Одеса – ніби панацея від душевного болю: тут збагачуються мрії, переповнює натхнення та знаходяться відповіді на давні внутрішні запитання. Але не обов’язково жити в Одесі, щоб запастися емоційним ресурсом. Достатньо купити квитки та вирушити в подорож до моря хоча б на кілька днів.
Михайло Жванецький колись сказав: «Письменників в Одесі багато, тому що нічого не треба вигадувати. Щоб написати розповідь, треба відчинити вікно та записувати». І не дивно, адже Одеса – це справжня особистість із неповторним темпераментом. І тому вона комусь може бути не до вподоби, а комусь назавжди припасти до душі: чи-то з першого погляду, чи-то повільно й помірковано. До того ж, кожна пора року відтіняє Одесу по-різному, адже вона не парк атракціонів і не обмежується лише літніми заходами. Саме морський “несезон” дозволяє споглядати місто у його природній манері, притаманному затишку та власному плині життя.
Феномен одеського колориту
Територія Північного Причорномор’я за свою історію бачила багато. Сонячне портове місто, котре свого часу встигло побувати грецькою колонією, осередком набігів різних племен, “городищем Коцюбіїв” у Литовському князівстві, Хаджибеєм в Османській імперії, зрештою, назвалося Одесою з веління Катерини ІІ у 1795 році. Загалом, така собі історія “Гри Престолів” по-українськи.
Відтак, Одеса – місто молоде, однак із давньою багатонаціональною історією і налагодженою торгівлею, що, безумовно, є однією з причин культурного обміну та динамічних міграцій. Врешті, українська, турецька, татарська, грецька, німецька, єврейська, молдовська та болгарська традиції вишліфували унікальну концентрацію звичаїв, а італійці й французи, як вишеньку на торті, додали пікантного зиску, відображеного в одеській архітектурі, творчості, виноградарстві та гастрономії.
Житло: розкіш чи невимушеність?
Коли йдеться про Одесу, треба розуміти прямо пропорційний вплив близькості моря на формування цін за проживання: чим більш солоне повітря, тим вони вищі – тим паче, влітку. Необхідно бути готовим до витрат, адже тимчасове перебування в Одесі обійдеться не дешево та може зрівнятися хіба що з тарифами Києва. Звичайно, якщо це не є питанням для вас, то скоріше бронюйте люкс у вишуканому готелі “Брістоль”, який є історичною пам’яткою архітектури та красується в центрі міста ще з 1899 року. Його оздоблені стіни бачили найвідоміших представників інтелігенції, а зовнішні біло-рожеві фасади у стилі необароко нагадують тришарове тістечко.
Якщо ж Ви розраховуєте на менший бюджет подорожі, тоді більш практичним рішенням буде стандартний номер мотелю або хостел, однак і на них ціни будуть порівняно високі. При цьому варто заздалегідь бронювати кімнату та про всяк випадок оговорювати телефоном подробиці заселення з адміністратором (особливо під час нинішньої пандемії).
Але для того, щоб по-справжньому поринути в атмосферу міста, бажано орендувати в типовому одеському дворику квартиру з триметровою стелею і скрипучим лакованим паркетом. Головна особливість двориків Одеси полягає у внутрішніх під’їздах будинків, що ззовні мають вигляд закритого квадрата. За таким самим принципом побудований увесь історичний центр міста: розділений на подібні квартали-квадрати, зверху він нагадує шахову дошку. Так, власне, і створюється явище схожих між собою двориків, які водночас уособлюють окремі маленькі світи з власними традиціями та законами – і лише мотузки з випраним одягом та відгодовані вуличні котики визначають їхню спільність.
Пішки всією Одесою
Через катакомби в Одесі відсутнє метро, тому історична частина міста невелика, і її справді можна обійти пішки за один день. Одеса справді зачаровує своїми затишними вуличками та невисокими будівлями з ліпниною: ноги самі ведуть уперед без відчуття втоми, а погляд чіпляється за кожний фігурний балкон. У цьому значенні Одеса – місто, що надихалось людськими почуттями та просякнуте літературним романтизмом. Єдине, що може завадити – слизька бруківка у зимовий сезон. Тому слід відкласти підбори для візиту до театру і запастись парою надійного взуття на час прогулянок.
Всі дороги ведуть до Дерибасівської
Головна вулиця Одеси добре відома туристам. Вона так часто фігурує в літературі, анекдотах, музиці й кіно, що деколи сприймається ледь не символом міста. Попри це, кожен одесит із насолодою проводить вихідні, гуляючи рідними вулицями, та з упевненістю скаже, що туристам хай і символ, а ось місцевим – витримана класика. Тому неспішна прогулянка Дерибасівською через Міський сад повз фонтан під акомпанемент вуличного скрипаля в якомусь розумінні схожа на медитацію, мистецтво якої одесити опановують століттями.
