Великий Вододільний хребет по-українськи

Статті

Побачити гори, пізнати їхню неповторність — це уже більш, ніж достатній привід таки спакувати рюкзак і вирушити в похід. Якщо досі вам не траплялося цього робити — зважуйтесь. Звісно, якщо йдете вперше, обирайте найпопулярніші, найбільш торовані туристами маршрути (Чорногора, Свидовець тощо): це по-перше безпечно, а по-друге, так складете собі чітке уявлення про карпатську красу та доступність. Якщо ви уже досвідчені мандрівники, однозначно раджу — прямуйте на Вододільний хребет.


Старт маршруту

Подібну назву ви могли бачити у підручнику з географії. Вона дуже нагадує Великий Вододільний хребет — найбільшу гірську систему Австралії. Наш український аналог звісно менш відомий і популярний, хоч і незаслужено. Можете переконатися в цьому. Вам достатньо купити собі плацкартний квиток до Воловця, озброїтися картою, набором спорядження та їжею на три дні — а далі покладатися на власні ноги.

Певна річ, якщо у Вас є компанія однодумців — це надприємний бонус: і психологічно буде легше, і нести бляшанки з консервами та намети буде зручніше. Як вийдете із потяга у Воловці, що на Закарпатті, одразу ж шукайте транспорт до селища Біла Совиця (або Біласовиця: місцеві і пишуть, і вимовлять його як єдине слово). Краще замовте транспорт завчасно, бо Закарпатська область має не найкраще сполучення між населеними пунктами.

Як вийдете із маршрутки або автівки у центрі селища (впізнаєте його за єдиною церквою), швидко зорієнтуєтесь: тут починається маркований маршрут і колір позначок збігається із лініями на мапі. Краще придбати саме паперову, бо GPS в умовах тотальної відсутності інтернету вас не врятує. Не забудьте запастися водою: найближчі десять-п’ятнадцять кілометрів джерел не буде, лише дощова вода, яку пити не рекомендуємо.

Отже, ви на місці і починаєте свій шлях на хребет. Шлях на самому початку, перші 2-3 кілометри, досить складний, із різким підйомом, але це треба просто перетерпіти.

Шлях до гори Пікуй

Нехай загальна цифра у 39 км маршруту вас не лякає: зате ви побуваєте за один похід у двох областях і побачите своєрідний симбіоз мікрокосмосу усіх гірських хребтів Карпат. Тут вам і непрості й скелясті Ґорґани, і стрімка Чорногора, і плавні лінії Боржави. При цьому максимальна висота, яку вам доведеться подолати — це 1408 метрів гори Пікуй.

Якщо вам пощастило і ви крокуєте високими шляхами Вододільного хребта погожої днини, найімовірніше помітите стрімкий кам’яний верх Пікуя за багато кілометрів до нього. Штурмувати гору доведеться у низку етапів. Спершу — кількасот метрів мало не вертикального підйому по лісу, потім — досить спокійна дорога до підніжжя.

Далі найцікавіше — своєрідні кам’яні «сходи», зарослі чагарниками, до самого вершечка. Якщо йдете навесні, час від часу зустрічатимете ділянки снігу, причому досить глибокого. Під час підняття дуже рятували неймовірні краєвиди довкола: роззираючись, не маєш сумнівів, навіщо йти ще вище.

Імовірно, на цьому етапі ви досі не збагнули значення назви Вододільного хребта, що й не дивно: довкола — жодної річки. Насправді ж, Пікуй є вододілом між басейнами річок Стрия (Львівська область) та Латориці (Закарпатська), просто вони розташовані віддалік. На його схилах розташований заказник державного значення «Пікуй». Тут велично й красиво, тому місцевість приваблює туристів, які не бояться труднощів «незручного» підйому. Також, подейкують, тут любив бувати й сам Іван Франко.

