Венеційський екскурс

Buongiorno! Гайда зі мною до Венеції!.. Мені пощастило побувати в цьому вишуканому місті на північному сході Італії. В згадках – феєрія різноманітних вражень та бажання повторити мандрівку.

Тисячі вузеньких вуличок

Коли надходить пропозиція поїхати за кордон, відмовлятися – гріх. Тим більше якщо подорож взяла напрямок на південний захід. Не дарма кажуть: «Усі дороги ведуть до Риму»… Й моя не стала винятком.

Та будучи в самому серці Італії, нестримна українська душа вперто зажадала пізнати смак незвіданої раніше казки, свята, карнавалу та й принца поряд! Всі забаганки зіграли на стереотипах й привели мене до Венеції – міста ліхтарів, романтики та всюдисущих гондол.

Прогулянка

Міські вулиці Венеції – це канали, по них важливо плавають гондоли, широкими «проспектами» носяться моторки і поспішають «міські автобуси». Площа Сан-Марко голосна та метушлива. Наполеон назвав цю площу найбільш елегантною вітальнею Європи.

Я приєднуюсь до різномовного натовпу. Сідаю на відкритій терасі кафе «Флоріан». За крихітну філіжанку кави просять немало… зате для мене так чудово грає маленький оркестр.

Піднімаюся і йду годувати голубів. Корм для пернатих продається тут же на площі. Від голубів – суцільні неприємності: вони бруднять пам’ятники, в’ють гнізда на фасадах палаців. Мер Венеції вирішив було оголосити голубам війну, але на захист пташок встали «зелені». І правильно – що за Венеція без голубів!

У перші дні я ходжу второваними туристичними маршрутами. Забираюся на балкон собору Святого Марка. Зверху все як на долоні. На площі Сан-Марко ніщо не змінюється століттями – дзвіниця, собор.

Французький письменник Стендаль детально описав венеціанський синдром: у мандрівника, який вперше побачив місто на воді, починає паморочитися голова, підкошуються ноги від надлишку відчуттів.

Руйнація дівочого міфу

Я завжди вважала Венецію втіленням найпотаємніших казкових фантазій кожної леді. Натомість скажу коротко – все це маячня! З першого погляду в моїх очах скоріше було помітно шалене здивування, аніж захоплення. Починаючи з пронизливого холоду, аварійного стану майже всіх будівель до жахливого смороду та підвищеного рівня вогкості. Але можливо я просто поганий цінитель естетики ренесансу… Звісно не можна оминути й значні переваги – місто дійсно приховує таємничу загадковість. Хвилюючий тандем вишуканості й одночасно повного зубожіння.

З отриманого від дивної пані-екскурсовода буклету, на диво, дізналася досить цікаві факти. Виявилося, Венеціанська республіка в часи Середньовіччя та Відродження була потужною морською державою, плацдармом для Хрестових походів та важливим центром торгівлі. Крім того, місто відіграло значну роль в історії симфонічної та оперної музики! Це дивовижне місто подарувало світові чудового композитора, скрипаля-віртуоза, творця жанру сольного інструментального концерту – Антоніо Вівальді. Як на мене, Венеції є чим пишатися!

Трохи історії та архітектури

Площа Святого Марка (Piazza San Marco)

Площа Святого Марка з собором Святого Марка із хмарами голубів – це перше, що спадає на думку при згадці про Венецію. Це єдина площа у Венеції, удостоєна почесного звання «площа», всі інші площі міста скромно іменуються «Кампо» (майданчик). Вважається, що це найкрасивіша площа в світі. До неї примикають дзвіниця собору Святого Марка висотою 98,6 м, Лоджетта – невелика крита галерея, що служила приміщенням для варти Палацу дожів, національна бібліотека Марчіана – одна з найбільших бібліотек Італії, міський музей Коррер, Палац дожів, годинникова башта, а також кафе і ресторани, серед яких – знамените кафе «Флоріан».

Собор Святого Марка (Базиліка Сан-Марко)

У 828 році два венеціанських купці Буоно да Маламокко і Рустіко да Торчелло, повертаючись зі Сходу, викрали з Олександрії останки святого Марка і на кораблі привезли їх до Венеції, укривши в кошику серед овочів і свинячих туш і уникнувши таким чином перевірки мусульман. Мощі святого були зустрінуті з великими почестями, і венеціанський дож наказав на місці двох попередніх церков побудувати нову, в якій би зберігалася реліквія. Крилатий лев – символ святого Марка – став з тих пір і символом Венеції, а сам святий – новим покровителем міста.

Собор будувався і перебудовувався протягом століть, в його архітектурі присутні візантійські, римські і венеціанські елементи. Фасад базиліки – це шедевр готичної скульптури, прикрашений численними колонами, арками, шпилями, барельєфами.

Палац Дожів (Palazzo Ducale)

Палац Дожів, один із символів Венеції і шедевр венеціанської готики, для місцевих жителів є хранителем їх історії і головною дійовою особою багатьох важливих подій Венеціанської Республіки протягом усього періоду її існування (з VIII по XVIII століття). Будівництво палацу почалося приблизно в IX столітті, згодом він неодноразово реставрувався після пожеж. Протягом століть служив резиденцією правителів Венеціанської Республіки – дожів. Крім того, в палаці проводилися засідання ради, сенату, судового відомства. З припиненням існування Республіки, з 1797 року палац деякий час служив місцем адміністрації Наполеона. З 1923 року і до цього часу палац є музеєм.

