Туристів завжди манили відомі місця, легенди та історії, що зачаровують своєю магічністю та неординарністю. Такі місця є осередками архітектурної спадщини країн.
Булонський ліс у Франції, Пізанська вежа в Італії чи Тадж-Махал в Індії. Про ці пам’ятки вже всі все знають, але туристи продовжують з’їжджатися туди, як бджоли на мед. Та мало хто подорожує в маленьких, ще невідомих закутках своєї країни, а дарма. Там існує океан краси, яка ще не отримала публічний інтерес. При цьому, у таких непомітних місцях, окрім можливості помилуватися прекрасним, є ще одна перевага – ви можете зробити це у спокої. Так сталося і з Тернополем.
Поки всі туристи приїздять туди, щоб погуляти стежинами славнозвісного Топільче або ж відвідати виставу в одному з найкращих драматичних театрів України, дійсні поціновувачі прекрасного їдуть за місто та шукають там Версаль. Тернопільська область має свій українських Версаль. Так усі спеціалісти називають Палац князів Вишневецьких, який розташований у мальовничому містечку Вишнівець. Цей замок був збудований за ініціативою Байди Вишневецького – того самого, який заснував Запорізьку Січ. Згодом замок став резиденцією славнозвісного гетьмана і, разом із цим, сімейним маєтком роду, який на той час вважався одним із найбагатших в Україні.
Замок вражає своєю розкішшю. Це й не дивно, адже для будівництва прототипу відомого Версалю були запрошені архітектори з самої Франції. Цим він і відрізнявся від інших королівських маєтків тієї доби. Кімнати палацу, а їх було більше ста, називали за кольором стін, які покривались китайським шовком, оздобленим бісером, золотом і сріблом. Одразу ж у підніжжі палацу, під його основним муром, згодом збудували церкву. Зараз її називають Церквою Вознесіння Хрестового і досі проводять там богослужіння. Існує легенда, що в крипті вівтарної частини збереглися останки князів Вишневецьких.
Крім цього, Вишневецький замок був місцем, де зупинялись на ночівлю українська інтелігенція. Свого часу тут побували Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Оноре де Бальзак. Останній зустрічався тут із коханою Евеліною Ганською, про що писав у своїх нотатках. В одному з таких текстів письменник також змалював місцеві розкоші, зазначаючи, що для обігріву всієї території палацу щодня робітники спалюють близько 30 возів соломи.
Із самого початку свого існування палац перебував в різних ситуаціях. Інколи розкоші князівської доби знецінювалися через оборонну функцію будівлі, яка за часів правління інших родів неабияк допомагала, перетворювавши французьку величність на буденний оборонний потенціал.
Після здобуття Україною незалежності в замку Байди розпочався період потужних реставраційних робіт. Після цього він став офіційною філією державного історико-архітектурного заповідника в Збаражі, а пізніше – національного заповідника «Замки Тернопілля». Зараз на території комплексу щотижня, інколи й по декілька разів, проводяться екскурсії для українських туристів та тих, хто приїжджає з інших країн, аби насолодитися красою другого у світі Версалю. До того ж, прилеглі території замку є неабияк популярними серед місцевих жителів, які можуть погуляти по розкішному старовинному парку або зайнятися спортом на абсолютно модернізованому стадіоні, який кілька років тому відкрили за територією заповідника.
Тому мандруйте не лише відомими місцями, а й маленькими затишними місцинами. Такі є в будь-якій країні, а задоволення вони вам принесуть не менше, ніж стародавні грецькі колони, богемні королівські парки і відомі монументи зі стертими «на щастя» елементами. Хай щастить!
Вікторія Хмілевська
