Щороку мільйони людей прагнуть втекти від задушливих запилених вулиць, забитих маршруток, старих тролейбусів, вони шукають місце для відпочинку, складаючи копійку до копійки. А тоді летять на Кариби, Гаваї, їдуть у гори, прямують до райських берегів… Що ж робити тим, хто у силу тих чи інших обставин не може вирватися за кордон чи хоча б поїхати на Чорне море або у Карпатські гори? 


Як свідчить статистика, четверо із десяти опитаних українців віком від вісімнадцяти до п’ятдесяти  років проводять канікули та відпустки у галасливих метрополісах, виходячи на прогулянку в парки чи виїжджаючи на дачні ділянки до далеких родичів. А все тому, що ближче і дешевше відпочити просто ніде.

Чому ж не обрати варіант, про який чомусь, здається, не здогадуються ні туристичні фірми, ні агентства незабутніх подорожей, –  невеликі міста неподалік від столиці. Такі «недопрацювання» менеджер одного з відділень турфірми «Сердіка» у Києві Рамазанова Аліна пояснює тим, що «влітку дуже багато клієнтів бажають податися на море за кордон, та і взагалі через ажіотаж нема часу займатись ще й маленькими містечками, хоча такі варіанти вже розглядалися і лишаються актуальними для опрацювання».

З мінімальною кількістю грошей у кишені можна весело і корисно провести час, наприклад, у місті Яготин Київської області.

Це містечко цукрових буряків і молочних річок, заклопотаних велосипедистів і непосидючих трудівників, української кухні і незліченної кількості озер, асфальту і родючої землі, вечірніх пісень і денних прогулянок, українського слова і дзвінкоголосої молоді, комбайнів і ВМW останніх моделей… Кожен куточок повниться багатою історією і бурхливим сьогоденням, таємничими ночами і відвертими світанками.

Існує багато легенд про походження назви міста. Так, за однією з них, на цій території жив заможний землевласник Яго. Він жорстоко поводився з селянами. А одного дня відібрав у них всі землі і обгородив їх височезним тином. Не витримали люди цього, збунтувались, вбили пана і накололи його голову на той зловісний тин. Так і назвали огороджені володіння: «яго» і «тин» – «Яготин».

Це справді чудове місто! Воно радо вітає гостей низькими хатами, малими неквапливими вулицями, широкими соняшниковими, пшеничними, гречаними полями, усміхненими обличчями жителів.

За офіційними джерелами, місто засновано у 1552 році. Спочатку воно належало Полтавській губернії і лише з часом стало районним центром у Київській області. На його території розташовано більше 47 озер і річок. Та і хто відмовиться пройтися місцями, де бродив сам Тарас Шевченко у пошуках натхнення, де пензликом чарувала музу відома художниця-самоучка Катерина Білокур, прогулятися парком, створеним князем Рєпніним, забігти на місце, де стояв палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського, проїхати у ближнє село і на власні очі побачити крихітний аматорський спортивний майданчик під двором дідуся футболіста Андрія Шевченка, де почалась любов популярного спортсмена до м’яча…

Для мешканців і гостей широко відкриває двері флігель, у якому Кобзар проводив весь вільний час протягом візиту на Яготинщину. Можна доторкнутись до речей поета, побачити його картини. Гуляєш алеями, зустрічаєш закохані пари, і мимохіть уявляєш, що, може, саме там зустрічався Тарас із Варварою Рєпніною. Гостинно запрошує краєзнавчий музей, картинна галерея Катерини Василівни Білокур, де чарують барвами її мальви, музей у маєтку Рєпніних… Кличе меморіальна Алея слави своїми погруддями героїв, водночас шокуючи сотнями імен загиблих. Відбудовується Яготинська Троїцька церква, зруйнована ще у 1936 році. Її величність вражає. Неможливо пройти повз пам’ятник Шевченку скульптора Гончара, що змальовує молодого митця у повний зріст (таких, до речі, лише два в світі: один в Канаді, інший – у дворі Яготинської ЗОШ №3). Подивитись на нього приїздять туристи з США, Великобританії, Німеччини…

Так і манять замріяні береги широкого Супою, кличе у спеку прозора вода. Природа вабить глибиною і загадковістю. У такі моменти просто неможливо відмовитись від спокуси посидіти у парку, погортати книгу, подумати про вічне чи влаштувати обід з друзями за риболовлею. А можна піти на полювання або ж просто пограти в м’яча. Втішною новиною порадував нас голова міської ради В. Гусь, що «вже виділено кошти з бюджету на очищення двох пляжів, прибирання парків та насадження дерев. Може, звісно, місця біля води на літній період стануть платними (ціну обіцяють символічну: 0,5-1 грн), але виручені кошти підуть на подальше удосконалення. Планується здача в оренду лежаків, катамаранів, катерів…».

