Романтики міських підземель

Заборонені зони, аномальні явища, загадкові споруди та катакомби, оповиті моторошними легендами, — усе це не лякає прихильників екстремального туризму, справжніх дослідників рукотворних підземель. Дигери — це сміливці та авантюристи, готові на будь-який ризик, аби пізнати таємниці підземного світу.


Дигерство — це один із видів екстремального туризму, захоплення, сутність якого полягає в дослідженні штучних підземних споруд із пізнавальною або ж розважальною метою. Не варто плутати дигерство зі спелеологією (дослідження печер і порожнин природного походження) та спелестологією (дослідження печер, каменярень та катакомб, зроблених людиною в гірських породах). Можна вважати дигерство підрозділом спелестології або ж аматорською спелестологією, хоча й багато дигерів заперечують зв’язок із цим видом дослідження. Дигерство є доволі ризикованим і небезпечним туризмом, який не дозволяє та не пробачає помилок.

Дигери займаються вивченням підземних споруджень, побудованих людиною з використанням будівельних матеріалів і технологій, наприклад, дренажних систем, підземних річок, каналізаційних колекторів. А також закинутих підземних військових об’єктів.

Дигер — землекоп чи дослідник?

Саме слово «дигер» (від англ. digger) в перекладі означає копач, та насправді ж дигери займаються більш цікавими справами. Ідея використання цього слова як визначення такого виду захоплення належить Вадиму Михайлову, основоположнику і лідеру міжнародного та російського руху дигерів, керівнику Центру підземних досліджень «Дигери Планети Андеграунд» та аварійно-рятувальної служби «Дигер-спас». Михайлов розповідає, що шукав із друзями в словниках термін, яким би можна було назвати це хобі. І вибір його зупинився саме на слові «дигер», що означає соціально-політичний рух, який виник у середині XVII століття в Англії. Але, як пояснює сам Михайлов, цей вибір був зумовлений саме тим, що слово походить від англійського дієслова «to dig», що означає копати, тобто заглиблюватися в землю. Проте стосовно Вадима Михайлова на просторах світової павутини існує досить багато жартів. Користувачі Інтернету називають Михайлова «ВадМех» через безліч байок про його пригоди в підземеллях із триметровими щурами.

Сміливці або ж безумці

Дигери — це відчайдухи, які обожнюють індустріальний туризм, дослідження територій, будівель та інженерних споруд виробничого чи спеціального призначення. Їхньою метою є отримання естетичної насолоди або ж вдоволення дослідницького інтересу. Здавалося б, чому їх притягують темні прогнилі каналізації міста? Чого не вистачає цим людям, які свідомо спускаються в небезпечні для життя місця? Чому вони так прагнуть цих загрозливих пригод?

Самі дигери розповідають, що після чергового адреналінового спалаху, незважаючи на всі загрози, які очікують на них, вони спокійно збирають своє спорядження, аби знову спуститися в цей сповнений таємницями світ міських споруджень. Для багатьох таке хобі є дуже дивним, але для них — це життя.

«Кожний рейд для мене є викликом прискореного серцебиття до чогось невідомого, до чогось цікавого та незрозумілого для звичайних людей, до, здавалося б, безпечного, але й до такого, що приховує в собі мільйони загроз. Так просто не зрозуміти те, чим ми, дигери, займаємося, і навіщо це нам потрібно. Але одного разу, занурившись у цей світ, що сповнений загадок і таємниць, стає неможливим зупинитися», — пояснює Влад Вітер, член Харківського дигер клубу «UnderKharkov».

Оскільки дигерство пов’язано з великою кількістю небезпек, то зазвичай дигерами стають представники чоловічої статі серед молоді. Але і дівчата також бувають доволі часто гостями підземель та каналізації. Їх цікавлять усі можливі підземні спорудження — бомбосховища, підвали, старі шахти, тунелі метро. Особливо їх захоплюють старовинні споруди та їхня будова.

Примарна романтика підземель

Але часто романтичність «прогулянок» у підземеллях виявляється далеко не такою, якою її уявляють початківці. Історичні підземелля можна зустріти не надто часто. І не всі вони є такими загадковими та цікавими, як хотілося б. Гори сміття, пробиті стіни і замуровані камінням проходи трапляються на шляху дигерів у цих негостинних місцях. Освітлення буває дуже рідко. А в найбільш «пристойних» місцях з виходом у підвали закинутих будинків часто можна зустріти мешканців — безпритульних. Історичні ж підземелля, зрозуміло, ніхто не підтримує в хорошому стані. Тому там часто буває підтоплення нижніх рівнів. А прогулянки такими місцями точно не додадуть здоров’я. Окрім цього, багато комунікацій загороджені ґратами. А тепломережі сучасного типу не мають проходів від магістралі до розгалужень. Труби виходять у глуху стіну. Тому максимум, що вдається, — це пройти близько десяти метрів до чергового замурування. А технічні підвали зайняті дійсними установками: бойлерами, водопровідними та іншими інсталяціями, а також там постійно чергують, навіть уночі.

