Новий погляд на старе місто Львів

Статті

Про автентичну атмосферу міста Львів знає не тільки кожен українець, а вже й чи не кожен іноземець. Але відрізняємося ми тим, що чи не кожен другий наш земляк вже там бував або зі шкільною екскурсією, або з батьками, з друзями, чи коханою людиною, а то й все разом. Тому, звичайно, коли вже всі туристичні пороги міста оббиті, чергова поїздка не здається такою захопливою. Саме тому хочу запропонувати насичену одноденну програму центром Львову, аби відчути себе місцевим та подивитися на місто по-новому.


Ранки з ароматом кави

Називайте це «кліше», а я назву це «класикою». У Львові пити каву – це ритуал, саме тому ваш ранок має початися так. Бувши у центрі міста, зайдіть у Львівську копальню кави. Якщо це тепла пора року, то ви маєте увійти через центральний вхід, пройти екскурсію підземним лабіринтом, дізнаючись про «добування» зерен, як будь-якої цінної копалини, та вийти на задній дворик кав’ярні. Крита тераса зі скляною скелею, старі постери, вінтажна атрибутика, живі квіти, жива музика і купа іноземців за сусідніми столиками чекатимуть на вас там. Камерна атмосфера підлаштує будь-кого під настрій міста, який ми будемо відкривати далі.

Також, до речі, любителям книжок сюди треба йти в першу чергу. Адже концепція закладу – кав’ярня-книгарня, яка створена за легендою над кавовою «шахтою» просто на площі Ринок. Ви можете ознайомитися з україномовною літературою, що широко промотується тут, а також придбати кілька книжок у свою домашню бібліотеку.

Окрім того, «шахта» розповість вам історію видатного кавомана світу — Юрія Кульчицького, увесь зв’язок кави львівської із походеньками турків чи промоцією у Відні, історію самої будівлі на Ринку, 10 — палацу Любомирських як Дому товариства «ПРОСВІТА» та роль львівської кави у державотворенні України.

Італійський дворик

Костянтин Корнякт — вже кілька століть лишається однією із найзнаменитіших постатей Львову. Це грецький купець і шляхтич, один з найбагатших міщан в історії міста, фундатор будівель, що мають його ім’я. Однією із таких локацій є Італійський дворик – це унікальний пам’ятник архітектури Відродження й одне з найромантичніших місць Львова. Знаходиться він на площі Ринок, 6. Його ще називають Венеціанським двориком, або Палацом Корнякта, адже саме він звів цю будівлю. У XVI столітті дворик служив місцем відпочинку. Завдяки своїй особливій будові сюди не потрапляє зовнішній шум пл. Ринок та сусідніх вулиць. Тому тут завжди тихо і спокійно.

А вже з XVII ст. в Італійському дворику ставили п’єси Шекспіра. Ці традиції намагаються наслідувати й сьогодні, організовуючи різноманітні джазові та класичні концерти, а також проводячи показ фільмів. В теплу пору року в Італійському дворику облаштовують затишну кав’ярню, та висаджують яскраві квіти, які так гарно прикрашають архітектуру навколо. Тому це ще одна «must visit» локація, аби ваш день почався так, неначе ви заможний міщанин, який, ігноруючи всю метушню міста, відпочиває за філіжанкою кави у компанії собі подібних. До речі, на другому поверсі часто експонують фотовиставки, які стануть ідеальним доповненням вашого аристократичного ранку.

Не може не сподобатися

Церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходить в кількох хвилинах ходьби від попередньої локації та є, знову ж, подарунком для нас від пана Корнякта. Ансамбль церкви складається з вежі Корнякта, каплиці Трьох Святителів і власне самої Успенської церкви. 66-метрову вежу, яка нагадує стрункі ренесансні кампаніли Венеції, збудували у 1572-1578 роках за проєктом італійського архітектора Петра з Барбони на кошти найбагатшого львівського купця Костянтина Корнякта. Структура церкви витримана у стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва.Але найцікавіше, що у церкві збереглися пам’ятки мистецтва XVII—XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638. Просто магічну атмосферу доповнюють кольорові вітражні вікна, розписи на стінах і багато позолоти. Ця пам’ятка залишиться у серцях навіть тих, хто не є ані поціновувачем релігійних споруд, ані архітектури загалом.

