Є люди, для яких пізнання нових країн, різноманіття культур і менталітетів – одна із необхідних складових динамічного і сповненого незвичайних вражень життя. До таких належить і Андрій Овчарук. За вісім років хітч-хайкінгу він відвідав Грузію, Кавказ, Кубань, Білорусь, Узбекистан, Туреччину і не тільки.
Сам Андрій родом з Вінниччини, зараз мешкає в Києві. За освітою – вчитель математики та інформатики. Працює журналістом. Серед його хобі – література, спорт (біг, велосипед, трекінг у горах), настільні ігри. І, звичайно ж, подорожі.
– Андрію, як давно Ви займаєтесь автостопом і чому?
– З осені 2006 року. Начитався якось в суботу, випадково, і вирішив спробувати. Жив я у Кам’янці, до Чернівців – 100 кілометрів. У неділю зранку я вже стояв на краю міста. Кілька авто зупинялися, я намагався їм пояснити, як я хочу їхати. Хтось дивувався, хтось «вдаряв по газам», а три авто мене таки забрало… До 16-ї я вже повернувся додому. Трішки довелося пройти пішки, коли вибирався з Чернівців. Цікаво, що я мав у цьому місті лише одну знайому – і зустрів її випадково посеред вулиці. Так все і почалося (посміхається).
– Чому саме автостоп?
– Він дає особливий драйв – ти навіть не уявляєш, хто трапиться на дорозі, яким буде спілкування з водієм і чи взагалі буде, чи швидкою буде поїздка і куди вони заведе. Часто буває так, що подорожувати автостопом – швидше і вже точно – цікавіше. Ну і дешевше, не без цього, адже платити за проїзд не прийнято. Ну хіба починають вимагати за проїзд, але таке буває рідко – якщо в момент зупинки хтось когось не до кінця зрозумів. Ще автостопом можна доїхати у такі місця, куди не ходить громадський транспорт. Немає жодного графіка руху, хочеш – їдеш, не хочеш – не їдеш. Але в Україні та в Росії можна стояти на трасі годинами – і ніхто тебе не підвезе.
– Як часто подорожуєте автостопом?
– Нечасто, як на мою думку. Раз на рік, іноді – частіше. Раніше більше подорожував, зараз – менше.
– Які вже місця відвідали, подорожуючи в такий спосіб?
– Їздив по Україні в дві тривалих мандрівки – до двох тижнів кожна. Потім була подорож автостопом по Грузії і повернення так само в Україну через російський Кавказ та Кубань. Ще їздив через Білорусь в Пітер, повертався так з Узбекистану в Україну. Подорожував з Байкалу до Криму, потім знову – Грузія. Туди і назад – автостопом. А ще їздив зі Стамбула, по Туреччині, Грузії, Вірменії і через Росію – додому у Київ.
– З ким зазвичай подорожуєте?
– Часом з дівчиною, з друзями. Буває й так, що їжджу з випадковими знайомими, яких зустрічаю на дорозі. Проте найчастіше подорожую сам. Спершу по Україні, коли тільки починав. Потім була подорож в Пітер, і ще багато де. З Байкалу, до речі, теж сам їхав.
– Які місця найбільше запам’ятались? Чому?
– Грузія – я просто закоханий в цю країну. Восени знову туди – літаком, бо Росія – вже ворожа країна, і я туди більше ні ногою, доки не зміниться ситуація. Туреччина теж чарівна, особливо Лікійська стежка – уздовж Егейського моря, Каппадокія в центральній частині. Сподобався Стамбул – велетенське і гарне місто. Але дороге. Тбілісі – одне з улюблених. Виходив по ньому десятки кілометрів і буду ще. Люблю також всіляку чудову їжу під час подорожей. Дуже подобається Байкал – несамовито гарне і спокійне місце. Дуже радий, що встиг з’їздити раніше. Не знаю чому, але побувати там мріяв з дитинства. Може тому, що захоплювався географією. Та і є щось неймовірне є в тому, щоб пити воду прямо з озера. Окремо люблю гори, але то вже не зовсім автостоп.
