Японія – це країна, де все має сенс, а буденне життя її мешканців сповнене символів. До своїх традицій та звичаїв японці ставляться надзвичайно шанобливо. Вони свято бережуть культурний спадок, залишений їм предками. Японців може сильно образити неповага іноземних туристів до їх культури та мови. Хоча насправді таке стається через елементарне незнання іноземцем місцевих порядків. Проте загалом японці не зважають на помилки приїжджих і завжди готові терпляче пояснити, що саме не так.
Табу в Японії
У жодному разі не можна заходити в дім взутим. І хоча в нашій культурі це теж не прийнято, проте з інших причин. Справа в тім, що в Японії дуже високий рівень вологості, тому будинки будують на підвищеннях, щоб захистити їх від сирості. Тож роззуваються при вході, щоб не заносити вогкість та бруд у дім. В деяких кімнатах є татамі – спеціальне покриття. Там не можна ходити навіть у капцях.
Ба більше, категорично заборонено носити вдома чисте та нове взуття. Це пов’язано з забобонним віруванням японців, що перебувати в домі у взутті можуть лише мерці. Перед тим, як винести тіло померлого з помешкання, на нього вдягають спеціальні сандалі «дзорі».
Існує багато заборон, пов’язаних з паличками для їжі. Найсуворіше з них – не можна встромляти палички в їжу. Навіть, якщо ви робите це жартома, або через своє невміння ними користуватися. В Японії, коли людина помирає, на знак її вшанування роблять щось на зразок маленького вівтаря. Туди приносять воду та рис, в який вертикально встромляють палички.
Звичка «цокати» дуже негативно сприймається японцями. І хоча інколи ви можете «цокати», засуджуючи не чиїсь дії, а свої, цього робити все одно не можна.
Дерево на честь доньки
В Японії існує традиція висаджувати дерева на честь якоїсь події в родині. Наприклад, одруження, народження дитини, коли вона йде до школи, чи вступила в університет. Японці вірять в те, що життєвий цикл людини та дерева схожі між собою. Тому це вважається символом початку нового життя. Найчастіше садять кінмокусей. Воно виростає до великих розмірів, а восени квітне маленькими помаранчевими квіточками, які мають медовий аромат.
Вікторія родом з Одеси, проте вже близько трьох років живе в Японії. Коли вони з чоловіком розписувалися, міська адміністрація подарувала їм маленьке кінмокусей на честь їхнього весілля. «Влада Японії дуже підтримує подібні традиції. Я вважаю, що це прекрасно. Дерево росте у нас в саду і я дуже люблю дивитися на нього, коли воно квітне» – розповіла Віка.
Якщо дерево садять для відзначення народження дитини, то діти люблять мірятися з ним зростом. Раніше, щоб відзначити народження дівчинки, традиційно саджали кірі. Коли дівчина виростала і виходила заміж, дерево рубали й виготовляли з нього меблі для дому, де вона житиме зі своїм чоловіком.
Не всі мають можливість посадити дерево у власному саду. Тому для цього є спеціальні місця. Мешканці багатоквартирних будинків, можуть жертвувати кошти на дерево. І після того, як його висаджують на табличці пишуть імена тих, хто зробив пожертву та вказують знаменну подію, яку ці люди хочуть відзначити.
Рогата наречена
Обов’язковим елементом весільного вбрання японської нареченої є цунокакусі. Цей головний убір зовнішньо трохи нагадує паперовий капелюшок, схожий на кораблик, який будівельники одягають у пекучу погоду. Відмінність лише у скругленому верхньому куті. Однак це зовсім не означає, що наречена одразу після весілля займатиметься ремонтом родинного кубельця. Цунокакусі одягають, щоб приховати «роги» нареченої, які символізують жіночу ревнивість. Адже ревнощі в Японії вважаються великим гріхом. Їх соромляться. Тому цунокакусі одягають нареченій як застереження – не будь «рогатою», тобто ревнивою.
