Довкола світу на ровері

Велотуризм в Європі та світі є достатньо розвиненим різновидом проведення відпусток та вільного часу. Люди рушають в подорожі наодинці, в компанії і навіть цілими сім’ями. Мандрують як теренами власної країни, так і сусідніми країнами. Деякі особливо наполегливі мандрівники рушають в континентальні та навіть навколосвітні подорожі.


В Україні останніми роками збільшується кількість людей, які міняють лінивий відпочинок на мандрівки мальовничими куточками країни на велосипедах. Відтак, відкриваються нові маршрути, а велосипедисти організовуються у групи за велоінтересами та вподобаннями.

Перші мандрівки

За звичай, для велотуристів велосипед служить єдиним засобом пересування. Саме ж поняття «велосипедний туризм» досить багатозначне і найчастіше його асоціюють з видом активного відпочинку та до одного з різновидів спортивного туризму.

Перша визначна велосипедна мандрівка сталася ще у 19 столітті. У липні 1896 року мандрівник Джон Фостер Фрейзер і двоє його друзів поїхали в навколосвітню подорож. Їхня подорож тривала два роки і два дні. За цей час вони проїхали 17 країн і понад 19 тисяч миль.

Ще раніше у 1870-их роках рекреаційні велопоїздки набули значної популярності на території Великобританії. Водночас почали з’являтися перші об’єднання велосипедистів і перші клуби любителів велосипедного рекреаційного відпочинку. Від так, у 1878 році з’явився Клуб велотурів, який згодом був перейменований в Велосипедний туристичний клуб. Надалі ця організація стала найстарішим національним об’єднанням туристів у світі.

Учасники подібних клубів у той час їздили у військовій уніформі й мали власних кравців. Найчастіше вони носили темно-зелений жакет, широкі штани і як і більшість веломандрівників сьогодні – шолом. З часом колір одягу змінився на сірий, оскільки на відміну від зелено – він не бруднився. Неодмінним атрибутом велосипедиста того часу була також дудка, яка кріпилася до шолома або голому. Подаючи відповідні сигнали, очільники груп задавали напрямок, інформували про те, в який бік повертати чи коли потрібно зупинитися. Що цікаво, досить часто виникала плутанина, коли дорогою зустрічалися дві групи. Тоді одні приймали сигнали інших за свої.

Мандрівки довжиною в життя

Веломандрівки можуть бути будь-якої дистанції та тривалості. Відомий французький мандрівник Жак Сірат читає лекції про свої подорожі. В них він розказував, що надзвичайно пишався собою, мандруючи світом впродовж п’яти років до тих пір, доки не зустрів австралійського мандрівника, котрий в дорозі вже 27 років.

Велогонщик з Німеччини Вальтер Столле в далекому 1959 розпочав свою довколасвітню мандрівку. За 18 років йому вдалося проїхати 159 країн. Вальтеру не вдалося відвідати лише ті країни, що мали закриті кордони. На свою подорож він заробляв, демонструючи слайд-шоу сімома мовами. Велосипедисту вдалося проїхати навіть через такі африканські країни, як Нігерія, Гана, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Гвінея. За час мандрівки він був пограбований понад 230 разів, вщент зносив 6 велосипедів, а ще 5 були вкрадені.

Ще одним досить відомим веломандрівником є Хаінц Стук. Він також є уродженцем Німеччини. Свою подорож він розпочав на 3 роки пізніше Столле. Тоді йому було лишень 22 роки. Для того, щоб податися в таку подорож, йому навіть довелося покинути свою роботу, але це не зупинило молодого мандрівника. Станом на 2010 рік йому вдалося проїхати неймовірні 609 тисяч кілометрів і відвідати 195 країни. Стук заробляє на життя, продаючи свої фотографію у журнали по всьому світу. Загалом його безперервна подорож тривала понад 50 років. Він продовжує їздити світом і зараз йому вже 76 років.

