Країна самураїв, аніме, високих технологій, постійних катаклізмів та вранішнього сонця. Зазвичай це все, що іноземці знають про Японію та її жителів. Але в цій країні ще багато цікавого і навіть шокуючого.
Безпека та порядок
Японія — одна з найбезпечніших країн. Люди не бояться залишати двері відчиненими, засинати в транспорті з відкритою сумкою, планшетом на колінах чи телефоном у руці. Навіть кишенькові пограбування відбуваються вкрай рідко і стають справжніми сенсаціями.
Краще зрозуміти загальну атмосферу в Японії допоможе Олена Учаєва, студентка Київського національного лінгвістичного університету. Вона рік навчалась у цій країні, і от які в неї враження:
«Там панує… загальний порядок. Це дуже безпечна країна. Там дуже комфортний, чистий і швидкий транспорт. До того ж, завжди приходить вчасно. І так практично скрізь.
Японці дуже акуратні та відповідальні на роботі. Звичайний таксист завжди працює у білій сорочці та з краваткою. Коли купуєш щось у хорошому магазині, тобі її дуже гарно запаковують і можуть ще й винести з магазину.
Звичайно, я давно захоплююсь японською культурою, і для мене мало що було цілковито новим. Але, як для українки, впадали в око рівні дороги, чистота вулиць, технологічність у використанні вільного простору. До речі, в Японії ніколи не сигналять у заторах, навіть коли це потрібно.
Пам’ятаю, що довго не могла звикнути до аптек. Вони там схожі на українські «Watsons», «Єва», «Космо». Там повно косметики, побутової хімії, дитячих товарів на кшталт підгузків. Я, як і більшість українців, звикла заходити в аптеку, казати, що в мене болить і купувати те, що порадить фармацевт. А в Японії діє страхова медицина, і майже на всі таблетки потрібен рецепт від лікаря».
Парковки
Якщо порівнювати Японію з Україною, то площа першої майже вдвічі менша, а населення чи не втричі більше. Через нестачу вільного простору японські містобудівники створили автоматизовані стоянки — малі або й величезні механізми для підйому, опускання автомобілів, переміщення їх вправо або вліво. Таким конструкціям не потрібні пандуси та в’їзні доріжки, що значно економить простір. Власник залишає свій автомобіль біля стоянки, а далі спеціальний ліфт переміщає транспортний засіб в один з вільних відсіків. Таким чином досягається максимальна місткість.
Капсульні готелі
Японія — високорозвинена країна, в якій створюються інновації та креативні рішення, що вражають іноземців. Один із найпопулярніших винаходів японців, який «підхопила» решта світу, — це готелі з номерами-капсулами. Площа їх становить 2 м2, а висота — 1 м. Всередині є телевізор, розетка, регулятор температури повітря, а дно встелене матрацом для сну. Вартість такої міні-кімнатки стартує від 30 доларів за добу.
Справа смаку
Про своєрідні гастрономічні вподобання японців ходять легенди. Взяти до прикладу хоча б морозиво зі смаком конини, восьминога чи вугілля, чіпси зі смаком персика або іриски зі смаком лосося. Незважаючи на специфічність, такі продукти дуже популярні та випускаються сезонно й обмеженими серіями (як запевняють виробники).
До їжі японці ставляться з особливою увагою. Місцеве телебачення заповнене програмами про їжу, в яких постійно щось їдять або готують. Напевно, через таке дбайливе ставлення до харчування в Японії не прийнято їсти на ходу. Звичайно, це не повсякденна норма й у інших країнах, але навряд чи хтось здивується, якщо заклопотаний чоловік з портфелем або студент вирішить перехопити бутерброд дорогою на роботу чи в університет. В Японії ви такого не побачите.
Краса
Варто почати з того, що в японців дуже регламентований час, коли вони можуть дозволити собі експериментувати з зовнішністю. Справа в тому, що школярі носять шкільну форму, їм заборонено наносити макіяж та фарбувати волосся. Саме тому перше, що робить новоз’явлений студент — це фарбує волосся. Після закінчення університету, японці знову перефарбовують волосся в натуральний колір, бо інакше їм буде вкрай важко або й неможливо знайти роботу.