– Яке найбільше досягнення, на Вашу думку, коли так подорожували?
– Мабуть, те, що повернувся. Часом здається, що міг би не повертатися.
– Як люди реагують на «стоперів»?
– Нормально. Грузини і турки дуже привітні, українці та росіяни – не завжди. Росіяни часто трохи зверхні. Більшість людей чули про автостоп і додатково нічого не треба пояснювати. Багато хто каже, що не зміг би так. Дуже рідко зупиняються жінки – приблизно 5 відсотків від усіх, хто підвозив. Може, й менше.
– Чи різняться умови хітч-хайкінгу в залежності від країни? Як?
– У Грузії та Туреччині автостоп бездоганний. Часом може здатися, що водії змагаються за тебе. Можуть підвезти далі, ніж їм потрібно, можуть нагодувати. Можуть запросити в гості. В Україні ж, якщо вже зупиняються – то це, зазвичай, або дуже прості люди, або ті, хто подорожував Європою, багато читають, знають про автостоп тощо. Досить часто в Україні доводиться довго чекати, перш ніж хтось зупиниться. На сході та півдні я чекав довше, на заході та в центрі – менше. Дівчатам зупиняються значно швидше.
– Як Ви спілкувалися, адже майже в кожній країні, де Ви побували, інша мова?
– Лише в Туреччині було іноді складно, бо багато людей не знають англійської. У всіх інших країнах часто розуміють російську.
– Де Ви ночували?
– У наметі, у випадкових людей, в «каучсерферів», в хостелі, в готелі, в лісопосадці, навіть у бур’янах біля дороги (сміється).
– Скільки грошей потрібно брати для подібної подорожі?
– Залежить від того, скільки вас, де ви плануєте ночувати, як і скільки їсти, від того, куди їдете. Якщо ночувати в наметі та їздити автостопом, то для двох тижнів у Грузії буде досить 200 доларів. Ще й залишиться. Хоча, зазвичай, не залишається. Надто там смачна їжа.
– Як до українців ставляться за кордоном?
– У Грузії – люблять, в Росії – зневажають. У Туреччині люблять українських жінок. А далекобійники всіх країн знають, що у нас жахливі дороги.
– Які найбільш приємні спогади з подорожей?
– У мене вони пов’язані з якимись дуже буденними речами: світанками, краєвидами, зустрічами. Одного разу я зустрів посеред Тбілісі свого українського друга. Приємно згадувати холодну воду, їжу, втому від пішої ходи, «кльових» водіїв. Несподівані купання в річках та озерах. Але найбільше подобається відчуття, коли ти лиш вийшов з дому і попереду – невідомість.
– Які ще країни, місця плануєте відвідати найближчим часом?
– Я хочу в Норвегію та Ісландію. А ще – в Аргентину, США, Африку. Але то все мрії. Наразі. Точно знаю, що восени буде Грузія.
– Що порадите тим, хто хоче почати подорожувати автостопом?
– Брати та їхати. Жодні особливі навички не потрібні, як на мене. Але я не можу назвати себе особливо вибагливим у побуті. І важливо пам’ятати, що автостоп передбачає багато годин спілкування з незнайомцями. Думаю, інтровертам буде незручно.
– Якими найнеобхіднішими речами повинен запастись автостопер?
– Документи, закордонний паспорт. А далі – залежить від того, як, куди і на скільки часу їхати. Обов’язково потрібні зручний одяг і взуття (відповідно до природи та очікуваної погоди), зручний та легкий наплічник, намет (якщо треба), щось для виходу в Інтернет (нетбук, планшет, смартфон) – для пошуку варіантів житла, виїздів з міста тощо. Варто ще трохи почитати про країну, в яку збираєтеся їхати. Просто для загального розвитку.
А так, важливо не боятися, що щось піде не так. Не ставити собі чітких обмежень та рамок. Потрібно бути готовим на ходу змінювати плани, прораховувати свої фінансові можливості. Проте буває й так, що люди опиняються зовсім без грошей – і нічого, їдуть далі, чудово проживають своє життя.
Марія Юзич