Музей Коррер (Museo Correr)

Музей Коррер зобов’язаний своєю появою знатному венеціанцеві і колекціонеру на ім’я Теодоро Коррер (1750 – 1830). Коррер володів дивовижною здатністю здобувати за вигідними цінами картини, прикраси та інші предмети для своєї колекції, в першу чергу у знатних, але збіднілих венеціанських сімей. Він прагнув отримати всі предмети мистецтва, які притягували його увагу, не дотримуючись певної логіки, а коли помер, залишив все своє майно місту, одночасно вказавши, як краще організувати музей. Колекція Коррера включає гравюри, книги, картини, рукописи, вироби зі срібла, слонової кістки і дерева, зброю, об’єкти нумізматики і природної історії …

Музей Пеггі Гуггенхайм (Museo Пеггі Гуггенхайм)

У цьому невеликому музеї зібрана колекція Пеггі Гуггенхайм – племінниці американського промисловця і колекціонера Соломона Гуггенхайма. Тут можна побачити роботи Пікассо, Кандинського, Далі, Дюшана, Бранкузі, Поллока, Джорджо де Кіріко і багатьох інших представників європейського та американського мистецтва першої половини XX століття. Особливий інтерес представляє колекція Джанні Маттиоли, в якій зібрані творіння таких італійських футуристів, як Маріо Сіроні, Карло Каррà, Арденго Соффічі, Оттоне, а також деякі картини Джорджо Моранді і Амадео Модільяні.

Великий Канал (Canal Grande)

Великий канал або Гранд-Канал – головний канал Венеції довжиною близько 3800 метрів у формі букви «S», який ділив історичний центр міста на дві частини. Ширина каналу від 30 до 70 м, максимальна глибина – 5 м. Здійснюючи водну прогулянку по Великому каналу від залізничної станції Санта Лючія до самої площі Сан-Марко, можна милуватися чудовою архітектурою будівель, звернених фасадами до води, побудованих в основному між XII і XVIII століттями. Щороку, у першу неділю вересня, венеціанці проводять на Великому каналі Історичну регату, ретельно відтворюючи обстановку п’ятсотлітньої давності.

Мости Венеції

Всього у Венеції 354 мости, великих і маленьких, знаменитих і не дуже, але однаково необхідних в інфраструктурі міста. Серед найвідоміших – чотири мости, що підносяться над Гранд-Каналом: міст Академії (Ponte dell’Accademia), міст Ріальто (Ponte Ріальто) – найбільш старовинний з усіх мостів Венеції, міст босоногого (Міст Скальці) і міст Конституції (Ponte Della Costituzione) – новий і сучасний, відкритий в 2008 році.

Солом’яний міст (Ponte Della Палья) і міст Зітхань (Ponte Dei Sospiri) підносяться над Палацовим каналом. Останній, до речі, не має ніякого стосунку до зітхань закоханим. Назву мосту дали зітхання ув’язнених, які востаннє бачили білий світ саме з цього моста, переходячи з Палацу Дожів, де проводилися засідання суду, в будівлю в’язниці.

Острів Мурано і музей скла

Острів Мурано знаменитий на весь світ своїми виробами з кольорового скла. Ще в XIII столітті було вирішено перенести на цей острів з історичного центру Венеції майстерні склодувів, насамперед для того, щоб не допускати пожеж у місті. Мистецтво скляної справи розвивалося і завдяки торгівлі і «обміну досвідом» з країнами Сходу. Тепер на острові Мурано можна не тільки придбати дивовижні за красою твори скляного мистецтва, а й відвідати музей скла, який з 1923 року входить до складу міських музеїв Венеції.

Острів Бурано і музей мережив

Прогулянка по острову Бурано безсумнівно підніме настрій – настільки незвично виглядають його яскраво забарвлені різнокольорові будинку.

Крім того, острів відомий своїм мистецтвом плетіння мережив, висхідним до XVI століття. Якщо вірити легенді, традиція плетіння мережив народилася тут завдяки одному рибалці, який не піддався співу морських сирен заради своєї коханої, яка чекала його на острові. За це в якості нагороди він отримав від самої цариці хвиль надзвичайної краси весільний вінок з піни для своєї нареченої, подруги якої стали намагатися його скопіювати, поклавши таким чином початок мистецтву плетіння мережив.

У 1981 році на острові відкрили і музей мережив, в якому можна не лише долучитися до історії створення мереживних виробів острова Бурано, а й поспостерігати за роботою місцевих мереживниць.

Я – навігатор

Якимось дивом я, більш-менш зорієнтувавшись по карті, таки змогла самостійно відвідати П’яца Сан-Марко (центральну площу міста), й обійти не однин десяток магазинчиків. На згадку придбала розкішні сережки та карнавальну маску вишуканої ручної роботи. Таким добром Венеція вихваляється на кожному кроці. Встигла й трохи поїсти місцевих смаколиків.

Вже трохи пізніше сталося те, що мало статися… Моя українська душа таки заблукала в хаосі вузеньких вулиць. Спостереженнями й випадково підслухані розмови туристів дали зрозуміти, що в Венеції є всього три види транспорту – гондола, велосипед та… ноги! Звичних моєму оку автомобілів я не зустріла. Цікаво й те, що на рух людей (задля порядку) діють правила нашого дорожнього типу – права й ліва сторони напрямку. На зустрічну краще не виходити, затопчуть! Отож я, діючи по стадному українському інстинкту, вирішила просто йти за основною масою народу. Трохи поблукавши й добряче понервувавши, мені, на щастя, вдалося вийти на фінальну точку екскурсії – музей Пеґґі Ґуґґенгайм. Пізніше на мене чекали закупки місцевої випивки, солодощів та інших венеційських надбань.

Наглянуло надвечір’я… Й вже саме тоді я по достоїнству оцінила невимовну венеційську красу. Чаруючу, натхненну, феєричну! Саме час і свого принца виглядати…

Березій Наталя