Якщо вас приваблюють неординарні подорожі і в глибині душі ви відчуваєте потяг до чогось екстремального, то, мабуть, гори – це те місце, де ваша душа знайде притулок. Неймовірно мальовничі ландшафти, засніжені вершини, водоспади і луки, кришталеві озера і незаймана, чиста, недоторканна природа… Ви подумаєте, що так буває тільки у раю, але ні! Так буває на Кавказі.
Кавказ – це місце, яке зачаровує і притягує туристів, стомлених від «кам’яних джунглів» мегаполісів… Для українських туристів Кавказькі гори – це не тільки фантастичні пейзажі, які перехоплюють подих, вкриті вічним снігом вершини, мінеральні джерела, непрохідні ущелини, скелі, таємничі печери, а ще й найближчі та найдешевші «серйозні» гори (не рахуючи Карпат).
Дещо з географії
Величні гори займають територію між Чорним, Азовським та Каспійським морями і мають площу понад 500 тис. км2.. В межах Кавказу розташована частина території Росії, Азербайджан, Вірменія, Грузія, частина території Туреччини та Ірану.
Природні зони тут змінюються від субтропіків на низовинах Закавказзя до вічних снігів і льодів в області Великого Кавказу. Гірська система Кавказу простягається на 1 100 км між Чорним та Каспійським морями і відокремлює Північний Кавказ від Закавказзя.
У системі Великого Кавказу виділяють три райони: Західний Кавказ (до Ельбрусу), Центральний Кавказ (між Ельбрусом і Казбеком) і Східний Кавказ (на схід від Казбеку). Східний і частина Центрального Кавказу знаходяться поза територією Росії. Центральний Кавказ – найвисокогірніший і важкодоступний, основні гірські вершини перевищують 5000 м, зокрема гора Ельбрус (5642 м), яка є найвищою вершиною Європи.
Західний Кавказ – це система середньо- та високогірних хребтів, що поєднують гірсько-лісові ландшафти зі скельними баштами і засніженими льодовиками, саме тому, мабуть, він так приваблює туристів.
У горах добре розвинена мережа турбаз і альптаборів (альпіністських навчально-спортивних баз). Влітку туристів очікують сотні туристичних маршрутів різної складності, під час яких доведеться подолати різноманітні природні перешкоди: скелі, льодовики, сніжні схили, переправи через бурхливі річки, а взимку – гірськолижні курорти.
Як дістатися
До Кавказу зі столиці їздять переважно поїздами: сполученнями Київ-Кисловодськ чи Київ-П’ятигорськ. Їхати більше доби, проте, якщо вам трапились веселі сусіди, шлях буде короткий і приємний.
Якщо ви їдете великою групою, то, як правило, керівники походу заздалегідь домовляються за місцеве перевезення, і вас, щойно ви зійдете з потягу, зустріне приємний водій кавказької зовнішності і відвезе на автобусі куди душа забажає. Якщо ж ви їдете самі чи невеличкою групою, то також без проблем дістанетесь у потрібне місце – з будь-якого міста відправляються маршрутки і автобуси у різні напрямки, їздять чітко за графіком і довезуть вас за досить помірну ціну. Також на будь-якому автовокзалі є таксі, але їхні послуги значно відрізняються у ціновій категорії.
На конях чи пішки?
Звичайно, відпочинок на Кавказі не настільки популярний, як п’ятизіркові готелі у Анталії або Хургаді, проте він аж ніяк не залишився поза увагою туристичних агенцій та екстрим-клубів. Останні приділили особливу увагу цьому мальовничому і привабливому для шукачів пригод місцю, пропонуючи різноманітні види відпочинку у кавказьких горах. А саме:
рафтинг – це сплав на надувному катамарані чи рафті по гірських річках. Рафтинг доступний і тим, хто ніколи не тримав в руках весло, і досвідченим туристам-водникам;
кінний похід – похід, під час якого у вас буде можливість вдосталь насолодитися верховою їздою і широким різноманіттям природного ландшафту. Маршрути розроблені так, щоб в них могли брати участь люди і без досвіду верхової їзди. У цих кінних турах у вас буде достатньо часу для отримання необхідних навичок управління кіньми, а перевезення спорядження і продуктів візьме на себе машина супроводу;
трекінг (по-нашому, гірський туризм) – це подорожі в горах, пов’язані з проходженням складних ділянок гірського рельєфу у вигляді схилів, льодовиків, перевалів і з форсуванням гірських річок, а простіше – це подорож з рюкзаком з пункту А в пункт Б через перевали і, якщо трапляються, через гірські вершини. Цим гірський туризм відрізняється від альпінізму – сходження без будь-якого спорядження на вершину гори. Маршрути, як правило, під силу кожній фізично здоровій людині без обмеження у віці;
альпінізм – це не тільки вид спорту, а й вид активного відпочинку, основна мета якого сходження на гірські вершини. Ці походи розраховані на фізично здорових людей, що вже мають досвід гірських походів або альпіністських сходжень. Заздалегідь мандрівники проходять ряд тренувальних походів і період акліматизації – адаптації до висоти;
санаторне лікування – на Кавказі багато природних мінеральних джерел, різних за своїм складом, тому санаторна база тут дуже розгалужена і пропонує відпочиваючим найрізноманітніший спектр оздоровчих процедур.
