Хочете культурно та дорого відпочити, засмагнути на чистенькому пляжі? Будь ласка. Бажаєте шумних тусовок і недорогого житла? До ваших послуг. Давно мрієте відкрити для себе культуру Індії? Ласкаво просимо. А може, бажаєте більше ознайомитися з релігією чи вирушити в паломництво? Жодних проблем. Різнобарвна Індія завжди готова відкритися з нового боку. Дарма, що перше та єдине, що спадає на думку середньостатистичному туристу, — це Тадж-Махал. В Індії є ще багато цікавого.
Цю східну красуню, без сумніву, можна назвати країною різноманіть, якщо не країною контрастів. Усе, починаючи від клімату й закінчуючи поведінкою людей, тут проявляється у двох крайностях. Жаркий клімат основної частини Індії з її трьома сезонами протиставляється прохолодній погоді Гімалаїв. Метушня й галас звичних для туристів індійських міст змінюється розміреністю та спокоєм у горах. До того ж наявність тут усім відомих каст створює великий розрив між бідними та багатими індусами. Перших ви однозначно побачите на вулицях, церемоніях, у храмах і на ринках, а ось чи зустрінетесь із другими — це вже питання. Навіть сонячне морське узбережжя розділяється на дві ледь не протилежні за комфортом і послугами туристичні зони.
Найцінніше — люди
Найбільша особливість цієї східної країни — самі індуси. Стільки щасливих облич, як в Індії, ви більше ніде не побачите. Посміхається тут кожен: від монаха, який щойно медитував, сидячи в позі лотоса, до жебрака чи маленького хлопчика, що просто проходить повз. «В Індії люди часто підходять і просять сфотографувати їх або пропонують сфотографувати вас, або ще частіше — сфотографуватися з вами. Коли ви це зробили, вони, задоволені, просто йдуть далі, навіть не просять показати чи надіслати їм фото», — говорить мандрівник із великим досвідом Олександр Радіч. Щоправда, подорож до Індії мала особливий характер, але про це пізніше. Олександр професійно займається фото– та відео зйомкою — звісно, з такої яскравої та цікавої країни він не міг не привезти гарних фото. «У Ришикеші [світова столиця йоги; передгір’я Гімалаїв — авт.], коли я присів на лавку, до мене звернулися батьки хлопчика та попросили його сфотографувати. Спочатку він був невеселий, але мені вдалося викликати його усмішку», — розповідає Олександр.
Подивіться лишень в очі цього маленького індійця. Який глибокий чистий погляд, ніякого нахабства, ніякої злості, ба навіть тривоги… А містом ходять тисячі таких хлопчиків, але частина з них простягає руки до ваших кишень чи норовить вихопити щось із рук. Ось вам іще один дивний контраст — дитяча чистота, поруч із якою пліч-о-пліч часто ходить нахабство та безтактність, викликані несприятливими соціальними умовами.
Олександр помітив деякі особливості населення: «Взагалі Індія — досить-таки метушлива країна, і більшість звичайних бідних людей дуже багато думають про те, як отримати якісь гроші, як випросити пожертви. Ось ти йдеш собі містом, до тебе можуть чіплятися, ледь не руки тобі в кишені засовувати, але водночас це люди чистих відкритих стосунків. І дійсно, правду говорять, що вони дуже щасливі. Це відчувається в багатьох проявах: індуси багато усміхаються, всі дуже щирі, добрі, відкриті. Найбільше мені запам’яталося, що просто друзі можуть ходити вулицею, обіймаючись чи тримаючись за руки. А це все тому, що вони живуть простіше, природніше. Там прийнято якось купчитися, бути разом, ходити один до одного в гості. Тоді як у Канаді, наприклад, піти до когось — це ціла пригода. Канадці дуже закриті, всі в собі».
Як бачимо, бідність, антисанітарія та ще багато різних факторів не заважають людям виглядати щасливими та бути такими.
