Краса цього незвичного для України замку заворожує навіть на фотографіях, тому побачити його у живій красі – це справжня мрія.
Хиткий автобус відкриває двері, виходимо посеред поля. Замок видніється на пагорбі, розтинаючи двома шпилями похмуре небо. Розпочнемо одразу з порад. Перед поїздкою варто уточнити, чи їде транспорт до самого Підгорецького замку, щоб не довелося йти 2 км пішки. Підгірці розташовані у Львівській області, тож добиралися зі Львова, але виїхали звідти о 14.00. Коли доїжджали до замку, вже починало сутеніти, отже, краще вирушати в дорогу зранку.
Підгорецький замок входить до «Золотої підкови» Львівщини. Це три замки, розташовані у формі підкови, якщо дивитися на карту Львівської області. Однією поїздкою можна захопити одразу три замки. Якщо не хочеться їхати самостійно, то існують тури, що називаються «Золота підкова Львівщини». Вартість такої одноденної поїздки – починається від 300₴.
«Ви не з тієї сторони зайшли, вам туди», – одразу говорять місцеві жителі, хоч і звиклі до туристів, але дивуються, бо пізньої осені сюди рідко хтось навідується.
Замок славиться в Україні своїми містичними легендами та гарними місцями для фотосесій, особливо весільних. Крім того, має цікаву історію. Його побудували у 17 столітті під керівництвом архітектора Андреа дель Аква, який народився у Венеції, але згодом переїхав до Польщі і працював у Галичині як будівничий укріплень. Дивним є те, що замок зовні виглядає як фортеця, створена для захисту, а всередині тут палац. Його навіть і називають «Palazzo in Fortezzo». Кажуть, тут блукає привид білої панни, жінки, яку один з власників живцем замурував у стіні.
Нічого містичного там не було, хоч надворі вже був вечір, тому розповідатиму про сам замок. Охоронець, який не пускає ні на крок до дверей замку, лише посміхнувся у відповідь на запитання, чи не страшно йому тут одному посеред ночі. Територія замку велика і простора. Колись тут був унікальний для українських земель італійський парк, зараз біля будівлі росте лише ліс. Камінь почорнілий від часу, сходи трохи завалені, подекуди немає вікон. Все це створює атмосферу історичності.
Якщо деякі архітектурні пам’ятки губляться між сучасними багатоповерхівками та мають іграшковий вигляд, то цей замок, збудований ще у XVII ст., не втратив своєї величі досі. Хоч сліди часу на будівлі додають їй особливого шарму, реставрувати замок потрібно якнайшвидше. Офіційно його закрили на реставрацію ще у 1960-х роках. Зараз завдяки краудфандингу зібрано достатню суму грошей і планується відновлювати балкон. Якби не небайдужі люди, замку недовго довелося б радувати туристів.
Ті, хто пробрався всередину замку кажуть, що дивитися немає на що. Чорні, обвалені стіни…Чудові інтер’єри зараз можемо побачити тільки на старих фотографіях, вони згоріли під час пожежі у 1956 році. Внутрішні зали були тематичними та мали такі назви як Китайська, Золота, Лицарська, Зелена, Дзеркальна та Мозаїчна. Найкращою з них історики вважають Китайську. Стіни кімнат прикрашали копії з робіт Рафаеля, Рубенса, Тіціана, Караваджо.
“Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф — відпочинок”, – написано над входом до замку. Опинитися перед його стінами теж було справжнім тріумфом, адже колись замок було огороджено глибокими ровами, а сам він розташований на підвищенні.
Ще однією візиткою Підгірців є бароковий костел, що був побудований на замовлення Вацлава Жевуського. Він мав стати родовою усипальнею. До костелу веде алея довжиною 300 метрів, починається вона біля входу до замку.
Поверталися назад пізно, знайти в Інтернеті розклад автобусів не вдалося, було вирішено добиратися автостопом. Доїжджаючи до місця призначення, майже засинали під розповіді водія про історію Львова та його заклики до того, що треба цікавитися всім, що нас оточує. «А Ви знаєте, що архітектор оперного театру у Львові покінчив життя самогубством через те, що зробив помилку в проектуванні? Для нього ім’я було важливішим будь-яких грошей. Це не так, як тепер: взяв хабаря і пішов далі. А Ви знаєте, що у Львові колись була річка?» – запитує і поглядом ніби змушує кивати головою, виходячи зі стану тотальної втоми.
Ірина Пельц
