Стіни, вкриті риб’ячою лускою, будівлі, вивернуті назовні, дивовижні форми, карколомні висоти, футуристичний дизайн — фантазія сучасних архітекторів не знає меж. Втілюючи свої найсміливіші ідеї, вони змінюють і покращують ландшафти всього світу.
Іспанія. Палац із рибною лускою
Канадо-американському архітекторові Френку Гері вдалося здивувати чудернацькими архітектурними формами іспанців, звиклих до шаленств Антоніо Гауді. Птах, літак, артишок, космічний корабель — із чим тільки не порівнювали Музей Гуггенхайма у Більбао. Хоча своїми обрисами споруда більш за все нагадує велетенську квітку, від серцевини якої у всі боки розходяться «пелюстки» виставкових зал. Гері принципово не користувався комп’ютером і всі макети створював вручну із картону. Програму оцифровки макету довелося переписувати — хвилястий фасад виявився надто складним для розробки. Коли у 1997 році король Хуан Карлос І урочисто відкривав будівлю, глядачі аплодували комп’ютерним геніям, без яких годі було сподіватися побачити щось подібне.
Споруда площею 24 тис. м² є зразком деконструктивізму. Для облицювання фасадів і даху розробили спеціальну систему кріплення металічних пластин, що допускають свободу руху за принципом риб’ячої луски. За три роки після відкриття на обшивці будівлі з’явилися бурі плями, однак Генрі не засмутився — мовляв, усе живе старіє.
Біля входу до музею відвідувачів зустрічає величезна скульптура павука на тонких залізних лапках. Ця робота Луїзи Буржуа ніби попереджає гостей, що всередині на них чекатимуть не менш химерні шедеври. Щоправда, значну частину колекції складають цілком «традиційні» полотна митців ХХ століття — Василя Кандінського, Пабло Пікассо, Марка Шагала й Енді Воргола.
Франція. Завод для президента Помпіду
Паризький Центр Жоржа Помпіду разом із Лувром і Ейфелевою вежею впевнено тримають лідерство за кількістю відвідувачів — щороку в культурному центрі бувають понад вісім мільйонів людей. Щоправда, більшість тих, хто бачить споруду вперше, розчаровано морщать носи. Адже Національний центр мистецтва й культури нагадує завод, насосну станцію або будівлю на вічній реставрації.
Такою була задумка архітекторів Ренцо Піано й Річарда Роджерса, які вивели комунікації, ліфти й дроти назовні, аби розвантажити приміщення. Отримали величезний центр 166 м завдовжки, 60 м завширшки і 42 м висотою. На восьми поверхах розмістилися Музей сучасного мистецтва Франції, бібліотека, кілька концертних і виставкових залів, інститут із вивчення музики, художні майстерні, танцмайданчики і вільне місце для тимчасових заходів. Життя у центрі й довкола нього не припиняється цілодобово. Вільні художники, бродячі артисти й музиканти збираються біля химерного фонтану Стравінського, що складається з шістнадцяти рухомих скульптур.
Азербайджан. Азійська спідниця Мерлін Монро
Образ сучасного Баку невпинно змінюється. Схоже, місто прагне конкурувати з Дубаєм, бо як ще пояснити розмаїття будівель таких вигадливих форм? У центрі міста вгору підносяться «язики полум’я» — три хмарочоси Flame Towers, а на штучному півострові в Каспійському морі вражає концертний зал «Кристал-Холл», побудований до Євробачення-2012.
Не менш вражаючою є будівля Центру Шейдера Алієва на однойменному проспекті. За проект споруди архітектор — британка арабського походження Заха Хадід — отримала премію «Дизайн року» Музею дизайну в Лондоні. Щоправда, не всі жителі Баку зраділи зведенню велетня, та й культурний центр не отримав багатьох міжнародних нагород. Його назвали нафто-доларовим проектом, що постав на знищенні 250 приватних будинків.
Хоча, як би там не було, споруду відкрили 2012 року. Вона має 74 м заввишки, а це висота 24-поверхневого будинку. Архітекторка надала будівлі колориту Баку, втіленого в динаміці кривих ліній. Багато хто порівнює Центр Гейдера Алієва із спідницею Мерлін Монро, яку підняв вітер — невинною і сексуальною водночас.
Великобританія. Лондонський уламок
Ось уже два роки небо Лондона пронизує 72-поверхневий хмарочос «Шард» архітектора Ренцо Піано. «Уламок скла» постав до відкриття Олімпійський ігор 2012 року й миттю опинився в десятці визначних лондонських місць. У 309-метровій споруді архітектор втілив ідею «вертикального міста». За бажання жителі можуть місцями не виходити на вулицю, адже все, що необхідно — поверхом нижче або вище.
Туристів «Шард» вабить оглядовим майданчиком. На швидкісному ліфті дістатися 72 поверху можна за пів хвилини. Краще добре одягнутися — на останніх поверхах температура на кілька градусів нижча і дме сильний вітер. Однак надзвичайний краєвид Лондона того вартий.
Куплений онлайн вхідний квиток коштує 24,95 фунтів. На місці його продають за 30 фунтів. Кажуть, що самими лише квитками за вхід за десятиріччя можна буде повністю окупити будівництво хмарочоса.
Фінляндія. Тиша посеред Гельсінкі
Між жвавою площею Нарінкка і торговельним центром Kamppi Shopping Centre у Гельсінкі постала чудернацька Каплиця тиші. Дерев’яна округла споруда була зведена два роки тому, коли Гельсінкі носив статус Світової столиці дизайну-2012.
Фасад каплички виконаний із ялинових рейок, стіни всередині обшиті брусами з чорної вільхи. Плавні форми, пахощі дерева й ненав’язливе горішнє освітлення сприяють розслабленню і медитації. Тут не проводять звичних богослужінь, однак можна зустрітися з духівником церковної громади або з працівником соціальної служби.
До екуменічної каплички, яку встигли охрестити «сауною духу», можуть зазирнути всі охочі незалежно від віросповідання чи світогляду. Сюди впускають безкоштовно, ще й пригощають чаєм чи печивом. Втім не факт, що ви довго пробудете тут на самоті — капличка дуже популярна веред жителів та гостей міста, і в січні минулого року прийняла 500-тисячного відвідувача.
Грузія. Міст миру
Один із символів сучасного Тбілісі — хвилеподібний пішохідний Міст миру. Перекинутий через ріку Мткварі у 2010 році, він з’єднує вулиці Іраклія ІІ й парк Ріке. Особливо вражає 156-метровий скляний міст у темряві — його підсвічують 30 тисяч різнокольорових вогників, а 240 сенсорів на парапетах азбукою Морзе передають хімічні елементи таблиці Менделеєва.
До моста миру Тбілісі ставляться, як свого часу парижани до Ейфелевої вежі. Молоді міст, який символічно поєднує стару й нову частини міста, подобається, а от критично налаштовані старожили жартома називають витвір італійського архітектора Мікеле де Луккі «жіночою прокладкою». Ймовірно, з часом міст зазнає такої ж слави, яка зрештою спіткала паризьку «Залізну леді». Хоча вже зараз йому складає конкуренцію ще один химерний шедевр сучасної архітектури, розташований неподалік. У двох велетенських скляних «трубах», які символізують ріг достатку, розмістяться виставкова зала та новий театр музики та драми. Місцеві переконані, що споруда не тільки стане новим символом міста, а й принесе йому архітектурну славу й процвітання.
Вікторія Алєксєєнко
