Вихідні у Мюнхені

Після метушливих робочих буднів мені захотілося вибратись на декілька днів в інше місто. Душа вимагала спокою, чаю та дружніх обіймів, тому, не довго думаючи, я подзвонила другу і сповістила: “Скасовуй усі плани! За 12 годин зустрічаємось у тебе … в Мюнхені!”

На радощах я трошки проспала і приїхала в аеропорт за 20 хвилин до вильоту. Найкраща економія часу – це завчасний Check–In. Паспортний контроль та огляд речей у наших із фразою «О Боже, у мене літак ось вже нині, допоможіть!» проходить за лічені секунди.

Аеропорт і транспорт

Аеропорт Франца-Йозефа Штрауса був введений в експлуатацію в 1992 році. У ньому є 2 термінали: 1st і той, за який він вважається найкращим в Європі. Українців зазвичай направляють на 1st. Проте все гарно й персонал привітний.

Там же можна купити квиток на S–Bahn (швидкісний потяг) і спуститися прямо до колії: дуже зручне сполучення аеропорту й міського транспорту. Якщо б до бориспільського терміналу Д провели метро, десятки студентів (включаючи мене), які подорожують лоукостами, зекономили б половину грошей на свої подорожі.

Проте ціна за 4 години користування публічним транспортом трошки кусається. Довелося викласти 11 євро з копійками.

Місця, куди варто повернутися

Hof Braehaus – автентична пивоварня й ресторан, який діє з 1516 року, і просто візитна картка Мюнхена. Пиво в Німеччині можна пити з 16 років, проте я алкоголем ніколи не бавилась і на смак все було не те. Допоки Німеччина в образі мого друга не змінила моє ставлення: тим, хто ніколи до цього не любив пиво, раджу Braut. Prost! (лат. – “Бажаю тобі здоров`я/ For your good”).

Серед музеїв та галерей я б виділила Pinakotheka De Moderne – музей сучасного мистецтва. Пікассо, Магрітт, Кандинський, Далі, Енді Уорхол, Макс Ернст, Кірхнер та інші майстри живопису, скульптури та продуктового дизайну захоплюють подих та змушують серце битися частіше. В загальній кількості вам знадобиться 6 годин, щоб обійти кожен експонат, постояти над кожною картиною, переглянути кожний перформанс.

Кладовища

Кладовища – це мабуть ані перша, ані друга, ані сота асоціація з Німеччиною. Я навіть і не планувала туди заходити, якби друг мені не сказав: “Знаєш, треба провідати могилу діда найближчим часом, бо його викопувати збираються скоро…”

Все, що я могла зробити, це круглі очі та німе “ЩО?!”. Виявляється, що у цій країні порядки такі: могилу можна придбати за контрактом на 15 років, а потім рештки померлого викопуються і у “вакантне місце” хоронять нову людину. Якщо вам настільки важливо, де буде ваш померлий родич за 15 років, ви можете поновити договір оренди. Зазвичай так не роблять, бо “навіщо?” Я не змогла дати остаточну відповідь на це питання. Спочатку думалось: “Це ж так не по-людськи!”, а потім я просто зрозуміла, що в нас різне ставлення до смерті та до решток людини. Ця історія змусила мене замислитись і дещо змінити свої погляди на культ захоронення і недоторканності могил.

Зробила фото чорно–білим, щоб хоч якось додати атмосфери, бо кладовища в Мюнхені справді як парки: можна зустріти матусь з візками, людей на вечірньому променаді, студентів. Але звідки взялися ці гуси не знає навіть мій корінний німецький друг.

Крім царства мертвих та качок в Мюнхені є куди піти і що зробити. Моє улюблене місце для прогулянок це Марієнплатц – заповнена поспішаючими туристами площа з міською старою ратушею. Поряд з нею красується Нова Ратуша, коло якої збирається купа людей о  17:00, адже саме о цій годині 32 фігурки демонструють народу сцени Середньовіччя під акомпонемент 43 переливистих двонів.

Вечірні променади варто присвятити Олімпійському та Англійському паркам: просторі галявини, розлогі дерева та акуратні доріжки. Тільки будьте обережні й ніколи ні за що не займайте доріжку для велосипедистів! Будуть сигналити, кричати ще метрів за 100, і поговорюють, що ще і цілком безкарно можуть збити. Я не перевіряла, але місцеві жителі зайвий раз не ризикують.

Церкви

Перлини архітектури Мюнхена – його церкви. Недалеко від згаданої вже Марієнплатц ви знайдете Фрауенкірхе, себто найбільший кафедральний собор Мюнхена, усипальницю династії Віттельсбахів і сучасний туристичний символ баварської столиці в одній споруді. Поряд ви побачите найстарішу церкву Мюнхена – Петерскірхе, або церкву святого Петра, перша згадка якої була 1225 року.

Наостанок, цілком заслужено найгарнішою церквою мюнхенці вважають Азамкірхе, виповнену в стилі пізнього бароко з неймовірною кількістю ліпнини, живопису, мармурових і гіпсових алегоричних фігур і статуй святих.

У кожній церкві панує тиша із вкрапленнями зачарованого шепіту, о 6 годині вечора починаються служби, і всю невіруючу туристичну публіку просять покинути приміщення.

Поки на годиннику 12 ранку і в мене є час до вильоту в Київ, я йду досліджувати місцеві костьоли та храми, потім – в літак і додому. Щодо Мюнхена мій вердикт звучить впевнено: це місто, у яке є за чим повернутися. Особисто я ще повернуся за славнозвісним смаженим мигдалем та претцелями з вершковим маслом і сіллю.

Крістіна Бєтіна