Вісімдесят відсотків щастя Канади

За показниками ООН у рейтингу країн за рівнем щастя країна клинового листка посідає шосту сходинку. Якщо вимірювати людське щастя відсотками (100 може бути лише в раю), то в Канаді його близько 80%. Чи відповідають ці цифри дійсності?

Попри те, що Канада за площею друга в світі, проживає в ній всього 38 мільйонів чоловік, які розселені в основному вздовж південного кордону. А тому держава реалізує низку програм щодо розвитку північних територій. У тих, хто наважиться поїхати у ті суворі краї, і заробітні плати будуть вищі, і кредити нижчі, сміливці дістануть ще й низку пільг, про які жителі інших місцевостей і мріяти не можуть. Наприклад, можна працювати за фахом, маючи український, російський та інші подібні дипломи про вищу освіту.

Постійні зміни в культурі
Заснована 150 років тому емігрантами, ця країна продовжує активну міграційну політику. За рахунок вихідців із різних країн населення Канади щороку збільшується на 300-500 тисяч. А тому народ цієї країни — суміш понад 170 етносів. На першому місці — британці, на другому — французи, далі йдуть італійці, німці, поляки, китайці, українці, росіяни. Немає на землі представників такого народу, який не жив би в цій країні. Тобто за етнічним складом Канада — це наша планета в мініатюрі.
Кожна народність приносить щось своє в культуру цієї країни. А тому Канада рік у рік змінюється, на що нарікають мігранти перших хвиль.

Мовляв, підриваються одвічні канадські цінності та підвалини ментальності. Хоча всі, хто переселяється сюди, особливо діти, з усіх сил прагнуть якомога швидше стати істинними «канадолами», беззастережно приймаючи звичаї, традиції, суспільні правила своєї нової батьківщини. Хто ніколи не був хокейним фанатом, стає ним, хто ніколи не займався спортом, починає щоранку бігати підтюпцем. Враження таке, що вся Канада біжить, грає у хокей, баскетбол, бейсбол. Для цього у кожному місті збудовані велетенські спортивні комплекси з накриттями. Існують десятки, якщо не сотні любительських ліг із багатьох видів спорту для різних вікових категорій, включаючи й пенсійну (олд-бой або олд-вумен). На тренування чи змагання канадці приїздять родинами. Спочатку грають діти, батьки вболівають, а потім навпаки.

Права громадян у цілковитій безпеці!
Якщо у цьому суспільстві є культ, то тільки трьох речей: здорового способу життя, свободи особистості та гармонії людини і природи. Дітей змалечку вчать оберігати кожну травинку, кожну комашку і, ясна річ, із повагою ставитися до свобод і прав собі подібних. Без дозволу місцевої влади на власному подвір’ї не можна спиляти навіть гілки. Якщо сусід побачить, що ви занадто сильно шарпаєте за повідок свого песика, будьте впевнені — він повідомить куди слід, і проти вас буде порушено цивільну справу. В 14 років кожна дитина одержує від відповідних органів влади пам’ятку, в якій перераховуються її права та свободи, і куди вона може телефонувати в разі їх порушень. В Україні є приказка «батьків не обирають», але в Канаді вона не має сенсу, бо кожний чотирнадцятирічний підліток може заявити, що власні батьки йому не підходять, оскільки вони його принижують, не забезпечують пристойного рівня життя тощо. В нього з’являється майже стовідсотковий шанс на нових батьків, охочих до усиновлення.
Якщо розмістити всі соціальні пріоритети канадського суспільства за ступенем значущості, на першому місці опиниться захист прав дітей, на другому — людей з обмеженими можливостями, далі — жінок, пенсіонерів, осіб нетрадиційної орієнтації, тварин. Чоловіки — на останньому місці. Принаймні так стверджують самі чоловіки. Якщо жінці здається, що якийсь незнайомець із нею фліртує чи хтиво дивиться, то він обов’язково відповідатиме за це в суді за звинуваченням у сексуальному домаганні. Якщо чоловік підвищить голос на дружину або зачепить її бодай пальцем — то витратить роботу та усі свої гроші на адвокатів, аби захиститися від в’язниці.

