем усю Польщу та Німеччину. Не знаю, чи зважилася б на таке сама або з подругою, проте з чоловічим плечем поряд почувала себе дуже навіть комфортно. Так, іноді немає куди сховатись від дощу, іноді треба пішки пройти чимало кілометрів, аби дійти до місця, де можна «стопити», але саме такі моменти і запам’ятовуються найбільше», – Вікторія Волкова, студентка зі Львова.

Українська молодь багато чула про автостоп та вважає його відмінним способом пересування. Щоправда, зважитися на таку подорож може не кожен.
А ти й далі сидиш на дивані і чекаєш, коли неймовірні пригоди зваляться тобі на голову разом із «золотою карткою»? Бери приклад з Анни та Марії: хапай за руку хорошого друга, плануй подорож та вирушай!

Юлія Бурковська