Дерибасівська межує із Грецькою площею, яка також зберегла бруківку і є одним зі знакових місць відпочинку. Як і за часів колоніальної Греції, тут досі колом розміщені магазини, кафе, сувенірні лавки, тут відбуваються ярмарки та розважальні заходи.
Але головним здобутком центральної вулиці без сумніву можна вважати Пасаж – універмаг та готель водночас, що гордо здіймається над Одесою з кінця XIX ст.
Коли оглядаєш будівлю Пасажу, одразу помічаєш, що архітектори точно не шкодували барельєфного оздоблення – як іззовні, так і всередині. Таке враження, ніби усі найкращі зодчі тенденції, що існували в світі, були сфокусовані в одному місці: величні скульптури, тонкі елементи декору, барокові балкони, балюстради та скляна стеля-атріум неминуче навіюють відчуття дореволюційної розкоші та змушують уявити себе подумки в сукні з корсетом та розшитою парасолькою.
Оперний – серце Одеси
Прямуючи Рішельєвською, ви неодмінно затамуєтте подих, щойно побачите Одеський театр опери та балету на провулку Чайковського – одну з візитівок Одеси. Ця легендарна споруда, яка побудована ще в 1810 році за ініціативи герцога де Рішельє, підкорить кожного, хто зустрінеться з нею хоч раз.
Велич театру підкреслюється скульптурною оздобою, майстерно вирізьбленими деталями, але вони ж і надають йому своєрідної повітряності, ніби здіймаючи до хмар. Тож не дивно, що Оперний збирає натовпи туристів, а Пале Рояль – міський сквер біля театру – є найпопулярнішою локацією для весільних фото. Між тим, певна річ, слід обов’язково відвідати театр у ролі глядача, та оцінити не тільки багатий золотисто-червоний інтер’єр, але й саму виставу, костюми та першокласну акустику.
Музей міста-музею
Розраховуючи час своєї відпустки, обов’язково варто навідатись до Одеського археологічного музею, який датується 1825 роком і є одним із найстаріших в Україні. Сама споруда, не відстаючи від вже відомих одеських традицій, нагадує резиденцію пантеону грецьких богів, не кажучи вже про статую бога Лаокоона з синами перед головним входом. Довкола музею розстелились ковдри різнобарвних квітів, а всередині на вас чекає найбільша в Україні добірка експонатів античної доби Північного Причорномор’я.
Приморський бульвар: назустріч морю
Невеликі габарити історичного центру тільки підвищують насиченість міста культурними та архітектурними шедеврами, адже абсолютно кожна вулиця рясніє заможними будинками колишніх меценатів та купців, музеями, скверами, магазинами, студіями та кав’ярнями. Через це будь-який маршрут буде виграшним з погляду туриста, тим більше, що дороговкази, витримані в європейському стилі, розташовані на кожному перехресті. Але куди б ви не йшли, де б не розпочали свій шлях, за інерцією ви все одно будете спускатися вниз до моря.
Так, ви опинитеся на Приморському бульварі, з якого видніється блакитне море, Одеський морський вокзал та Потьомкінські сходи, що прямісінького до нього й ведуть. Окрім того, ви побачите пам’ятник Дюку де Рішельє, скляний музей просто неба, де кожний може ознайомитися з археологічними знахідками античних поселень, монументальну споруду Старої біржі, яка сьогодні є Міською радою. Також закортить прогулятися Стамбульским парком, що так сильно полюбився одеситам, попрямувати до Воронцовського палацу і титанічної Колонади, а ввечері – насолодитися мелодіями вуличних музикантів у світлі шестигранних ліхтарів.
Одеса – місто Бога
Як не дивно, попри поширену традицію трохи цинічного ставлення до життя, одесити переважно набожні. Враховуючи мультинаціональний характер мешканців, в Одесі спокійно співіснують храми різних конфесій, які вже тільки своїм зовнішнім виглядом є справжніми витворами мистецтва. Однак не обов’язково бути прихильником певного обряду, аби мати можливість насолодитись убранством інтер’єру.
Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор одразу привертає увагу монументальними колонами та високою голосистою дзвіницею, а внутрішнє облаштування з білого мармуру ніби й справді відтворює небесний світ. До того ж, на “Соборці” – площі навколо храму – завжди людно, багато сувенірних крамниць, фотографів, а також художників, котрі просто неба влаштували картинну галерею.
Неподалік розташувалася готична Одеська кірха – Центральний лютеранський кафедральний собор України, який завжди змушує зупинитись та обійняти очима простягнуті до неба фасади та прислухатися до музики органу, що долинає крізь вікна.