Безпека понад усе

Незважаючи на низку перешкод, що чекають на цих романтичних відчайдухів під землею, популярність дигерського руху щороку зростає, і кількість шукачів пригод у підвалах та каналізації дедалі більшає. Але одного бажання пізнати таємниці підземелля недостатньо. Оскільки підземелля не пробачає помилок, то дигерам, будучи під землею, потрібно враховувати такі аспекти:

1. Обов’язково потрібно дотримуватися правил техніки безпеки.

2. Повідомляти когось про те, куди і коли плануєте піти.

3. У жодному разі не йти в колектори і дренажні системи під час дощу, адже це може бути смертельно небезпечно.

4. Бути завжди акуратними та уважними.

Арсенал дигера

Окрім правил безпеки, необхідно мати й відповідне спорядження. Головним для всіх дигерів залишається ліхтарик, без нього йти під землю немає сенсу. Потрібно також мати й запасні батарейки до нього, або краще мати із собою запасний ліхтарик. Велику увагу слід приділити і одягу. Він має бути зручним та непромокальним, а також, як зазначають усі дигери, таким, «щоб не шкода було». Необхідно мати й перевірене взуття. Це можуть бути і кросівки, і взуття на товстій підошві. Хоча для деяких місць необхідні гумові чоботи або ж навіть комбінезон ЗЗК. Можуть знадобитися й протигази, якщо дигери вирушають у екстремальні частини, наприклад, катакомби. Також можна прихопити із собою рукавички. Необхідно взяти запас їжі з розрахунком на два дні. Дигери з досвідом беруть із собою спеціальні інструменти: гайкові ключі, канати, металеві палиці, карабіни, гвинторізи, адже, як вони зазначають, «той, хто нормально підготовлений, може все добре зробити і швидше ввійти». Окрім цього, вони зауважують, що потрібно мати із собою гроші, аби мати змогу «відкупитися» від охоронців. І ще брати завжди паспорт, щоб довести, що вони не бездомні.

Одеські катакомбиУ пошуках підземель

Дигери шукають цікаві місця різними способами. «По-перше, Інтернет. У мережі сьогодні можна знайти безліч корисної інформації з картами та точними координатами потрібного місця. По-друге, старі військові мапи. Їх знайти значно важче, але все цілком реально. По-третє, розповіді родичів, сусідів, знайомих, які можуть указати на якесь бомбосховище чи підземелля», — зазначає член Київської спільноти дигерів «L.Z.D.» Юрій. Також можна пошукати щось у люках, ярах чи балках. «Щодо місць, то їх шукати досить просто: йдеш на навчання, бачиш закинуту будівлю й уже знаєш, що в неї потрібно буде залізти. Чи, наприклад, за легендами, розмовами людей. У нас в Одесі і так всі знають про катакомби», — розповідає організатор Молодіжного об’єднання дигерів «Одеський дозор».

Перший раз лише з провідником

Початківцям потрібно особливо уважними та обережними. «Без підготовки нікуди! — розповідає дигер Юрій. — Якщо людина захоплюється цим, але ще жодного разу ніде не була, то навіть звичайний підвал може на неї дуже погано вплинути. Треба знати всі закони підземелля. Дехто в це не вірить, а потім страждає. А хтось робить усе, як треба, тому виходить без подряпин і травм із хорошим настроєм. Адже кожного разу, коли лізеш під землю, слід пам’ятати: ви під землею не одні! Тому потрібно хоч елементарні правила виконувати. Також початківцям потрібно добре подумати, чи воно їм потрібно, чи чекають їх під землею, чи готові вони до цього і чи зможуть вилізти. Якщо вони готові на все, то вони сміливо можуть ставати дигерами. Уперше не можна йти без провідника, без року практики взагалі краще не виходити без досвідченого працівника».

«Новачкам категорично заборонено йти в такі місця без провідників, — додає дигер Олександр. — Адже потім їх будуть шукати МНС і батьки. Тому раджу новачкам знайти собі друзів, які цим давно займаються, і починати з ними».

Вітчизняні дигери

На теренах України рух дигерів є дуже поширеним. Об’єднання дигерів є практично в кожному регіоні. Особливо великими є групи дигерів в Одесі, Києві та Кам’янському (колишньому Дніпродзержинську). «Я обрав дигерство, тому що це дуже цікаво. Найбільше мене затягнув інтерес до того, а що ж там під землею чи в закинутому будинку. Найбільше мені запам’ятався мій перший похід, оскільки ми тоді не вклалися в розрахований час майже на шість годин і все боялися заблукати. І через це запізнилися на автобус, тому йшли пішки майже 60 кілометрів», — ділиться враженнями дигер з Одеси Олександр. «Дуже цікаво побачити незвичайні дороги під містом. Така загадковість і небезпека особливо заманює, — розповідає член групи з Кам’янського Владислав. — Особливо мені сподобався наш похід у Севастополі в підземний військовий об’єкт часів СРСР». Якщо бажаєш приєднатися до руху дигерів, можна досить легко вийти на лідерів цих угрупувань через соціальні мережі. А далі досвідчені дигери вам повністю допоможуть у ваших починаннях.

Вдалих вам досліджень підземного міста!

Анна Мельник