Вирушаємо в подорож на північ України. Селище Седнів – цікаве та вражаюче місце, де можна видихнути з полегшенням та насолодитися місцевою красою.
Як діcтатися?
Седнів – це селище міського типу Чернігівської області, розташоване за 25 км від Чернігова. З Києва до Чернігова щопівгодини їздять автобуси: від станції метро «Лісова», «Чернігівська» та «Вокзальна». Дорога триватиме півтори-дві години. Для студентів проїзд коштує 70₴. Альтернативний варіант: електрички. Ціна квитка зі студентським: 13-20₴. Дістатися потягом можна за 3 години 30 хвилин. Ще один спосіб: скористатися сервісом BlaBlaCar. Ціна коливатиметься від 60 до 130₴.
Від Чернігівського автовокзалу (до якого можна дібратися 37 або 20 автобусом) о 10:12 щоденно відправляється автобус до Седнева: Чернігів-Сновськ ч/з Седнів. Потяг повертається до Чернігова о 18:37. Проїзд 10 гривень. Час у дорозі десь 40 хвилин.
Загалом, дорога з Києва до Седнева, займає приблизно 3-3,5 години (якщо скористатися автобусом або Bla-Bla-Car’ом).
Що дивитися?
У Седневі проживає трохи більше тисячі людей, туристів сюди заїжджає не багато, ідеальне місце для тихого та спокійного відпочинку.
1. Садиба Лизогубів
У 1830 році до Седнева переїхали брати Андрій та Ілля Лизогуби, нащадки козацького роду Лизогубів, та оселилися в родовій садибі. Вони доклали зусиль та грошей, щоб розширити старий парк, зробити місток через рів, збудувати садибний дім та альтанку-ротонду. Зараз усі ці споруди виглядають доволі занедбано: на стінах лущиться штукатурка, приміщення покриті шаром пилу, доріжки між будинками поросли травою, місток розсипається. Напевно коштів, які надходять від продажу квитків, недостатньо для утримання всього комплексу. Вхід до садиби коштує 5 грн для дорослих та 3 грн для дітей.
На території садиби ще у 1904 році встановили пам’ятник Тарасові Шевченкові, який неодноразово приїжджав гостювати до Лизогубів.
Також є пам’ятник «Козацькій пісні» та українському письменникові Аркадію Казці. На його постаменті написані рядки: «Життя – яка то гарна річ! Життя – прекрасна таємниця…». І справді, особливо, якщо є можливість подорожувати.
Листя кленів та каштанів створюють такий омріяний холодок, де-не-де ходять відвідувачі, а гуркіт машин залишається далеко звідси… Заважати прогулянці садибним парком можуть, хіба що, комарі та мошки. На жаль, цих малих створінь багато, адже садиба збудована біля річки Снов.
2. Дім Лизогубів
Завдяки зусиллям братів Андрія та Іллі було зведено одноповерховий садибний будинок. Безумовно, раніше споруда була вишукана та доглянута. Проте зараз у приміщенні стоїть запах цвілі та прогнилих дощок. У декількох кімнатах будинку проводять виставки художніх творів Шевченка та Лизогубів. Хоча більшість кімнат все ж пусті. Незважаючи на занедбаність, відчувається колишню розкішність будинку.
3. Кам’яниця Лизогубів
Біла кам’яниця Лизогубів побудована у 1690 році, одночасно з Воскресенською церквою.
Споруда нагадує традиційну поліську хату: продовгувату та без будь-яких прикрас. Проте брати Лизогуби вирішили надати будівлі більше вишуканості. Тому в XIX ст. звели над ґанком псевдоготичну вежу.
На відміну від садибного комплексу, кам’яниця відреставрована у 2001 році підтримується у належному вигляді.
Також біля кам’яниці звели пам’ятник, що нагадує про перемогу князя Святослава Ярославовича над половцями у 1068 році.
4. Альтанка Глібова
Альтанка-ротонда розташовується позаду садибного дому, на схилі річки Снов. Її збудували після переїзду двох братів.
Кажуть, що в цій білій альтанці полюбляв проводити час сам Леонід Глібов, тому вона і носить його ім’я. Біля ротонди є пам’ятний камінь, який підтверджує: тут був український байкар.
Зараз альтанка в аварійному стані. Споруда може обвалитися, адже схил, на якому вона стоїть, з плином часу осипається. Тому сходи до альтанки перекриті. Проте є такі відвідувачі-відчайдухи, яким все одно на будь-які застереження. Краще не ризикувати власним життям та не спускатися до пам’ятки. До того ж, альтанка має гарний вигляд згори.
5. Воскресенська церква
Церква збудована у 1690 році у стилі бароко за кошти Якова Лизогуба. У 1856 році за кошти іншого з Лизогубів, Іллі, була збудована дзвіниця. Церква розташовується поряд зі школою, за 5 хвилин від садиби.
Зараз православний храм належить Московському патріархату.
6. Георгіївська дерев’яна церква
Одна з найстаріших українських дерев’яних церков, збудована у стилі козацького бароко. Вона належить Київському патріархату.
Георгіївська церква відома тим, що там знімали ключові сцени для фільму «Вій». Але історик Алла Доценко пише, що остаточно кадри з церкви до стрічки не ввійшли, однак декорації в павільйоні повністю відтворили інтер’єр Георгіївської церкви. Відвідувачі все одно спеціально приїжджають до Седнева, щоб на власні очі побачити «кінозірку».
Територія навколо церкви доглянута: є невеличкий сад із квітами та декілька лавочок для відпочинку. А вхід до самої церкви безкоштовний. Також можна піднятися на другий поверх споруди, поглянути на ікони та раритетні примірники «Кобзаря».
У церкві дуже прохолодно. Відчувається спокій та примирення. Навіть не віриться, що у цьому ж приміщенні могли відбуватися зйомки фільму.
7. Школа та древній дуб
У 2012 році у Седневі з’явилася будівля нової школи з дитсадком. Споруда виглядає розкішно, складно повірити, що це новобудова, а не відреставрований маєток. Вхід на територію школи заборонено, ворота закриті. Біля спортивного майданчику встановили пам’ятник громадському та політичному діячеві Федору Лизогубу.
А біля входу до школи росте древній дуб, якому більше 500 років.
8. Річка Снов
Освіжитися після прогулянки можна біля річки. На березі Снову полюбляють відпочивати місцеві та чернігівці, які заради цього приїжджають до Седнева. Проте великого скупчення людей немає. До того ж треба пам’ятати, що пляж зовсім не піщаний, а порослий травою.
А поїсти?
У Седневі немає кав’ярень чи ресторанів, лише гастроном. Тому краще взяти із собою щось перекусити: сендвічі, воду, печиво тощо.
Подорож до Седнева – чудовий варіант для студентів. На всю мандрівку можна витратити 300-400 гривень та один день зі свого життя.
Як набридне нидіти в Києві, Седнів завжди чекає на гостей.
Євгенія Луценко