Дві сторони одного Гоа
Довге, розділене гирлами річок узбережжя Аравійського моря, прекрасні пляжі, пальми та комфортний клімат. Про що ще можуть мріяти охочі відпочити поблизу моря? Гоа — найменший штат Індії. Власне, туризм тут розпочався з північної його частини. У 70–х роках минулого століття це місце запримітили хіпі. Їх привабив клімат, природа та віддаленість від цивілізації. Відтоді туристичний район значно розширився.
Цікаво те, що Північний Гоа з погляду туризму значно відрізняється від Південного. Зацікавлення груп молодих пацифістів північною частиною штату зробила її порівняно недорогим місцем для відпочинку, туди часто приїжджає молодь навіть просто з рюкзаками. Тут безліч ресторанчиків із морепродуктами, нічних клубів і шумних тусовок. На прогулянці можна зустріти монахів, художників, артистів і непримітних для нас молодих європейців із камерами. Чималої слави зажив місцевий блошиний ринок, що спершу утворився стихійно: натхненні цим місцем туристи воліли залишитися, і вони почали продавати свої речі.
Туристи Південного Гоа навряд чи завітали б на блошиний ринок. Комфорт, якісне обслуговування та білесенький пляж — антураж для поціновувачів тихого культурного відпочинку за елітними цінами. Тут на вас чекають п’ятизіркові готелі, спа-салони й майже повна відмежованість від тієї живої Індії, з її бідними, але щасливими людьми, жебраками та щиро усміхненими дітьми. Межа між цими двома сторонами однієї медалі пролягає через річку Зуарі. І саме вона відділяє спокійний розмірений відпочинок Південного Гоа від шалених розваг Північного.
«Золотий трикутник»
Це екскурсійний тур найбагатшим на пам’ятки культури штатами Індії. Це насичена подорож для тих, хто бажає познайомитись із загадковою Індією ближче. Три базові міста трикутника — Джайпур (столиця Раджастхану), Нью-Делі (куди ж без столиці нашої східної красуні?) та Агра (домівка славнозвісного Тадж-Махалу).
Така подорож відкриє нам дещо незвичайне, що є в цій країні. Але щось ми вже знаємо, зокрема, що корови для індусів — священні тварини. Тут вони можуть спокійно відпочивати на околицях міста чи прогулюватися без перешкод. Та цим уже не здивуєш. А ось колір столиці Раджастхану може вас вразити. Джайпур називають іще «рожевим містом». Так-так, середньостатистичний європеєць, можливо, назве його гламурним. Але не поспішайте! В Індії рожевий — колір гостинності, а тому досить оглядатися. Ласкаво просимо до «Золотого трикутника».
Подорож починається з мегаполіса архітектурних контрастів — Делі: тут височезні хмарочоси поєднуються зі стародавніми пам’ятками (храмами, фортами тощо). До того ж є дві частини міста: нова та стара — немов різні світи, вони сполучилися в одну територіальну одиницю. Старе Делі — це дивовижна метушня звичайних його мешканців, бруд, химерні будиночки, тварини — живе місто, як воно є. А Нове наповнене діловими, теж метушливими, людьми, туристами та хмарочосами. Щоправда, в Новому місті людей на вулицях значно менше. У Нью-Делі, як і в кожному зі згаданих міст, багато місць, що вкотре відкривають різноманіття східної красуні. Храм Лотоса — незвичайний ззовні, у формі квітки лілії, бахаїстський храм. Мінарет XII ст. Кутаб-Мінар — найвищий у всьому світі. Червоний Форт — побудований ще за часів перенесення столиці. Також тут є кілька мавзолеїв, християнська церква, звісно, мечеті та ще багато цікавого. Подивитися є що. Більшість відвідувачів Делі зізнається: для сприйняття та осягнення розумом усього, що тут є, мало кількох днів, та й навіть тижнів буде недостатньо, бо брудне й бідне старе місто ніяк не вкладається в одну картинку з відбудованим пишним і багатим новим.
