Будапешт: місто легенд

Історія Будапешта у його пам’ятках архітектури і легендах. Архітетура міста відображає римский час, період правління славних угорських королів, епоху панування Османської імперії, австрійських Габсбургів і радянських часів.

Жінка на балконі

На вулиці Текелі, 61, розташований житловий будинок із невеликим балконом. Із нього на вулицю дивиться кам’яна постать жінки. Насправді це не статуя, як це може здатися знизу, а лише бюст. Але на цей балкон виходу немає. До нього не веде жодна з дверей.

Легенда цієї скульптури така: була собі молода подружня пара. Жила в коханні й злагоді, яку перервала Перша світова війна – чоловіка забрали на фронт. Дружина впала в тугу, постійно плакала, чекаючи на нього. Вона покинула всі справи й кожну вільну хвилину, виглядала рідну постать. Та настав чорний день – прийшла звістка загибель чоловіка. Новина мало не вбила жінку: вона втратила цікавість до життя, схудла та заслабла. Однак у зболеній душі продовжувала жевріти віра. Одного дня, сидячи на балконі, вона побачила Його – живого, цілого, неушкодженого. Чоловік повернувся додому. Дружина миттєво підірвалася з місця й із радісними вигуками побігла йому назустріч. Та її серце не витримало такої емоційної напруги й зупинилося. Поховавши кохану, воїн довго сумував. І врешті вирішив замовити на її честь кам’яний пам’ятник. Установив його на балконі, вхід туди замурував і поїхав світ за очі. Більше ніхто його не бачив.

Місія “Об’єднання”

Збудований в 1849 році ланцюговий міст Сечені з’єднує дві історичні частини Будапешта – Буду й Пешт. Це перший постійний міст через Дунай на всій території Угорщини. Назвали його на честь графа Іштвана Сечені. Саме він вклав у будівництво мосту чимало грошей і зусиль. Місцеві мешканці переповідають легенду про історію його зведення. В грудні 1820 року тоді ще гусарський капітан Іштван Сечені отримав невтішну звістку – помер його батько. Будь-якою ціною він хотів потрапити на похорон. Тому того ж дня зібрав речі й поїхав дорогою, яка проходила через Пешт. На заваді стала природа: на Дунаї скресла крига. Переправлятися було небезпечно. Сечені був змушений чекати тиждень. На похорон він, звісно, спізнився. Тоді він і заприсягнувся збудувати міст, який би з’єднав Буду й Пешт і полегшив життя тисячам мешканців. Однак жодних документальних підтверджень ця історія не має. Та граф Сечені дійсно став організатором та ідейним натхненником будівництва. У 1832 році він створив Спільноту зі зведення мосту, яку назвав Hídegylet.

До проекту Іштван Сечені поставився відповідально. Спершу потрібно було поглибити свої знання в галузі мостобудування. Разом зі своїм другом, графом Андраші, він їде до Англії. Там знайомиться з найвідомішими професіоналами й консультується з ними. Мабуть, найбільш дієву пораду йому дав спеціаліст Томас Телфорд. Знаючи про рух льоду Дунаєм та враховуючи такі фактори, як ризик паводків та швидкість течії, він запропонував Сечені зробити міст ланцюговим – така конструкція видавалася найбільш надійною. Той погодився й запросив для конструювання англійського та шотландського інженерів. Цікавий факт – обидва вони мали прізвище Кларк, але жодних родинних зв’язків, бодай навіть віддалених, між ними не було. Одному з інженерів, Адамові Кларку, Будапешт особливо припав до душі. Він вирішив туди переїхати, вивчив угорську мову, а потім – одружився з угоркою.

Першу палю мосту забили 28 липня 1840 року. Вже на цьому етапі на будівництві працювало понад вісім сотень спеціалістів. Вони з цілими родинами приїжджали з Англії і через це мали суттєву перевагу над угорцями – отримували вдвічі більшу заробітну платню. Підготовку до будівництва основи мосту завершили через цілих два роки. 24 серпня 1842 заклали перший камінь. Урочисту церемонію відвідав навіть ерцгерцог Йосип – намісник угорського короля.