Класифікація велотурів

Професійні велотуристи розрізняють декілька основних типів велотурів. Перші два є досить подібними, за звичай їх називають легкими. Велосипедист не несе з собою взагалі жодного багажу або несе з собою дуже не значну кількість багажу. Проте в такому випадку байкер має при собі достатню кількість грошей, щоб ночувати в готелях, гостелах, пансіонах, а харчуватися в кафе, ресторанах чи готелях.

Цілком різниться від попередніх різновидів подорожей мандрівка з повним завантаження. В такому випадку велосипедист споряджений всіма підручними засобами для ночівлі, також має при собі достатню кількість припасів, води, речей і деталей, які можуть знадобитися в подорожі. Для експедиційних подорожей в інші країни або віддалені райони власної за звичай беруть предмети для виживання: сокири, пилки, горілки для приготування їжі, а також засоби самозахисту у дикій природі.

Велосипеди для туризму

Залежно від типів поїздки, велотуристи підбирають для себе найбільш зручні варіанти велосипедів і їх конфігурацій, оскільки комфорт поїздки багато в чому визначатиме її успішність. Відмінною рисою туристичних велосипедів від звичайних дорожніх є зменшена вага. Проте туристичні велосипеди передбачають в своїй конструкції кріплення та місця під додаткові багажники, сумки, рюкзаки, фляги й інші гаджети, які можуть знадобитися в дорозі мандрівнику. Такі велосипеди також розраховані для перевезення з собою якомога більшої кількості багажу.

Досить незвичним, проте популярним різновидом велосипеду є лежачі велосипеди. На такому байку турист розміщується в кріслі у лежачому положенні. Такі велосипеди забезпечують хорошу аеродинамічну ефективність та є дуже комфортними.

Ще одним різновидом велосипедів для подорожей є тандеми. Такі байки передбачені для двох, а інколи навіть більше чоловік, які синхронно крутять педалі. За звичай, їх використовують люди, які прагнуть подорожувати в парі, але мають різні фізичні кондиції. В такому випадку недоліки слабшого велосипедиста компенсуються коштом сильнішого.

Українські стежки

Враховуючи природне та географічне різноманіття, Україна є досить привабливою для велотуризму. Є як більш легкі маршрути степовою Україною в районі Запоріжжя, колиски козацтва — острова Хортиці. Маршрути в цьому регіоні також часто пролягають і через відоме своїм мистецтвом село Петриківка.

Помірні за своєю складністю є маршрути в Одеській області, яка приваблює до себе багатьох туристів, особливо після анексії Криму Росією. Значна частина велосипедистів, які хочуть проїхатись вздовж моря тепер їздять не в Крим, а саме в одеський регіон, а також в Херсонську та Миколаївську області.

Особливе місце серед велотуристів займає західний регіон, а саме Прикарпаття, Карпати та Закарпаття. Цей гірський масив приваблює своєю мальовничістю, лісами, водоспадами, значною кількістю пам’яток таких, як палаци й замки. Хоча маршрути Карпат значно складніші, непідготовленому туристу буде складно.

Ось що розказує про карпатські маршрути велотурист Сергій Якименко: «Впродовж останніх кількох років я активно катався на велосипеді. З часом зацікавився велотуризмом. Спершу їздив недалеко, переважно по Київській області. За день можна спокійно проїхати більше 100 кілометрів. Якщо тримати не поганий темп, то 100 кілометрів — це 6 годин дороги. Минулим літом вперше спробував поїхати з велотуром Карпатами з приятелями. Ми домовилися заздалегідь з клубом, який надав нам гіда, добралися до Франківська, а там до Буковеля. Звідти ми рушили в подорож Карпатами. Якщо їхати пересіченою місцевістю, то дорога досить складна і займає багато часу. Багато сил йде на те, щоб підніматися в гору. Але природа, яку там бачиш вартує всіх тих зусиль. Тим більше, що це такий активний відпочинок».

Тим більше, у порівнянні з іншими різновидами туризму, саме велотуризм є досить бюджетним. Тому, кількість прихильників таких мандрівок останнім часом помітно зростає. А особливою популярністю серед українських веломандрівників користуються Карпати.

Богдан Хворостяний