Не відстає і Арабський культурний центр, виділяючись на тлі європейського архітектурного різнобарв’я своїми міцними білосніжними стінами та розлогим зеленим куполом – справжня екзотика для Одеси. Ісламський храм немов закликає перехожих зазирнути всередину, радіючи представникам будь-якого віросповідання.
Трохи вище на вулиці Жуковського у тінистих гілках дерев стоїть таємнича Бродська синагога, що нагадує покинутий замок. Навколо неї неначе розплелась павутина легенд, а насправді – всього лише міститься обласний архів. А на перетині Рішельєвської та Єврейської розташована Синагога «Ор Самеах», куди з’їжджається на молитовні служби не тільки велика єврейська громада Одеси, але й сусідніх населених пунктів.
В Одесі таки смачно
Продовжуючи асоціативний ряд гедонізму, романтики та легкості, відзначимо, що особливе місце в одеській філософії займає їжа. І найпершим закладом, що втілює гастрономічні канони одеситів, буде кафе , де кожного ранку вітрина заповнена свіжою випічкою, а страви подають щедрими порціями, приправляючи спогадами з дитинства. Мимоволі згадуєш, коли бабуся кликала з вікна до столу, де чекала гаряча тарілка пухкого пюре, засолена тюлька з цибулею, сирники зі сметаною і вишневий компот. Власне, на Леонтовича, 15, прямісінько навпроти музкомедії, можна потішити себе смачною домашньою їжею за приємними цінами.
Ресторан на Французькому бульварі вже тільки своєю назвою випромінює аромат ситних страв. І не дивно, адже заклад дійсно пропонує суто одеську кухню, яка побудована на поєднанні зрозумілих смаків без надмірного лоску. Форшмак, чорноморська смажена риба, молюски, соління, рибна юшка, різноманітні гарніри, пиріжки з м’ясом, пісочні рогалики з трав’яним чаєм – все це подається у вінтажному розписаному посуді в атмосфері провансу. Таке відчуття, ніби й справді завітав на гостини до заміського будинку одеської господині.
Поціновувачам витонченого смаку або тим, хто бажає спробувати звичні страви в новому “амплуа”, без сумніву варто завітати до – ресторану, розташованого на пляжі Ланжерон. Це місце підкуповує не лише вишуканим інтер’єром і видом на морські хвилі, але й багатою палітрою традиційних смаків із сучасними кулінарними тенденціями. Особливо ресторан славиться стравами з риби та морепродуктів від шефа, який, до того ж, особисто вітає гостей.
Якщо ви шукаєте, де весело повечеряти компанією в Одесі, то вам обов’язково слід навідатись до – ресторану, кухня якого поєднує сонце Італії та море Одеси. Ані персонал, ані відвідувачі точно не будуть проти галасу та сміху, що лунає всередині приміщення за кожним столиком, адже тут всі свої. Італійська кухня, запашні домашні вина, тепле приглушене освітлення та усмішки близьких обов’язково залишаться в пам’яті приємним спогадом з Одеси.
Незважаючи на велику кількість кав’ярень в Одесі, любителям кави радше завітати у . Якісні відбірні зерна тут власноруч обсмажують за допомогою найкращого обладнання “Giesen”, а потім перебирають вручну, аби ніщо не зіпсувало напій в кожній чашці. Окрім того, що компанія постачає каву в інші готелі й кафе України, вона також відкрила власну кав’ярню на вул. Жуковського, 19, де після довгої прогулянки можна поласувати кавою на будь-який смак та пригоститись сендвічем, ланчем чи свіжими десертами.
Джерело спокою там, де хвилюється море
Попри всю красу кам’яного міста, в Одесу ми все одно їдемо до Чорного моря. Взимку та в міжсезоння воно особливе: холодне, вітряне, задумливо заколисує всі турботи, які люди подумки топлять в його водах. Біля зимового моря завжди тепліші почуття до рідних, а прогулянка на самоті тут ніколи не дасть відчути самотність. І тільки чайки збентежать, кружляючи над головою у спробах вихопити з рук щось їстівне. Тому краще заздалегідь потурбуватися, купивши їм буханку хліба, а собі – гарячого чаю. Намотуйте шарф по вуха, бо взимку вітер бешкетує не на жарт, і хутчіш до морських берегів.
Місто, що вабить приїхати знов
Одеса різна. Вона в чомусь поетична й подекуди жорстка. Місцями наряджена, а десь збідніла. Може здатися вкрай привітною, а через два кроки шокує зарозумілістю. Її грані відточуються кожним поколінням, а деякі взагалі назавжди відколюються. Однак попри всі недоліки та видозміни, це місто має викувані життям основи та самобутній загартований характер, що не переплутаєш ні з яким іншим. Зрештою, любов до справжньої «несезонної» Одеси трапляється раз і на все життя, дозріваючи щороку, як вино з причорноморських виноградників.
Анна Іванова
