Здається, що здійснити самостійну подорож до Індії може тільки досвідчений мандрівник. Однак це зовсім не так — достатньо володіти базовими знаннями англійської мови і не боятися зливи вражень, якою ви просякнете до останньої ниточки. І тоді ви влаштуєте собі відпочинок, який запам’ятається вам на все життя.
Щоб відчути і зрозуміти Індію, в цю країну необхідно їхати самостійно. Можливо, спочатку вам доведеться вислухати від родичів погрози і прохання не робити цього, як це було, наприклад, у мене. За словами мами, в Індії на мене чекали страшні неприємності — в столиці країни Делі я була б оточена натовпом прокажених і повернулася б неодмінно з цією заразою. В одяг, який я б повісила сушитися після прання, заповзли б страшні мухи і відклали личинки, які потім оселилися б у мене під шкірою, і, нарешті, в Гоа мене б покусали малярійні комарі, а в океані вгризла за живіт отруйна риба.
На щастя, хоч я і не зробила жодного щеплення, прогнози мами не збулися, і я повернулася жива та здорова. Хіба що один раз втратила пильність — в одному з кафе дозволила собі з’їсти пару кульок місцевого морозива, за що була негайно покарана. Відразу скажу, що питанню гігієни в Індії, особливо в містах, треба надавати особливої уваги. Пити тільки пляшкову воду, перед кожним прийомом їжі витирати руки і столові прилади спиртованою серветкою, не пити напої, які можуть містити сиру воду. І, за можливості, випивати по 100 грамів міцних спиртних напоїв на ніч, причому ці поради дійсні навіть при проживанні в Хілтоні.
Для того, щоб швидше адаптуватися до країни і швидше отримати задоволення від поїздки, необхідно розуміти одну важливу річ: життя в Індії і відповідно ставлення до неї у місцевих жителів разюче відрізняється від звичного нам. Достатньо буде сказати кілька слів про священну річку Ганг, яка є головною водною артерією країни. Хоч як це дивно, але в індусів саме ця річка, будучи сполучною ланкою між Землею і Небом, є головним місцем поховання. До Гангу померлих везуть цілодобово через всю країну. Так як ховати небіжчиків у індуїстів не прийнято, їх спалюють прямо на березі, а попіл розсіюють по воді. Заможніші замовляють небіжчикові барвисту церемонію і багато дров для вогнища, бідніші просто кидають тіла мерців у воду. Цікаво, що в цій же воді перуть білизну, миються, купають немовлят і навіть п’ють цю рідину. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, внаслідок таких купань щорічно в країні помирає близько мільйона індійських дітей. Тут важливо розуміти, що індуси ставляться до смерті не як до горя, а як до нового етапу життя — відродження.
Опинившись в країні, ви повинні обов’язково відчути ту свободу, якої нам усім деколи так не вистачає. А індусів, як мені здається, саме це почуття і переповнює. У них мало гордині, ніхто не намагається пнутися зі шкіри — їм і так добре бути собою. Але найголовніше, що Індію населяють чудові прості люди, у більшості з яких майже нічого немає, але, незважаючи на це, вони без кінця посміхаються — навіть бездомні. Я б назвала Індію країною щасливих людей. Саме тому її можна полюбити, навіть не розуміючи, за що.
Розпланований маршрут — вдала подорож
Я почала готуватися до подорожі приблизно за два місяці. Досить швидко визначилась з тим, чого хочу, а саме — побачити справжнє міське життя Індії.
Перше, з чого варто почати, це визначити для себе маршрут поїздки, кількість днів перебування в кожному місці, а також те, скільки коштів ви готові витратити на подорож. У моєму розпорядженні було два тижні, які я розпланувала наступним чином: виліт з Києва до Делі, три дні в столиці, переїзд ранковим потягом до Агри (Тадж Махал) і в цей же день від’їзд нічним потягом в Джайпур. Два дні в Джайпурі, а потім переліт на Гоа і п’ять днів пляжного відпочинку.
Отже, почнемо з перельоту. Сьогодні з Києва дістатись до популярного індійського курорту Гоа, столиці Делі та низки інших міст не складе надмірних зусиль, щоправда, вильоти з української столиці не здійснюються щоденно, а відгуки про цінову політику вітчизняних авіакомпаній доволі несхвальні. У 2012 році прямий рейс Київ-Гоа компанією «АероСвіт» без податків і зборів коштував економ-класом від 566$.
