Сучасна талановита та розумна молодь завжди має, чим здивувати. Віталій Сидорчук, аспірант Інституту геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який досліджував уранову руду в Мавританії, розповідає про нову для себе країну, романтику праці геолога та навчання в університеті.
Коли ти почав цікавитися геологією?
Ще під час навчання в школі, мені завжди було цікаво дізнаватися про щось нове. Цілеспрямовано на геологічний факультет я не вступав. Спочатку хотів вчитися на економіста, досить актуальна була спеціальність на той час, проте не склалося. Тому мій двоюрідний брат, який вже два роки вчився на геолога, порадив і мені вступити на геологічний факультет. І вже навчаючись на першому курсі, я справді зацікавився цією галузю наук.
А потім під час написання магістерської роботи викладачі запропонували мені досить захоплюючу та складну тему – дослідження золота, щойно привезеного з Ліберії. Для геолога найважливіше – це матеріал. Якщо є матеріал для дослідження, то на його основі й пишеться робота. Тому я вирішив спробувати, якщо в житті з`явилася така можливість, – і в мене вийшло.
А потім ти вирішив вступати на аспірантуру?
Так. Запропонував мені таку ідею мій тодішній науковий керівник Гулій Василь Миколайович. Він порекомендував продовжити роботу з золотом Ліберії вже на аспірантурі, тим паче, що найближчим часом туди планувалася поїздка. Але доля склалася інакше. Напередодні подорожі я отримав травму ноги, із якою в Ліберії, гірській країні з великою кількістю тропічних лісів, пересуватися на значні дистанції було б неможливо. Тому, на жаль, мені довелося відмовитися від цієї поїздки.
Мені відомо, що минулого року ти брав участь у дослідженнях в Ісламській Республіці Мавританія та їздив туди в складі групи міжнародних експертів. Розкажи детальніше про цю подорож, будь ласка.
Так, згодом, у мене з`явилася можливість потрапити до Мавританії – країни, яка знаходиться в північно-західній Африці. Площа в неї досить велика, проте близько 80% займає пустеля Сахара, де мені й довелося працювати. Метою поїздки було вивчення і розвідка уранових родовищ, тож моя тема досліджень дещо змінилася.
Дослідження не входило в програму Інституту геології, у ньому перш за все була зацікавлена приймаюча сторона.
Подорож дуже сильно мені запам’яталася та дала багато корисного як спеціалісту. Насамперед, я на власні очі побачив, як відбувається розвідка родовищ корисних копалин, адже після навчання я мав про це досить розпливчасте уявлення.
Які в тебе враження від країни?
Враження дуже неоднозначні. З одного боку, я побачив нову країну, що було дуже цікаво та захоплююче: відвідав столицю Мавританії Нуакшот та основне портове місто Нуадібу. Але, з іншого боку, я побачив, як люди бідують і працюють за мізерні кошти.
Як українці спілкувалися з місцевим населенням?
З місцевим населенням постійно доводилося домовлятись про їжу та проживання, проте це було досить складно через мовний бар`єр. Мавританія – це країна, де англійську мову знають лише на пальцях, а спілкуються, в основному, арабською та французькою. Тож, єдина людина, яка розмовляла з нами англійською – головний геолог в місцевій геологічній службі, який і допомагав нам порозумітися з корінним населенням.
Що з подорожі запам`яталося найбільше?
Дуже мене здивував світогляд місцевого населення, який, на мою думку, залишився на примітивному рівні. Наприклад, наш кухар постійно розповідав про якихось вигаданих створінь (літаючих гадюк, драконів), яких він бачив на власні очі і дуже ображався, якщо йому не вірили.
Запам`ятався і випадок із мобільними телефонами. Одного разу ми вилізли на гору, спеціально щоб ловити зв`язок, який був дуже поганим у тій місцевості. Був сильний вітер, і ми пошуткували, що саме він здуває радіохвилі. Якимось чином наш водій зрозумів це і ввечері абсолютно серйозно розповідав про це своїм товаришам.
Як проводилися дослідження?
Територія, на якій вони відбувались, займала близько 500 км². У складі нашої групи було чотири 
дослідника з України. Перші кілька днів ми оцінювали місцевість, шукали на поверхні геологічні структури, сприятливі для уранового зруденіння, які дають значний радіаційний фон. Там, де ми спостерігали найвищі показники, зупинялися, детально закартовували цю місцевість, робили помітки і в кінці робили зведену таблицю, щоб визначити середнє значення по території і, відповідно, аномальні зони для цієї місцевості. Потім їздили по цим аномальним точкам і відбирали зразки, які згодом привезли в Україну для подальших лабораторних досліджень.
Ти вважаєш себе цілеспрямованою людиною, яка ставить перед собою конкретну мету та йде до неї чи просто віддаєшся улюбленій справі та отримуєш задоволення?
Я взагалі людина, яка намагається використати ті можливості, які пропонує життя. Коли мені випала нагода поїхати в Мавританію, я залишив минулу тему й почав займатися ураном. І це не було складно для мене.
Яким ти бачиш себе у майбутньому?
Хочеться стати хорошим спеціалістом-геологом, який зможе збирати власні експедиції та подорожувати у різні куточки світу. Наша планета ще не вивчена повністю: залишається Африка, яка мало досліджена, та Антарктида – цілий континент, з яким людству ще доведеться працювати. Я вже побував у найжаркішій точці земної кулі – у пустелі Сахара, тепер хочеться побувати у найхолоднішій.
Розмову вела Анастасія Лисенко