Що ж, знесилені дорогою, ви уже замислюєтеся про смачну вечерю, зварену у таборі в казані, та ночівлю у теплому спальнику. Підбадьорені цією думкою, спускаєтеся вниз з Пікуя і продовжуєте шлях хребтом. Насправді, незручність полягає у тому, що місце для ночівлі доведеться шукати інтуїтивно, адже на карті воно не позначено. У горах складно на око оцінити відстані й перепади висоти: у низині ви побачите мальовничі села, але до них насправді неможливо спуститись — дуже стрімко й дуже далеко.

Радимо вам усе ж зібрати докупи залишки сил і подолати ще кілометрів зо п’ять у бік гори Великий Верх. Там побачите чудове плато поряд зі струмком — там і ночуйте.

Насолода і її логічне завершення

Другого дня, за умови хорошої погоди (тобто відсутності опадів та хмар) обіцяємо, ви переживете своєрідний катарсис. Це нескладний маршрут по хребту, але дуже красивий. Здається, усі досконалі відтінки кольорів природа сконцентрувала саме на цій ділянці вашого шляху.

Час від часу ви бачите ліс — чомусь червонуватого кольору (навесні?), який «сповзає» зі схилів і оголює скелі. Якщо вам давно хотілося фото на славетному норвезькому «язику троля», але грошей вистачило тільки на дорогу до Вододільного хребта, тут ви зможете його зробити у найрізноманітніших варіантах. Стрімких скель, що виступають над принадними смарагдовими прірвами, тут хоч греблю гати. А якщо ви давній фанат культової саги «Володар перснів», у цих краєвидах легко впізнаєте образ країни Рохана із фільму.

Коли ви відчуєте, що фотографуватися вже несила, та і йти кудись уже теж несила, — вашу проблему вирішить погода. Нас змусив прискоритися у пошуках місця ночівлі сильний дощ. Сподіваємось, у вас буде інакше і ви без зайвих проблем доберетеся до наступного місця ночівлі. Радимо пройти цього дня якомога більше — таким чином ви зекономите собі часу на зайву годинку сну наступного ранку.

Ночували ми в тому ж таки лісі, знайшовши вдалу галявину. Ми мусили встановлювати намети під зливою, а тоді довго сидіти у них та відігріватися приготовленим на газовому пальнику чаєм та бутербродами із салом. Важлива порада: не притуляйтесь до змоклої від конденсату стінки намету. Інакше ризикуєте прокинутися о третій ночі у тотально мокрому спальнику.

Finita la… Вододільний

Якщо вам усе ж вдалося пройти довший шлях другого дня і ночували ви вже спустившись із хребта — ви молодці. Якщо ж ні — попереду тривалий спуск через ліс. Далі кілька кілометрів хорошої асфальтованої (головне — рівної, без підйомів чи спусків) дороги до Сянок — населеного пункту Львівської області. Подбайте про ретельне планування вашого часу: регіональна електричка до Львова тут трапляється єдиний раз на день близько першої по обіді.

Після невпинного бігу від вершини до вершини, від мети до мети, на п’ять годин ви занурюєтеся в атмосферу тотального спокою. Електричка повзе надзвичайно повільно, пасажирів небагато і вони нікуди не поспішають, поволі ведуть свої плавні й тихі бесіди про життя.

Якщо ви далекі такої романтики, краще замовте собі подорож іншим транспортом, наприклад мікроавтобусом. Звісно, завжди можна покластися на випадок, що хтось таки їхатиме своєї автівкою із Сянок до Львова о тій годині, коли вам зручно. Але з огляду на безлюдність залізничної станції «Сянки», я б порадила вам краще домовитися із перевізником завчасно.

 «От і все», — співає гурт «Один в каное» у своїй однойменній пісні. «От і все», — кажемо ми уважному читачеві, у якому, сподіваємось, пробудили бажання вирушити у мандрівку Карпатами, зокрема Вододільним хребтом. Зі Льова прямуєте додому, а згодом — і в наступні походи. Плануйте, вирушайте!

Олена Куренкова