Маріупольська мечеть султана Сулеймана – гостя зі Стамбула

Статті

Чистий архітектурний стиль та гармонічність контурів будівлі – це все про мечеть на честь султана Сулеймана Пишного і Роксолани. Мало хто знає, але для того, щоб насолодитись розкішною архітектурою та доторкнутись до історії не обов’язково їхати до Стамбула.


Вже 14 років як маріупольська мечеть відкрила свої двері для парафіян та гостей. Від самого відкриття храм став однойменним ісламським культурним центром. Прообразом мечеті стала Сулейманіє-Джамі у Стамбулі.

Маріупольський храм вміщує на 500 людей менше, аніж у Стамбулі, а саме 4 500 парафіян. Служіння відбувається трьома мовами, у тому числі російською та англійською. Уся мечеть побудована із мармуру, який привезли із Туреччини.

Під час будівництва було приділено велику увагу витонченості силуету. Не зважаючи на великі розміри храм не пригнічує завдяки своїй лаконічності та досконалості форм. Якщо Вам доведеться побувати всередині мечеті, то зверніть увагу на вітражі а також на килими, якими прикрита уся підлога.

Будівництво продовжувалось лише 3 роки, але це ніяк не вплинуло на якість і зовнішній вигляд мечеті.

Маріуполь та його околиці – це багатонаціональний населений пункт, а тому загальними зусиллями відроджуються духовні та культурні традиції, наприклад, одне з відомих мусульманських свят – Курбан-Байрам. Воно нагадує, що мусульмани мають традицію роздавати м’ясо жертовних тварин у свято, підтримувати будинки пристарілих та дитячі будинки. Вважається, що з першою краплею крові жертовної тварини людині, яка здійснює курбан (жертву), прощаються її гріхи.

Маріупольська мечеть працює, але богослужіння відбуваються не кожного дня. Проте, споруда оточена прекрасним садом з фонтаном, який відкритий для усіх охочих не залежно від віросповідання.

А ще там ви можете зробити красиві світлини, чи просто посидіти в тиші. Якщо пройти трохи далі, то можна спуститись аж до берега Азовського моря.

Не побувати тут, теж саме, що не відвідати Ейфелеву вежу в Парижі, Колізей у Римі чи однойменну вежу в Пізі.

Поліна Бадасен