Для шанувальників музики Ліверпуль — це, перш за все, батьківщина «The Beatles» і можливість побачити будинок, де минуло дитинство Джона Леннона й Пола Маккартні, посидіти в клубах, де музиканти давали перші концерти. Натомість для футбольних фанатів це місто привабливе тому, що там розташована «Енфілд Роуд» — домашня арена футбольного клубу Ліверпуль, яку багато експертів називають меккою для футбольних вболівальників. Таку неофіційну назву почали використовувати завдяки місцевим фанатам футболу та надзвичайній історії стадіону й місцевої команди.
Ті, хто бодай трошки цікавиться англійським футболом, знає, що в місцевій вищій лізі, яку прийнято називати Прем’єр-лігою, виступають два ліверпульських футбольних клуби: «Ліверпуль» та «Евертон». У обох команд є свій домашній стадіон — «Енфілд» та «Гудісон Парк» відповідно.
«Енфілд» було збудовано в 1884 році. 
Цей стадіон — один із найстаріших на Туманному Альбіоні. Старші за нього лише «Бремелл Лейн», стадіон найпершої футбольної команди у світі «Шеффілд Юнайтед» та «Челсі»(Лондон), який називають «Стемфорд Бридж».
Колись «Енфілд» був домашньою ареною «Евертона», найзапеклішого суперника «Ліверпуля». За словами місцевих жителів, коли настає час протистояння, місто перетворюється на червоно-синє пекло (кольори команд). У цей день жителям міста не рекомендовано виходити на вулицю, бо можна потрапити в сутичку фанатів, яких іноді буває настільки багато, що навіть поліція не завжди може з ними впоратися й зберегти повну безпеку міста. За словами вболівальника: «Краще перемогти Евертон і програти всі інші матчі чемпіонату, ніж навпаки — усе виграти, але поступитись їм. У Ліверпулі є лише один футбольний клуб і це в жодному разі не Евертон». Цей вислів, я думаю, найкраще описує «дружбу» цих сусідніх клубів. До речі, відстань від одного стадіону до іншого становить близько кілометра, тобто їх розділяє лише один парк.
Історія
Спочатку ділянка землі, на якому розташовувалася арена належала пивовару Джону Оррелу, другові Джона Хоулдинга. Після сезону 1890/1891, коли «Евертон» став чемпіоном, Хоулдинг викуп землю в друга й запропонував збільшити орендну плату зі 100 до 250 фунтів стерлінгів щорічно. «Евертон» відмовився платити більше й переїхав на інший стадіон. Ось так Хоулдинг залишився наодинці з порожнім стадіоном.
У березні 1892 року вирішили сформувати новий футбольний клуб. Перший свій матч «Ліверпуль» зіграв 1 вересня 1892 року проти «РотерхемТаун». Тоді господарі перемогли з рахунком 7:0.
У 1906 на стадіоні відкрили одну з найвідоміших трибун Англії — «Шпіонський холм» або скорочено — «Коп». Кажуть, що спочатку цю трибуну хотіли назвати на честь вулиці Уолтон-Брек Роуд, але потім вирішили вшанувати пам’ять ліверпульського полку, який розбили під час битви в Південно-Африканській республіці. Там уболівальники лише стоячи спостерігають за грою та підтримують свою команду. Цікаво, що традиція збереглася й донині. Як ми знаємо, у наш час на стадіонах уже використовуються сучасні та зручні сидіння, але ліверпульським фанам спокійніше та звичніше вболівати стоячи. Вони кажуть, що неможливо спокійно сидіти й дивитися футбол, коли грає улюблена команда.
Сучасний етап
Після реконструкції сучасний «Енфілд» вміщує понад 45 тисяч вболівальників (сьомий за величиною в Англії). Він складається з чотирьох трибун: одноярусних Коп і Мейн Стенд(найбільша й головна трибуна) та двоярусних Стенд та Енфілд Роуд. Під Мейн Стенд розміщено роздягальні для тренерів, суддів та гравців.
Ліверпульські вболівальники — одне з найвідоміших фанатських угрупувань у світі. Вважають, що на «Коп», приходять найвідданіші вболівальники, які з командою завжди, незалежно від результатів.
Ще одна візитівка ФК «Ліверпуль» — виконання фанами всесвітньовідомої пісні «You’ll Never Walk Alone» («Ти ніколи не будеш один»), яку вони присвячують своїй команді та іншим вболівальникам. ці. Дуже часто коментатори телевізійних каналів замовкають під час такого надзвичайного та унікального явища, 
даючи можливість глядачам поринути в атмосферу «Енфілда».
Загадкова табличка
Найуспішніший період у історії «Ліверпуля» розпочався в 1959 році, коли на посаду головного тренера прийшов шотландець Білл Шенклі. На той момент справи в клубі були кепськими. Пов’язували це з тим, що в команди були дуже погані умови для тренування та ігор: стадіон був дуже старий із полем у жахливому стані. Новий тренер одразу взявся за модернізацію не лише команди, а й стадіону.
Спочатку на арені встановили освітлення. Трибуну «Мейн стенд» повністю знесли й побудували нову, відновили газон. Загалом, за досить короткий проміжок часу все кардинально змінилося.
У той же час відбулась ще одна, на перший погляд, непомітна та незначна, але насправді дуже важлива зміна в інтер’єрі стадіону: у підтрибунному приміщенні, з’явилась славнозвісна табличка з написом «Це – Енфілд». ЇЇ торкаються всі покоління футболістів «Ліверпуля» перед виходом на поле, бо вірять, що вона приносить успіх. Поставив її там Білл Шенклі, коли завершував свою кар’єру в клубі. Це такий собі прощальний подарунок, який символізує закінчення цілої епохи, протягом якої на «Енфілді» відбулась масштабна революція і в інфраструктурі, і в результатах команди, бо в 70-х «Ліверпуль» був майже непереможний.
У грудні 1997 року було представлено бронзову статую Біла Шенклі перед трибуною «Коп» . Вона зображує Шенклі з клубним шарфом навколо шиї, коли футболіст приймає оплески від уболівальників.
Біля стадіону є меморіал пам’яті жертв Хіллсборо. (У 1989 році 96 фанатів «Ліверпуля» загинуло в матчі кубку Англії між командами «Ліверпуль»-«Ноттінгем Форест» на стадіоні Хіллсборо). Туди завжди приносять живі квіти та запалені свічки. Вболівальники інших команд, які приїжджають на «Енфілд», залишають біля меморіалу шарфи своїх команд, вшановуючи пам’ять загиблих.
Арену справедливо вважають однією з найвизначніших пам’яток чарівного міста. Легенда. Інших слів не підібрати. Стадіон, який бачив стільки злетів і падінь, тріумфів і розчарувань. Стадіон, що прожив уже три століття й на якому завжди лунатиме така рідна ліверпульським уболівальникам «You’ll Never Walk Alone».
Іван Рибарук