Свято Сецубун
Це традиційне свято японці відзначають на початку лютого. Воно чимось схоже на нашу Масляну, адже також символізує кінець зими та початок весни. В цей день заведено виганяти з дому нечисть. Для цього в Японії вигадали «Маме макі» – кидаючи боби, примовляли «Демони геть!», «Щастя в дім!». Інколи батьки одягають маски демонів, щоб налякати дітей, а ті в свою чергу кидають в них боби. На будинки вивішують «маюке» – спеціальні прикраси з рослин, які відганяють нечисту силу. Також на Сецубун потрібно їсти сардини з бобами. Кількість бобів залежить від того, скільки тобі років.
День повноліття
Повнолітніми в Японії стають у 20. Щороку в кожному місті відзначають День повноліття, у якому беруть участь усі, хто досяг двадцятиліття. Для японців цей день дуже важливий. Дівчата починають готуватися до нього завчасно. За кілька років до повноліття відрощують довге волосся, щоб можна було робити гарну зачіску. На свято обов’язково вдягають національне вбрання – дівчата кімоно, а хлопці хакаму.
День дівчаток
День дівчат Хіна-мацурі відзначають 3 березня. Залежно від регіону в цей день їдять суші, рис з пелюстками сакури, тощо. Японці традиційно прикрашають будинки ляльками Хіна, які виготовляють у місті Івацукі. Там розташований Історичний музей ляльок, а поруч із ним крамниця, де їх виготовляють. Кожна Хіна зроблена вручну, тому потребує особливого догляду. Після завершення свята ляльок забирають і загортають в папір так, щоб не торкнутися їхніх облич. У музеї представлені також фігурки, які власник магазину Текакура-сан виготовив спеціально для імператора.
Ляльок Хіна у будинках зазвичай виставляють на спеціальних підставках та «пригощають» солодощами. Ці ляльки досить дорого вартісні, часто їх передаються з покоління в покоління як сімейні реліквії.
День хлопчиків
День хлопчиків відзначають 5 травня. У цей день вулиці міст прикрашають повітряними зміями у вигляді яскравих різнокольорових коропів, які називаються кой-ноборі. Короп у Японії – символ мужності та сміливості. Всі ці іграшки розфарбовують діти.
Комунікація з японцями
Американець Сем мешкає в Японії близько 15 років, але його обурює ставлення місцевих до іноземців. Яскравим прикладом цього став один випадок у ресторані, куди він прийшов зі своєю дівчиною-японкою. Пара покликала офіціантку. Спершу заговорила дівчина-японка і працівниця ресторану все їй пояснила. Проте, коли Сем запитав офіціантку, та відповідала стоячи до нього спиною і все ще дивлячись на його дівчину, ніби не помічала хлопця. Після чого його супутниця навмисне обернулася до офіціантки спиною, аби та нарешті сприйняла її коханого як співрозмовника. Проте офіціантка далі відповідала їй у спину, що виглядало досить недолуго. Пара була обурена і негайно покинула заклад. Він прожив тут 15 років та прекрасно володіє мовою. Тоді чому ж його не сприймають як рівного собі співрозмовника.
Одеситка Вікторія зазначила, що з нею також таке траплялося, коли вона бувала десь у компанії зі своїми друзями. Її часто ігнорували як співрозмовника і відповідали на питання не їй, а японським товаришами. На думку Вікторії, це пов’язано з тим, що японці не впевнені чи розуміє іноземець їх відповідь. Ставити запитання може людина, яка володіє лише базовими знаннями мови. Тому й відповідають іншому японцю, який точно все зрозуміє. Щоб уникнути таких казусів потрібно давати співрозмовнику зрозуміти, що ви його слухаєте і розумієте. В японській культурі спілкування заведено дуже часто вживати фрази, на зразок: «Ааа…», «Он як!», «Серйозно!», «Не може бути!». Хоча для нас це може звучати перебільшено, для японської моделі комунікації це норма.
Різниця культур може призвести до деяких непорозумінь. Проте в цьому немає нічого страшного. Слід бути відкритим, готовим до нового досвіду і дивитися на проблему під іншим кутом, завжди пам’ятати, що це культура, відмінна від нашої.
Дар’я Сидоренко