Усі складові частини майбутнього мосту замовляли в Англії. Одним із завершальних етапів будівництва стало встановлення ланцюгових тросів. Тут працівників спіткав нещасний випадок. Одинадцять тросів приєднали без проблем, а останній – упав у воду, зачепивши оглядовий майданчик, з якого керівництво, серед якого був і граф Сечені, спостерігало за будівництвом. Всі вони впали у воду. Одного працівника зачепив важкий ланцюг. Він загинув.

Будівництво перервала національно-визвольна революція. Його знову відкрили лише 20 листопада 1849 року. Іштвана Сечені на церемонії, на жаль, не було. Останні роки свого життя він провів в одній з лікарень Відня, де в 1860 році вчинив самогубство. На його честь міст назвали лише напередодні 50-ї річниці від дня початку будівництва.

Обидва входи до мосту прикрашають скульптури левів роботи Яноша Маршалко. Їх встановили у 1852 році. В найвідомішій легенді про них ідеться про те, що під час урочистого відкриття мосту маленький помічник чоботаря голосно вигукнув із натовпу: “У левів немає язиків!” Скульптор це почув і засоромився – ну не міг він не передбачити такої очевидної деталі! Він нібито не витримав ганьби й кинувся з мосту в Дунай, перед цим сказавши хлопчикові: “Нехай у твоєї дружини буде такий самий язик, як у моїх левів!” Але ця історія – абсолютна вигадка. Протягом усього життя Янош Маршалко кепкував із таких переповідок, а на всі зауваження щодо недоліків скульптур відповідав: “Леви – це ж не собаки, які в спеку відразу висолоплюють язики!” Тобто вони все-таки є, але знизу їх просто не видно. А сам скульптор самогубства не чинив, а спокійно дожив до старості.

Ще в одній легенді йдеться про те, що коли між левами пройде чоловік, який жодного разу не зрадив свою жінку (навіть подумки), вони заричать. Але таке навряд чи станеться, а поки леви зберігають мовчання.

“Міст Сечені – це справжня перлина Будапешта. Якщо ви не побували там, вважайте, що не бачили міста. Коли стоїш на ньому, під твоїми ногами вирує Дунай. А кам’яні опори, здається підпирають небо. Поблизу постійно є кілька офіцерів поліції. Вони стежать за тим, щоб ніхто не видерся на міст. Його крайні точки – це площа Іштвана Сечені в Пешті та площа Адама Кларка в Буді. Ці місця – абсолютні must see Будапешта. Тож сміливо записуйте їх до переліку визначних місць, які варто відвідати,” – розповідає українська студентка Ельвіра Караєва.

Площа Героїв

Величні королі та героїчні воєначальники. Пам’ятники людям, які закарбували свої імена в історії Угорщини, стоять на головній площі Будапешта. Її назва – Площа Героїв. Окремо від усіх – пам’ятник Іштванові І (Святому). Саме він об’єднав країну й першим прийняв християнство. Угорці й досі люблять і шанують правителя.

На площі є й меморіали солдатам, які звільнили Будапешт від німецько-фашистських окупантів. Вони здійснили подвиг, який доти вважали неможливим – вибили ворога з Цитаделі – непідступної фортеці над містом. Відтоді почалася нова ера в історії Угорщини – тепер вже вільної.

Легенди ходять і про відкриття головних термальних купалень міста. Одного ученого, який мав гіпотезу про те, що під головною площею розташоване найгарячіше джерело, постійно висміювали. Багаторічні пошуки успіху не принесли. Та ідея жила в натхненному чоловікові. Витративши багато грошей та десять років свого життя, він все ж знайшов бажане. Джерельна вода температурою близько 70 градусів почала бити з-під землі. Звісно, не на самій площі. Потік відвели трохи вбік від неї. Там і відкрили купальні.

Ірина Родіна