Японці дуже дбайливо та відповідально ставляться до свого зовнішнього вигляду. Це тотожно стосується як дівчат, так і хлопців. Ми звикли думати, що надмірна стурбованість зовнішнім виглядом чоловікам не притаманна або свідчить про нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Якщо б так було насправді, то японці вже давно б вимели, адже тамтешні хлопці вискубують брови, наносять на обличчя тональну основу, підмальовують очі, фарбують волосся та вибудовують з нього за допомогою гелів та спреїв дивні зачіски. Все це вважається абсолютно нормальним, звичним, навіть повсякденним.
Цікаво, що в Японії практично вся рекламна та розважальна індустрія нагадує мультфільм. Це зумовлено «культурою аніме*». В Японії абсолютно нормально читати мангу* та дивитись аніме, навіть якщо тобі 50 і ти маєш серйозну роботу та купу дітей. Відповідно сформувалось певне «миле» уявлення про красу. Найпопулярніший комплімент в Японії — це «який ти милий» або «яка ти мила». Проте, тут існує певний підтекст. Якщо не дуже гарні хлопці або дівчата слідкуватимуть за своєю зовнішністю відповідно до японської моди, їх назвуть милими, але не красивими. Справжньою красою вважаються маленький зріст, худорлявість, м’які пропорційні риси обличчя, великі очі.
Японська мода
Культура Японії формувалась на суворих традиціях та обов’язкових звичаях. Ця країна досить довго була «закритою» для іноземців та їх нововведень, і відкрила кордони для Заходу лише в середині XIX ст. Проте, мода зазнала цілковитих змін лише у ХХ ст., коли прогресивні підлітки ініціювали організацію різноманітних субкультур. Молоді японці прагнули виділись із «сірого» натовпу, створивши щось нове та незвичне.
Найбільшої уваги, на мою думку, заслуговує поширений та популярний досі стиль «Лоліта», що виник у кінці 1990-х і був жваво «підхоплений» в інших країнах. Початок створення цього образу заклав новий музичний напрямок visual kei, звуки якого надихнули музиканта Мана з групи «Malice Mizer» заснувати власну лінію одягу під назвою «Елегантна готична Лоліта». Згодом з’явився цілий ряд брендів в стилі набоківської героїні. Плаття з пишними спідницями, сумки у вигляді кроликів, морозива чи цукерок, взуття на височезній платформі почали виробляти в Європі, США, Китаї, Кореї…
«Лоліти» поділяються на «готичних» та «солодких». Перші залишаються вірними готичним канонам, надаючи перевагу чорному кольору в стилі, наближеному до рококо. «Солодкі Лоліти» обирають одяг світлих пастельних тонів, обшитий мереживом, та прикріплюють якомога більше бантиків.
Тенденція неординарності зберігається й сьогодні. У Країні Вранішнього Сонця вдягаються яскраво та як кому заманеться. Ніхто не зверне особливої уваги на дівчину в синій перуці, з величезним бантом у волоссі та яскравим макіяжем, бо таких багато. Більш того, у Токіо є квартал Харадзюку, в якому щонеділі збираються натовпи молодих людей, вбраних відповідно до найрізноманітніших стилів, у тому числі, в косплейні* костюми, та проводять дозвілля.
Японські дівчата дуже люблять вдягати неймовірно короткі спідниці, які в нас називають «широким поясом» та за які бабусі на лавках так люблять обговорювати сучасну «непутящу» молодь. А от в Японії, втім, як і в Китаї, ноги не вважаються настільки еротичними частинами тіла, як у європейців. Набагато сексуальнішими вважають плечі, декольте, живіт. Тому коли дівчата носять топи чи майки, то, швидше за все, вдягають зверху напівпрозору накидку.
Проте, західні цінності все більше проникають у японське суспільство. Про це свідчить поява так званих «ґяру», які, з’явившись на початку 2000-х та впродовж десяти років були беззаперечними ідолами модного мейнстріму в Японії. Типова представниця цієї субкультури має довге біляве завите волосся, шоколадну засмагу, контактні лінзи світлого кольору, накладні вії, яскравий макіяж та відкритий приталений одяг. Таке відверте ігнорування традиційних заборон спричинило у свій час багато галасу. Старовіри засуджували ґяру та називали їх «оя о накасеру» (яп. «ті, хто змушує батьків плакати») або «дараку дзьогакусей» (яп. «дегенеративні школярки»).
Якщо спробувати охарактеризувати японську моду в загальному, то головна умова — це бути милим.
Аніме* – японська анімація, переважно орієнтована на підлітків та дорослих.
Манга* – японські комікси.
Косплей* (від англ. «costume play» — «костюмована гра») – костюмоване відтворення відомих персонажів.
Анастасія Цалко