Розібравшись з перельотами, треба визначитися з тим, на чому краще переміщатися містами. Вибір досить стандартний — потяг, автобус, таксі. Знаючи з новин, що автобуси в Індії часто стають жертвами ДТП, я вирішила не випробовувати долю і зупинилась на місцевій залізниці, яка має в Інтернеті цілком сучасний і надійний сайт. Безумовно, квиток на потяг можна купити і на місці в касі вокзалу, однак якщо це робити, наприклад, навіть за три дні до відправлення, вже можна залишитися з порожніми руками. Тим більше, що через сайт можна вибрати не тільки маршрут, але і ваше місце у вагоні — біля вікна або в проході, бічні полиці або в «купе». Однак особливу увагу варто звертати на клас вагона — в Індії їх існує кілька.
Як правило, в одному складі можуть бути вагони різних класів. Вони бувають кондиціоновані (AC) і некондиціоновані (non-AC). Кондиціоновані вагони поділяються на: 1AC (аналог нашого купе), 2AC (варіант звичного нам плацкарта) і 3AC (плацкарт, тільки з трьома полицями в купе). Вагони другого спального класу без кондиціонера (Second Class Sleeper) і загальні вагони (General Class) зовні не відрізняються. Різниця полягає в тому, що в першому випадку у пасажирів є заброньовані місця для сну, а в загальному вагоні — ні. Існують також вагони з м’якими сидячими місцями (Сhair Car).
Індія – це не інша країна, це інша планета
Приземлившись в аеропорті Делі і пройшовши паспортний контроль, в місцевих обмінниках ми отримали трохи рупій і вирушили замовляти таксі. У багатьох індійських містах і при аеропортах існує так зване державне Prepaid Taxi, де встановлена фіксована ціна на перевезення. В аеропорту Делі така палатка знаходиться практично на виході з будівлі вокзалу, зліва. Ми назвали потрібну нам і, мабуть, найвідомішу вулицю в місті — Main Bazar, і отримали свій цінник: 350 рупій. Ви запитаєте — чому саме Мейн Базар? А справа ось у чому. Саме на ній зосереджена величезна кількість готелів різного рівня за різними цінами. Саме Main Bazar викличе у вас неминучий культурний шок і дасть повне уявлення про те, що таке Індія. Після цієї вулиці ви будете абсолютно спокійно реагувати на все, що відбувається навколо вас в цій країні. І зовсім не виключено, що за яскравістю спогадів Мейн Базар встане у вас в один ряд з Тадж Махалом.
Вийшовши з будівлі аеропорту близько четвертої ранку, ми занурилися в чорно-жовту машинку державного таксі. Характерно, але знайомство з країною у нас почалося саме з цієї машини — старої, що вже дихала на ладан. Саме такі слова характеризують всі державні таксі, які, здається, залишилися ще з попередньої епохи, з іншого життя.
Наше таксі за формою нагадувало маленький мікроавтобус. Ми помчали нічними вулицями Делі, прорізаючи спекотне і просякнуте смогом повітря. Перші враження не змусили себе чекати. Через «нерівності» на дорозі і проходження водієм поворотів на високій швидкості, щоб зберігати в автомобілі сидяче положення, нам доводилося міцно триматися за ручки дверей, спинки сидінь, дах, словом, за все, за що можна вхопитися. Однак при цьому ми не забували поглядати у вікна, а там… там були люди, багаття, корови. Люди лежали просто біля дороги, загорнуті у ковдри. Спали, таким чином влаштувавшись на нічліг.
Втім, енергійність нашого водія не дозволяла нам повною мірою зануритися в споглядання навколишньої дійсності. Дорожній рух в Індії — це окрема тема для розмови. Дозволю собі торкнутися її тільки злегка — в Індії немає правил поведінки на дорозі, більшість перехресть без світлофорів, а тому всі їздять, як хочуть і де хочуть. Головна зброя водія — це клаксон. В Індії дудять всі, і хто голосніше дудить, той перший і їде. Всім все ясно. Якщо цей водій голосніше сигналить — значить, йому їхати потрібніше, і його пропускають. При цьому не треба сподіватися, що пропустять вас, коли ви будете переходити дорогу. Ні. Це вже ваше завдання — знайти момент і зуміти перебігти на інший бік вулиці.
