Португалія – подорож на край Європи

Португалія – це довгі прогулянки вздовж берегу океану, серфінг на грайливих хвилях, місцева кава та фаду. Це – країна першовідкривачів: Марко Поло, Бартоломеу Діаша, Васко да Гами, Фернана Магеллана. Місце, де відчуваєш себе вільним та безмежно щасливим.

В Португалію потрібно їхати надовго, лише тоді можна перейнятися атмосферою і настроєм країни. Найкраще, що існує в будь-якій країні – це її жителі. Португальці – надзвичайно відкриті та привітні. На відміну від іспанців, з ними досить легко встановити контакт і річ не в їх балакучій натурі, а знанні англійської мови. Як пояснив мені серфер-ліссабонець, який давав мені уроки підкорення водяної стихії, всі фільми в кінотеатрах тут показують лише мовою оригіналу з португальськими субтитрами. У такий спосіб люди тут ще з дитинства чують англійську і звикають до неї.

Португальці надзвичайно обожнюють каву, але не ту, яку ми звикли пити в Україні. Смак кави тут надзвичайно насичений, напій значно міцніший, але не має гіркуватого присмаку. Хоча в португальських закладах використовують зерна робусти, які вважаються менш якісними, ніж кавові зерна арабіки, але особлива техніка їх обсмажування залишає спогади про відмінну кавову культуру. Традиційно португальці випивають не менше трьох чашок кави на день, а іноді близько п’яти: тричі на сніданок, двічі в обід та один раз увечері.

Інша їх пристрасть – фаду. Фаду – це жанр традиційної португальської музики, романси, сумні пісні про складну долю мандрівників. Раніше подорожі не були розвагою, адже часто люди з них не поверталися додому. Пісні виконують ввечері майже щодня зазвичай у ресторанах і барах. Під час співу, як водиться, відвідувачі не вживають їжу, а уважно слухають. Фаду – одне з найбільш колоритних явищ у місцевій культурі, яке уособлює душу народу.

Ще один культ португальців – це серфінг. Звичайно, тим, хто живе неподалік узбережжя, значно зручніше практикувати навички на воді, адже відкритий простір для тренувань завжди поблизу, але для справжніх любителів спіймати хвилю відстань не є перепоною. Для місцевих цей вид спорту став непоганим бізнесом, але навчити серфити можуть не всі вмільці. Для законного ведення справи необхідно орендувати ділянку на пляжі, придбати все необхідне оснащення, отримати дозвіл на проведення уроків і заплатити податок державі. Задля безпеки один тренер не може брати більше п’яти учнів.

Серфінг був моєю мрією ще з дитинства. Іноді доводилось відкидати думки про втілення мого бажання, адже побоювалась, що цей спорт – не кожному під силу. Була впевнена: для того, щоб стати на дошку, знадобиться не менше двох занять, та в житті все виявилось значно простішим. Ще одним ваганням була холодна вода: в травні океан прогрівається максимум до 18 градусів Цельсію, але гідрокостюм рятує від дискомфорту. Океан викликає своєрідну залежність. Коли вперше стаєш на дошку, ти капітулюєш перед океаном і назавжди віддаєш йому своє серце. Одного заняття мені виявилось замало, тому я вирішила взяти ще один урок, попри страшенний біль у м’язах, але на дошці ти забуваєш про будь-які турботи.

Подібне мені вдалось відчути ще в одному португальському місці – на мисі Рока, який вважається краєм Європи. Спершу я планувала погуляти кілька годин, пообідати вином на фруктами з видом на урвище. Після приїзду виявилось, що на місці занадто вітряно, але щойно бачиш безкрайній океан, вітер стає лише легким подмухуванням. Ти усвідомлюєш, що стоїш на краю землі та ловиш себе на думці, що розумієш тих першовідкривачів, які, ризикуючи життям, вирушали в невідомість.

Валерія Донченко