Іноді подорож в Будапешт починається з мрії… Як у житті — у всьому перший крок робить мрія. Чарівна, ледве здійснима та смілива. Наприклад, побувати у двох європейських столицях за три дні — і насолодитися ними на повну.
Початкове завдання полягало в тому, щоб вибрати “нову” країну, відстань до якої вкладалася б у три години їзди на поїзді. Угорщина підходила досконало за всіма параметрами. Вже на наступний вечір все було обумовлено остаточно і за два дні літак вилетів з “Жулян”. Відразу хотілося б дати пораду всім, хто планує літати з “Wizz Air Угорщина” — обов’язково при купівлі квитків відразу оплачуйте реєстрацію і валізу (стягують плату за перевезення в багажному відсіку всіх предметів багажу), інакше в аеропорту це обійдеться в рази дорожче. Окрім того, поціновувачам путівників від усієї душі раджу “Будапешт Orangeвий гід”, перевагами якого, крім самого змісту, є карта міста і метро.
А тепер про все, що сталося безпосередньо на території перлини Дунаю, як місто іменують місцеві жителі. Напевно, кожен хоча б раз чув легенди про кепську і скрупульозну вдачу угорців, і я не стала винятком. Але паспортний контроль, який зазвичай стає першим враженням про націю, можна назвати ледь не не найбільш дружнім серед всіх на моїй пам’яті. Що не дивно, першому знайомству з місцевою валютою зобов’язані таксі. Поїздка від аеропорту Феріхедь до центру міста (24 км) коштує близько 8000 ФТ. Я зупинилася в “Ibis’і”. Всього їх по місту 4: два на околиці, один центральний, який розташований в 50 метрах від станції метро “Kalvin тер” і тей, де зупинилася я, який знаходиться біля площі Героїв (7 станцій від центру міста та 20-30 хвилин ходьби). Розташування повністю влаштовувало, адже піші прогулянки зайвими не бувають.
Вже ввечері дня приїзду я вирушила за своїми новими враженнями та досвідом. Як відомо, голод — дурний супутник, тому дорогою я навмання зайшла в “La Perle Noire” і не прогадала. Тепла атмосфера, легкий дизайн у світлому, хороша кухня і дуже приємний персонал, тому щиро рекомендую! Кінцевою зупинкою стало колесо огляду, яке я планувала відвідати ще з самого початку шляху, та дійсність трохи розчарувала. Через те, що вікна були усипані подряпинами, вид на нічне місто відкрився не в повній мірі, тому краще все ж приходити, коли надворі ще світло.
Перший повноцінний день видався найбільш насиченим. Енергії було з надлишком, а нетерпіння побачити навіч все, що вчора було відзначено в путівнику, направило мене в Буду. Весь день можна вивчати західну частину угорської столиці, але на найдовше втримати може Угорська національна галерея, там легко провести добрих півдня. Інтимна лірика на полотнах. Художники годинами вдивляються в очі, читають риси обличчя, розглядають ключиці. Хто у світі може бути ближче творця і музи? Між ними тільки тонка грань мистецтва, та й та підкорюється прихильності. Взяти до прикладу два портрети, що живуть у галереї. Шедевр рук Якоба Марастоні (“Портрет жінки”, 1804-1860) — скільки в ньому чарівності, скільки акуратного інтересу, скільки скромної доброти в тій усмішці. А робота Шома Орлай Петрича (“Сапфо”, 1860-е). Настрої картини протилежні … Тут і байдужість, і смуток більший бездонних очей, і самовідданість. Неможливо написати портрет, не написавши характер, ідеали, біль, досвід, життєвий шлях людини. Як тут не вірити в фізіогноміку?
Ще хотілося б написати трохи про мрію. Її присутність завжди так відчувається, правда? Абсолютно випадково дорогою мені зустрілася невелика кондитерська, але її енергетика була настільки неосяжно сильною, що пройти повз було б ознакою бездушності. Кожен елемент інтер’єру пахнув красою кришталево чистого гарячого бажання. У всьому навколо доросло насіння безмежної любові. Любові до своєї справи. Як же це напрочуд красиво, коли у людини горять очі! Ніщо в світі не додасть вам більше чарівності… Ніщо у світі не зрівняється з мрією. Мрії повинні бути прозорими на перший погляд, мрії повинні лякати, розбурхувати свідомість, вони повинні мати добрі очі і дитячу посмішку. Мрії повинні бути світлими.
Що було хорошого у першому дні? Базиліка Святого Іштвана. Вид з оглядового майданчика заворожує… Ланцюговий міст Сечені або, як для угорців, “Стара дама”. Нескінченні виставкові зали галереї. Фунікулер. “Кот-кафе” – мережа маленьких котячих всесвітів по всьому світу. Антикварні магазини. Дідусь в кондитерській, який просить поради щодо вибору десерту для своєї дружини.