Іншою монументальною спорудою, що вражає, є Домініканський собор. Інакше, крім як «грандіозним» його не назвати. Цей монастир збудували у XIII столітті за ініціативи угорської принцеси Констанції – дружини князя Лева Даниловича, адже вона сповідувала католицтво. У XV – XVIII столітті костел перебудували в стилі готики. Над бічним вікном на фасаді розташована емблема ордену з псом, що лежить на Біблії: песик з’явився завдяки грі слів, адже з італійської “Domini canes” дослівно означає “Господні пси”. Над входом до церкви є напис латиною з девізом монахів-Домініканців: “Єдиному Богу честь і хвала”. Також на фасаді вгорі виблискують золотом свіжо відреставровані скульптури святих Домініканців, а посередині Чаша з Пресвятою Євхаристією (Святе Причастя). На відміну від попередньої церкви, цей собор змусить вас споглядати на нього іззовні, роздавлюватися усі вищезгадані деталі екстер’єру та дивуватися такій величі кожну хвилину все більше і більше.

Королівська вишуканість

Тепер, перебуваючи в піднесеному настрої, пропоную наблизитися до краси ще ближче та сконцентруватися на деталях. Тому наступною точкою призначення буде Палац Потоцьких, створений за зразком так званих резиденцій «entre cour et jardin» короля Людовіка XIV, який визначають як «бароковий класицизм», коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням.

Архітектор передбачив усе, щоб у палаці було зручно проводити численні приймання: широкі ворота, в які могли проїхати карети, закруглені сходи, просторі вітальні та тераси ідеально підходять для розкішних урочистостей. Кожен зал палацу виконаний у різних кольорах та стилях. Тут ви знайдете Червоний зал, Блакитний зал, Дзеркальний зал та інші. Остання є найбільш ефектним приміщенням палацу, вона кілька віків тому під час зустрічей служила залом для танців.

Для користування сім’єю Потоцьких було виділено весь другий поверх. Третій поверх використали для приймання гостей. Зараз там проходять екскурсії, де кожен може відчути себе званим гостем, запрошеним особисто королівською родиною на якесь святкування, роздивитися всі елементи інтер’єру та речі, використовувані у побуті кілька століть тому. Сьогодні також другий поверх будівлі займає експозиція Львівської галереї мистецтв, де представлено виставку античного мистецтва та залу європейського мистецтва XIV-XVIII ст., яка перенесе вас ще далі у часі, адже ці старезні картини перебувають у чудовому стані, а на багатьох із них зображені сцени із побутового життя людей того часу.

Таємничий вечір

Несподівано, але вечірній час я пропоную провести не у якомусь ресторані чи барі, або не на шумній вулиці Площа ринок, а у бібліотеці. Річ у тім, що Наукова бібліотека Львівського університету імені Франка час від часу влаштовує літературні чи музичні вечори у своїх стінах, прямо пліч-о-пліч зі старезними томами книг, що позакривали стіни від полу до стелі. Бібліотека була заснована 1608 р. як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі.

Над читальною залою простягнувся скляний дах, щоб денне світло потрапляло до приміщення. Бібліотека Івана Франка вже тоді мала стелажі, розраховані на 500 тис. томів. А обвівши поглядом читальний зал, можна щиро захоплюватися розписами, які створили визначні художники XX ст. за проєктом Юліана Макаревича. Понад 3 млн томів зберігається у фонді бібліотеки, яка неодноразово страждала за час свого існування. І у цій атмосфері, у час, коли світло приглушене, а відчуття загострені, можна потрапити у приміщення, яке просочене знаннями, мудрістю й історіями та послухати виступи музикантів, що грають класику.

Ось такою є душа Львова, якщо відступити від звичних путівників та поговорити з ним сам на сам. Тихе, скромне та мудре місто має великий досвід та яскраву історію за спиною, тому, попри таку «знайомість» ще точно має що вам розповісти!

Валерія Долматова