Повернення до Кракова, або Замітки з автобусного туру

Ну як не скористатися подовженими вихідними! Пора в дорогу! Електронні книги завантажили, гарну погоду наворожили… Кракове, зустрічай! Ми ж обіцяли повернутися.

За вікном автобуса красива осінь…

Кордон у Стільниці перетнули швидко. Вухо налаштувалася на польську мову, мозок вкотре відзначив фактичну відсутність мовного бар’єру. Головне – говорити чітко й повільно.
Проминули жовто-чорні стовпчики на виїзді з України. Це прилади, які вимірюють радіацію на колесах транспортних засобів. Чорнобиль не забувають…

Мрія про вихідний і про те, щоб їхати-їхати-їхати… кудись далеко, збулася. Від Львова до Кракова 320 кілометрів, але їдемо довше – околясом. За вікном красивий початок золотої осені…й польські села. Ошатні дворики з постриженими деревами, ідеально рівненькою травичкою, доглянутими клумбами, з вереском на вікнах, із сонячними панелями на дахах. За селом пасуться чистенькі овечки. Згадалися слова «пастораль» і «альфреско», тільки яке з них тут краще використати?

Трохи попетляли польськими Татрами (а нашими Карпатами) – і ми в Ряшеві! У парку біля чергового замку Потоцьких вразила не стільки пам’ятка, заради якої сюди приїхали, скільки трава – чиста, свіжа, зелена! Мабуть, ще не зовсім ми готові до приходу сирої й похмурої осені, тож милуємося одночасно й опеньками, і маргаритками на одній галявинці.

Наступного дня був Краків

Дивимося з вікна готелю на нічну Віслу. Набираємося сили перед новими враженнями.

У Польщі три столиці: звісно, Варшава – столиця офіційна, Краків – столиця духовна та душевна, і Закопане – столиця зимова.
Два дні проведемо в другій з них (бо ще ж не зима).

98% поляків – католики. Отож у неділю дружно збираються в костелах, а потім відпочивають у компанії друзів. Шашликів тут немає, та й на лісову галявину, щоб їх посмажити, не потрапити. Є ковбаски, які готують на мангалах. І цей процес називається «огнівка».

У Кракові вихідний, не працюють магазини, торговельні центри, підприємства, тож після відвідування костьолу приєднуємося до гулянь.

Сьогодні зі справ серйозних передбачено лише відвідання підземного музею Muzeum Krakowa.
Учили ж на уроках історії, що таке культурний шар?.. Ось темний пласт – була пожежа, ось пісок – Вісла розлилася, ось широкий світлий шар – жили спокійно й багато…

Отож спускаємося на кілька метрів униз під ринкову площу й опиняємося в середньовічному Кракові…

Тут усе, як було колись. Фрагмент міської дороги. Чути голоси перекупок… Торгові ряди…

Взагалі продавати щось у середньовічні часи було не так і безпечно. От, наприклад, якщо через дві години продажу продуктів, які швидко псуються, ти не прибереш товар з вітрини, тобі відріжуть вухо (так що негативна характеристика чи винесення догани – це квіточки!) А з відрізаним вухом ні на роботу не приймуть, ні в інше місто не переїдеш…

А як щодо побуту предків? Ось баночка для олії (з водою проблеми, каналізації немає, тож обмазувалися, щоб запах був не такий неприємний), ось пінцет для депіляції (цю процедуру виконували, до речі, чоловіки, бо чим менше на тілі волосся, тим менше кусають воші).

З жінками все теж не так просто. Порядна жінка з дому не виходить, тому порядна жінка – це бліда жінка. Якщо ж засмагнеш (як, наприклад, ми сьогодні), то ловили їжаків і обмазували обличчя їх екскрементами – допомагало! 😉

Тут маса інтерактивних розваг. Наприклад, королі зі шкільних плакатів вітаються з тобою. “Забава – найкращий учитель”, – говорить екскурсовод. І всі жінки в групі з задоволенням стають на ваги, підвішені на ланцюгах, і дізнаються, що важать 1 краківський центнер, 2 каменя, 2 фунти, 1 краківську гривну, 1 гран, 2 денарії.

Найбільше емоцій викликало оглядове вікно в стелі музею, воно ж – фонтан на поверхні в центрі Кракова. У літню спеку по ньому люблять побродити дівчата в спідницях, а враховуючи те, що зараз +23, чоловіки в очікуванні задирали голови 😉

А далі неспішно й зі смаком вивчаємо життя поляків: скуштували осципек та запіканку на фестивалі вуличної їжі, попили кави в колоритній кав’ярні, а ввечері разом з місцевими щиро вболівали за польських футболістів у вщерть переповненій броварні.

Блукали вуличками Казимежу – єврейського кварталу, де фактично все залишилося таким, як було під час Другої світової війни. Тут розташована фабрика Шиндлера, на ній працювали виключно євреї, яких і занесли у так званий список Шиндлера. Це врятувало їх від смерті. У цьому районі Стівен Спілберг знімав фільм «Список Шиндлера».

Особливо хочеться згадати про найдушевнішу сьогоднішню зустріч. Приємно побачитися з хорошими людьми. Алік і Рома, дякую за морозиво і теплий прийом:)

Ритм сьогоднішнього дня відбиває (точніше, відсурмовує) трубач з башти. На годинник не дивилися. Час тут чомусь відслідковувати не хотілося. Повертатися туристичним автобусом до готелю не стали: залишалося ще відчути атмосферу нічного Кракова… і знайти ДРАКОНА, якого не побачили минулого разу. Вдячний дракон дихнув вогнем, чим неабияк нас налякав. Місія виконана! 😉

Відзначили, що додатки Uber i Bolt працюють і в Польщі, мило поспілкувалися з водієм таксі Максимом, вінничанином. Опівночі побачили, що пройшли 32 000(!) кроків (здається, це рекорд).
Це був довгий, насичений і позитивний день.

Величка – соляне диво

Зранку айфон нагадав, що рівно рік тому, ми були в соляній шахті в Румунії. Тож традицію порушувати не будемо – їдемо до соляної шахти у Величці.
135 м вниз, кількасот сходинок (це після вчорашніх 32 000 кроків!).

Соляна стеля, соляні стіни, соляні «холси»-лизунці для тварин, які встеляють підлогу, соляний пам’ятник Миколі Копернику, соляна капличка, скульптура святої Кінги – покровительки шахтарів… Але найбільше вразив підземний католицький собор, зрозуміло, теж увесь із солі.

Робота шахтарів складна й небезпечна, десята частина їх гинула на роботі. Тому каплички під землею були необхідністю. Плата за цю працю непогана – за місячну зарплату можна було купити гарного коня.

До речі, про коней… Під землею вони народжувалися, там жили увесь недовгий вік, жодного разу не побачивши сонячного світла. А щоб вони не осліпли, на ніч у стайні залишали запаленим каганець…

У шахті легко дихається, це повітря подобається голосовим зв’язкам.

І взагалі у Кракові комфортно… Кажуть, що тут у школах вивчають українську мову. Раптом що, без роботи не залишуся. 😉

А ще нам пощастило з погодою. Здається, ми знову перенеслися в літо. І тільки жовте листя на деревах повертає нас у реальність.

“Змінюйте картинку, – казав наш гід, – і організм відновиться”. Це точно! Перевірили на собі:)

Марія Красовська