А тепер місто Тадж-Махалу — Агра. Це колишня столиця моголів, а тому тут багато прекрасних архітектурних пам’яток. Тут, як і в Делі, є Червоний форт, а також чарівна біла мечеть і своєрідний мавзолей Ітімад-Уд-Даула. Переважно сучасні туристичні місця в Агрі — пам’ятки могольської архітектури, відчути велич якої можна, коли бачиш усе на власні очі.
Усі кольорові — усе кольорове
Яскравим спогадом для кожного туриста може стати участь у національних святкуваннях. Величезний натовп і багато сухої фарби — ось що потрібно для яскравого свята Холі. Хто ще не чув, радимо ознайомитись, а хто чув, можна й взяти участь, адже фестиваль перекочував і в Україну. Але для нас це просто розвага. Для індійців же Холі — день весни, загальне свято. Фестиваль приходиться на перший весняний повний місяць — зазвичай це початок березня. У переддень спалюють опудало демонеси, перемогу над якою, за легендою, здобув Вішна. А власне сам фестиваль фарб полягає в масовому обсипанні одне одного спеціями, фарбами, до складу яких входять трави, обливанні кольоровою водою тощо. Все це символізує розваги бога Крішни. Варто зазначити, що таке свято, крім радості та відмежування від усіх проблем, приносить ще й користь здоров’ю. Оскільки кольорові порошки виготовляють із різних лікувальних трав, це може бути профілактикою весняних захворювань. Свято відзначають у всій Індії та навіть за її межами — там, де проживає велика громада індусів. Отже, хочете побачити справжнє кольорове безумство на вулицях Індії? Дізнавайтесь, коли цьогоріч проходить фестиваль Холі, та вирушайте! Але не ображайтесь, якщо хтось із місцевих поцілить у вашу нову сорочку яскравою фарбою. У цього свята нема обмежень. Головне гасло: хочеш бути чистим — сиди вдома.
Чари Гімалаїв
Неймовірно красиві гори, чисте повітря, контрастна прохолода та незвичний для метушливої Індії спокій — ось вони, Гімалаї. Кажуть, що час тут іде повільніше. Незвичайна подорож до цієї країни — це самостійний тур у гори. Серед найяскравіших та наймістичніших місць Гімалаїв — храм Бадрінараяни в місті Бадринатх. Це одне з чотирьох найдревніших священних місць Індії. Паломники прагнуть потрапити туди хоч раз у житті. Досвідчений мандрівник Олександр Радіч саме туди й поїхав. Але не просто так, а як монах-кришнаїт, який у 1990–х рр. сім років перебував у монастирях Тибету.
«До храму Бадрінараяни дуже важко дістатися. Раніше люди йшли туди місяцями, а тепер ми їхали машиною, але навіть так були складнощі, бо дороги погані. Фактично від аеропорту в Делі ми дісталися до пункту призначення за три дні. Спочатку до Ришикеша — 8 годин, наступного дня 10 годин до іншого міста й лише звідти ще кілька годин до Бадринатха. Взагалі храм закривається на півроку вже в листопаді. Нам пощастило, що цьогоріч закриття перенесли на два тижні. Дивовижно, що вогонь, запалений у храмі перед закриттям, так і горить усі шість місяців. Так склалося, що люди на зиму йдуть із цієї місцевості, бо вона не дуже придатна для життя в холодну пору року. А навесні повертаються, відчиняють храм — а там усе чистенько й вогонь досі горить. Усе так, ніби півроку Кришні тут служать люди, а на інші півроку спускаються напівбоги», — розповідає Олександр.
Кажуть, у Гімалаях не бажано гуляти невідомими стежками, бо можна не повернутися… І не тому, що це небезпечно й можна заблукати, а тому, що ці гори бережуть безліч таємниць і містичних місць, як і вся загадкова та різноманітна Індія, що з кожною новою поїздкою, з кожним новим знанням про неї трохи відкриває нам свою душу, свою суть.
Катерина Романенко
Фото 2, 4: Олександр Радіч