«Сліпін б’юті»
Наші колишні співвітчизники, які виїхали сюди 10-20 років тому, особливо вчителі, лікарі, науковці, інженери, митці, які здатні до психологічного самоаналізу, стали іншими. Психолог Андрій Волошко відстежував ці зміни: «Нещодавно я був у Канаді, де зустрівся зі своїми друзями з України. Під час розмови уважно спостерігав за їхньою поведінкою, рухами, мімікою, прислуховуючись до кожного слова та ставлячи різні запитання. Вони стали більш відповідальними, раціональними та ощадливими. А ще менше стежать за своєю зовнішністю, бо це абсолютно не має ніякого значення для канадців. Можна побачити джентльмена в костюмі, краватці та кросівках. Тобто вдягаються вони часто абияк.»
Що не кажи, а мова, природа, закони нової країни вносять серйозні корективи у менталітет людини. Існує принципова різниця між нинішнім українським і західним вільними світами: в Україні тебе переслідують лихі бюрократи, корупціонери та заздрісники, а в Канаді твоє майбутнє — лише у твоїх руках, і майже весь світ відкритий перед тобою, адже з канадським паспортом можна мандрувати куди завгодно.
Але тут усі скаржаться на самотність. Канадці не мають звички розповідати комусь про свої проблеми, а намагаються розв’язати їх власноруч, не втручаються у чуже життя і нікого не впускають у своє. Тому майже кожен періодично звертається до психолога. Тут користуються шаленою популярністю психоаналітичні романи Вейна Даєра, Луїзи Хей, Джейн Робертс, Естер Хікс, які фактично створили релігію самовиживання. Якщо побачите канадця в навушниках, то, скоріш за все, він слухає не музику, а медитацію: «Я розумний, спокійний, в мене все вийде, я подолаю всі труднощі». Чи не тому Канада справляє враження дуже спокійної та врівноваженої країни? Чи не тому її називають «сліпін б’юті», себто спляча красуня?

Мінімальна зарплата — 10,25 долара за годину
Основа канадського щастя — її сильна економіка, яка тримається на видобутку корисних копалин, розвиненому сільському господарстві й сумлінній праці громадян. Через це Канаду називають ще й трудовим табором із посиленим харчуванням. Працюють усі, навіть діти мільйонерів. Таке явище, як «мажорство», коли діти багатіїв та чиновників смітять грошима, не поширене. В Канаді так: якщо працюєш, то живеш цілком пристойно.
Мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 10,25 долара за годину. Вчитель одержує 25 доларів за годину. Якщо мають роботу чоловік і дружина, то навіть за мінімальної оплати праці вони можуть розраховувати на довгостроковий кредит під 3 відсотки на будинок чи квартиру в багатоповерхівці. Втрата роботи хоча б одним членом сім’ї — катастрофа, оскільки тоді родинний бюджет не витримує кредитного навантаження. Якщо протягом трьох місяців банк не одержить запланованих відрахувань, то має право забрати будинок чи інше майно, котре було в заставі, що трапляється доволі часто.
Ухилення від податків переслідується дуже жорстко. Хто бодай раз упіймався на цьому, може забути назавжди про підприємництво. Власний бізнес можна зареєструвати дуже швидко, підприємцю не допікатимуть плановими і позаплановими перевірками, але йому не варто розраховувати на такі шалені прибутки, які можна одержати в Україні завдяки родинним зв’язкам чи корупційним схемам. Окрім цього, виробництво більшості сільгосппродуктів та готових харчів квотується. Тобто особливо не розженешся. А тому канадські бізнесмени послуговуються правилом: «Тихіше їдеш — далі будеш».

Висока ціна за низьку якість
Життя в Канаді дуже дороге, принаймні набагато дорожче, ніж у США. Високі ціни на харчі, комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті. Оскільки фінансової кризи в цій країні практично не було, то постійно зростають ціни на нерухомість і земельні ділянки, бо на них збільшується попит. Мінімальна вартість індивідуального будинку — 500 тисяч доларів. Але що то за будинки? Будують їх максимум за місяць із фанери та дерева — раз-два, і готово. Опалюють житло не водяними батареями, а установками «форно», які нагрівають повітря за допомогою газу, а потім нагнітають у всі кімнати. Взимку в таких будинках тепло, влітку прохолодно. Дуже часто вони горять, але страховки відшкодовують збитки.
Вважається, що канадці мають три основні проблеми: моргіч (смертельна кредитна застава), гарбіч (вивезення сміття, що коштує недешево, а порушення правил загрожує великими штрафами) та іншуренс (громадянин має застрахувати своє життя та все своє майно). Можна додати ще й про медичне обслуговування. Воно має первинний рівень (сімейні лікарі-універсали, від яких ні користі, ні шкоди) та госпітальний. На перший можна потрапити без проблем, а от прийому у фахівця за певною спеціалізацією можна чекати півроку. Те саме із «швидкою» (тут вона зветься «мердженс»). Її можна чекати не те що годинами — днями.
Ну що, сподобалося вам канадське щастя? Чи тягне воно на 80 відсотків? Навряд чи. Самотність, неймовірно високі ціни на життя, проблеми з медициною, яскраво виражена гендерна нерівність і багато іншого. Чимало наших співвітчизників цього не витримують та повертаються додому до свого, нехай зовсім не досконалого, але рідного щастя.

Марія Карабач