І ось, через якісь двадцять хвилин ми вже стоїмо посеред Мейн Базару. Побачивши попереду вивіску одного з готелів зі списку можливих для заселення, який був складений нами за відгуками туристів ще в Києві, ми повільно попрямували до нього. Ajay — такою була назва готелю, в якому ми прожили три дні. За двомісний номер з душем і кондиціонером ми платили сімсот рупій. Важливо: у більшості бюджетних готелів якість постільної білизни залишає бажати кращого, а тому не буде зайвим прихопити з собою простирадло і пару наволочок, а заодно і рушник. Спочатку, знаючи про те, що чистити зуби водою з-під крана не рекомендується, ми полоскали рот водою з марганцівкою, але потім, злегка адаптувавшись, ми розслабилися і відмовилися від цього. До неприємних наслідків це не призвело. Крім того, на озброєнні у нас завжди були з собою спиртовані серветки, якими ми протирали руки і столові прилади перед їжею.
Делі — це стародавнє місто, що не має нічого спільного ні з Києвом, ні з Нью-Йорком або іншим «західним» мегаполісом. Тут не побачиш хмарочосів. Саме місто невидима межа ділить на дві частини – Новий Делі і Старий Делі. Назви районів говорять самі за себе. Старий Делі, побудований як столиця Великих Моголів, дасть вам повне уявлення про справжнє індійське місто — це вузькі і тісні вулички, нагромадження дротів над головою, жебраки і бездомні, нескінченні базари, де можна купити все, що завгодно… Новий Делі, як контраст — це район міста, який намагається жити за найвищими стандартами ХХ століття. Спроектований Едвіном Лютьєном, провідним британським архітектором XX століття, Нью-Делі славиться своїми широкими бульварами і резиденцією уряду Індії.
Маршрут, за яким ми збиралися оглядати Делі, був складений нами ще в Києві. Переміщатися від однієї пам’ятки до іншої ми вирішили за допомогою метро і моторикш. Але на початку, в свій перший день, ми подорожували тільки підземкою.
А справа ось у чому: кожен водій моторикші — ще й досвідчений психолог, і він відразу зрозуміє, що ви вперше в Індії. У цьому випадку в його голові все розважливе і чесне відійде далеко на другий план, і можливість зірвати великий куш заблищить рупіями в його очах. А тому ціна за проїзд вам буде названа в п’ять чи навіть десять разів вища від «реальної».
Місцеві їздять за лічильником, який є в кожній моторикші, але сподіватися, що вам його увімкнуть, марно. Тому, щоб зуміти сторгуватися до прийнятної ціни, необхідно хоча б приблизно уявляти відстань до місця призначення та вартість переїзду (п’ять-десять рупій за кілометр). Важливо: необхідно розуміти, що кожен індус, так чи інакше пов’язаний з наданням послуг туристам, буде переслідувати одну мету — обдурити вас, здерти з вас якомога більше грошей. Те, що місцевий купить за п’ять рупій, вам будуть пропонувати за 100. Ваше завдання — не потрапити на гачок і постійно торгуватися, навіть при заселенні в готель. Якось моторикша заявив нам, що той палац, куди ми прямували, сьогодні закритий, але він знає відкриті місця і може нас звозити туди. Ми не повірили, взяли іншого водія і, приїхавши, переконалися, що палац відкритий. До кінця нашої подорожі по Індії ми відчували величезну втому і напруженість від того, що доводилося постійно торгуватися.
В наш перший день в Делі ми вирішили побачити Ворота Індії (India Gate; станція метро «Central Secretariat») і Президентський палац (Rashtrapati Bhavan), які вінчають з обох кінців вулицю Радж Патх (Raj Path). Але попереду нас чекало ще безліч незвіданих місць…
Екскурсовод і мандрівник Sasha India власне про Індію
«Я закоханий у втрачену Індію: з її високою духовністю та гармонійністю природи і людини, — каже екскурсовод. — Звісно, сучасна країна зовсім інша, але здобутки давнини певною мірою залишилися. Це велика мати, її народ є об’єднанням сотень етнічних груп. Серед населення є люди негроїдної раси і з розкосими очима, як китайці. А ще я зустрічав прототипи наших бабусь у хустках, з блакитними очима. У них є глинобитні хати, виготовлені за тією ж технологією, якою користувалися предки сучасних українців. Ця країна нерозривно пов’язана для мене з Батьківщиною. Паралелі можна провести і в мовній культурі, і в народних звичаях українського та індійського народів. Багато слів можуть відрізнятися одним звуком або бути співзвучними з українськими аналогами, наприклад, «дварам» означає «двері», «бхратам» — «брат». Якщо ви слов’янин, вам легше вивчити санскрит, ніж англомовній людині. У традиціях обох народів теж є багато спільного: в індоєвропейців, коли дівчина виходить заміж, з нею дають придане, як і в українців, у той час як у Африці та на Близькому Сході наречену купують, за неї платять калим».
Бірук Ангеліна