Увечері першого ж повного дня квитки до моєї мрії були в мене на руках.
Щодо організаційних моментів. Квитки слід брати в міжнародній касі “Східного вокзалу” (Келети Palyaudvar). Дістатися туди найпростіше на метро. Каси працюють цілодобово. Квиток в обидва боки обійдеться близько 24 євро — і це з урахуванням того, що вони дійсні строком в 1,5 тижні! З квитками ви отримуєте розклад і запевнення в тому, що ви можете вибрати будь-який час від’їзду (вагони спрямовуються у бік Австрії щогодини, починаючи з 6 ранку). Природно, що відзначити червоним хочеться вже перший рейс, але пам’ятайте, що максимальний час запізнення на потяг — лише 10 хвилин, і час необхідно розраховувати точно.
Коли межа Угорщини залишилася позаду, мальовничість видів заграла соковитими фарбами і милими картинками з життя передмість (заявлений Wi-Fi, який вередував всю дорогу “до”, мабуть, розділяє естетичні погляди на життя і працює виключно тоді, коли навколо така краса). Першу зупинку Відня варто наполегливо проігнорувати, в іншому випадку до центру міста дорога буде неймовірно важкою, а ось на наступній варто поквапиться вислизнути з вагона, адже за кілька хвилин вийти з натовпом туристів буде проблематично. Від будь-якого додаткового транспорту до центру міста слід відмовитися і прогулятися головними визначними пам’ятками. Бельведер, Хофбург… Витвори мистецтва янголів, не менше!
Що було гарного? Антикварний магазинчик книг, де ми знайшли старі російські казки, балакуча привітна черга за смачним морозивом, чоловік, який присвятив свій день прогулянці центральним парком з чотириногим другом, приватна виставка картин Криму, ювелірний салон «Анна», де вам за півдня зроблять браслетик з вашим унікальним гравіюванням, ціла вітрина кондитерський виробів, присвячена всіма улюбленій принцесі Сіссі.
Насправді Відень не потребує путівника. Ходіть ним пішки, часом зупиняйтеся і закривайте очі. Ви почуєте його серцем, ви зрозумієте його поглядом, ви прочитаєте його досвідом, ви закохаєтесь всією своєю душею, і ваша любов буде взаємна.
Третій день і він же останній… Чи слід було б підвести чи підсумки подорожі, скласти список місць, які потрібно негайно відвідати по приїзду в Будапешт, може, поділитися нашим власним маршрутом? Ні… Хочеться про жителів, про характер, про дух перлини Дунаю. Про незбагненне, про безцінне, про вічне. Про душу…
Що можна побачити у Будапешті душою? Батька, який роз’їжджав зі своїми трьома доньками на самокаті. Ви таке коли-небудь бачили? Дорослий чоловік у костюмі проноситься через центральну площу, сміючись і кривляючись своїм чудовим маляткам… Можливо, десь його чекали справи… Можливо, наступного тижня йому потрібно здавати макет нового бізнес-центру, за який він ще навіть не брався. Як же неправі всі ті, хто пхинькає: “час не чекає”, коли справа заходить про дедлайни. Так, час не чекає! Він не утримує ваших дітей у шкільному віці до тих пір, поки ви не зібрали “необхідний” капітал, не чекає дня, коли вам дадуть незапланований вихідний. Чого б вам хотілося саме зараз?
Можна побачити двох сестричок, які давали позаплановий концерт на терасі ресторанчика … Скільки ж краси було в тих палаючих очках, скільки відповідальності перед своєю публікою було в тих світлих головах. Добре, коли батьки далекі від “прийнятного-правильного”, коли вони дозволяють своїм дітям бути собою, бути нестандартними, дивними, смішними, але в той же час ні на хвилину не дають їм забути, що їх люблять і розуміють. Кожна дитина потребує безумовної любові та підтримки, а ще друга, який не боїться здійснювати безглузді вчинки разом.
Можна згадати чоловіка, який бігав по всьому місту за своєю коханою з оберемком повітряних куль світлих відтінків. Дівчина в зефірному платті невпинно твердила про те, як все повинно бути досконало, буквально читаючи свої мрії, що були виховані і виплекані довгими роками любові. А він дивився на неї з непідробним захопленням… У його очах читалося пристрасне бажання обернути кожне її слово в життя тієї ж секунди. Молодята…
Можна згадати багато чого, але точно зрозуміло одне. Три дні мало для туру, але багато для вражень. Мало для тіла і багато для серця. Вибір за вами. Завжди.
Раїса Довгаленко