Для прихильників технічного прогресу радо влаштують екскурсію на відомий Яготинський маслозавод, хлібзавод, конcервний чи навіть цукровий заводи, дозволять побродити складами логістичного центру «Рошен», покажуть другий за величиною в Україні елеватор, дадуть скуштувати сосисок на «Ідексі» чи «Яготинської мінеральної води» на заводі мінеральних вод. Там можна поспостерігати за роботою трактора. Побачити справжню корівку, яку десь на галявині випасає стара хазяйка, допомогти трудівникам копати картоплю, збирати городину. Там все «своє», натуральне. Здається, що технічна революція заселилась туди, але лишила чистим, незайманим, наївним все навколо. Бо ж нема будинків, які верхівками затуляють сонце, де-не-де лишились звичайні ґрунтові дороги, все барвисте, тепле, різнокольорове.

Їхати сюди зручно, швидко та дешево. На приміському вокзалі курсує електропоїзд «Київ – Яготин». Усього за 5 грн можна потрапити у казку і всю дорогу (а вона займає близько двох годин) насолоджуватись мальовничими краєвидами за вікном. Інший варіант – їхати автобусом від станцій метро Харківська чи Чернігівська, але обійдеться це вже у 10-15 грн. Якщо ж ви власник автомобіля, то варто проїхатись усього лиш півтори години на північ від столиці.

Що ж стосується ночівлі, то без проблем можна забронювати номер у одгному з готелів (яких, щоправда, важко назвати п’ятизірковими) чи просто зняти кімнату або квартиру у мешканців Яготина. Ціни більш ніж доступні: 10-20 грн за добу і широкий вибір домашньої кухні. А можна просто поселитись у самотньої літньої пані, аби ви допомогли витягти відро води з криниці, потеревенили з нею за чашкою ранкової кави на ґанку, а ще й наварить смачного українського борщу з пампушками.

Мандрувати містом можна пішки, але і з транспортом не виникає проблем. Затори – щось нереальне, з галузі фантастики. І за півтори гривні маршрутки чи автобуси відвезуть вас з одного кінця Яготина до іншого, ну а для геть вибагливого люду існують послуги таксистів.

У Яготині є лікарня, безліч магазинів, ринки, де можна придбати продукти і бути впевненим, що вони не містять консервантів та вирощені руками.

Що стосується «культурної програми» для молоді, можна піти у районну бібліотеку, посидіти в кафе, взяти участь у діяльності молодіжного театру, відвідати літературний вечір, стати членом шахового клубу, спортивної секції, записатись у музичну школу, художню студію, на гурток авіаконструкторів, фотолюбителів, вишивальників… Щовечора проводяться дискотеки, працюють десятки кафе, барів, лазень, нічний клуб «Максимум», де за 20 грн можна «повисіти» до ранку… Всього за 5 грн для вас відчиняться двері кінотеатру. Насамкінець можна просто посидіти на лавці у парку чи біля двору, загадувати бажання, милуватись зорепадом (у великих містах не можна побачити такого неба).

Яготин заворожує і залишає у пам’яті приємні спогади та бажання приїхати ще. Це унікальний тихий куточок у нашому глобалізованому світі, де ще можна почути щиру українську пісню від бабусі, яка поле буряк на своїй ділянці. Тут ви не побачите жодної піцерії чи «МакДональдса», на вулицях поряд із численними заводами ще можна вловити запах свіжоспечених пиріжків з яблуками, скуштувати кисілю чи справжнього українського зеленого борщу.

Отже, якщо ви хочете гарно відпочити, але не маєте достатньо коштів чи вам просто набридли дорогі одноманітні курорти, сміливо беріть родину, друзів, рюкзак з найнеобхіднішим, намети та спальні мішки –  і гайда зустрічати світанок на сонних берегах Супою! Приємні спогади, гарний настрій, мільйони вражень і економія –  гарантовано!

Світлана Жеведенко