Як бачимо, кожен може обрати для себе саме такий відпочинок, який йому буде близький і за духом, і за фізичною формою, і за гаманцем, і при цьому неодмінно отримати масу позитивних вражень. Адже природа цих величних гір сповнює цілющою енергією і зачаровує своєю красою. Зачарувала вона і мене, тому я вирішила неодмінно побачити це диво своїми очима і пройти гірськими неходженими стежками…
Fashion-Кавказ
Підготовка до такого походу для новачка проходить дуже ретельно, адже потрібно підібрати всі необхідні речі і спорядження. Звичайно, що хочеться взяти усе найнеобхідніше, але коли починаєш все складати в рюкзак, розумієш, що підняти ту торбу стає просто неможливо, не говорячи вже про те, що з цим вантажем треба ще й ходити. Якщо у вас уважний інструктор, то він обов’язково дасть рекомендації, що варто брати з собою, а що буде лишнім. Якщо ж ви вирішили збирати рюкзак власноруч, то існує стандартний список найголовніших у гірському поході речей:
взуття – гірські або трекінгові черевики. Це перший і найголовніший пункт, адже це безпека ваших ніг і рівень максимального комфорту, а значить задоволення від походу. Перед покупкою краще порадитися із професіоналом, тобто інструктором, або досвідченим мандрівником, або ж із консультантом в спеціалізованому магазині, де ви купуватимете взуття;
спеціальні окуляри з УФ-захистом – сніг у горах дуже засліплює очі, тому звичайні сонцезахисні окуляри не підійдуть, можна отримати «сніжну сліпоту»;
лижні або трекінгові палиці – не дивуйтеся, якщо ви вирушаєте у похід влітку, тому що іти із палицями по горах набагато зручніше, адже ви маєте 4 точки опори замість двох;
рюкзак, місце у наметі, спальник і каремат – спеціальний туристичний килимок, який кладуть під спальник, аби не спати на «голій» землі.
Щодо об’єму рюкзака, то краще запитати у вашого інструктора чи керівника, адже він може варіюватися в залежності від того, чи складним буде похід, проте приблизно його об’єм становить десь від 60 л для жінок і від 80 л для чоловіків. Туристи з досвідом не радять тягнути намет, розрахований на 2-3 людини і жити в ньому самому, тому що, по-перше, це важко, а по-друге – нудно. Краще до походу домовитися із кимось і можна буде по черзі носити намет. А ще так значно легше і веселіше.
Не завадять вам і налобний ліхтарик, дощовик, крем від засмаги, бахіли, дешеві рукавички – все це також є важливим і необхідним, оскільки можна спускатися з перевалу вже затемна, в дощ, або вдень під палючим сонцем, по сипучці чи камінню… Тому такі речі стануть просто незамінними у поході.
Що ж до «гірського» гардеробу, то окрім черевиків потрібно взяти пляжні капці, шкарпетки, одні легенькі штани, щоб захиститися від палючого сонця та комах, і одні теплі, шорти, 2-3 футболки, сорочку з довгим рукавом, кепку, вітрівку. Також не забудьте про засоби власної гігієни, посуд (металевий), паспорт і гроші (у місцевій валюті це будуть рублі).
Такого багажу вам цілком вистачить, щоб під час походу почувати себе комфортно, але іноді, залежно від складності маршруту, доводиться брати з собою спеціальне спорядження, на зразок лісорубів, карабінів тощо. Про це керівник походу попереджає завчасно і в більшості випадків все додаткове спорядження не потрібно купувати, а можна взяти в оренду в організаторів туру.
Екстрим чи спокій?
Зазвичай похід у кавказькі гори триває в середньому10-14 днів і складається із загального акліматизаційного виходу – 3 дні, та двох активних ділянок тривалістю в 3-5 днів, під час яких учасники проходять декілька перевалів і роблять сходження (за бажанням). При такій схемі не потрібно увесь час тягати за собою важкі рюкзаки. Специфіка саме цього гірського походу полягає ще й у тому, що велика група розбивається на дві підгрупи: «А» – для шукачів екстриму з елементами відпочинку, та «Б» – для любителів відпочинку з елементами екстриму. Дуже важливо, роблячи вибір, не помилитися і адекватно оцінювати свої можливості, щоб не підвести інших. Я для початку обрала групу «Б».
Склад команди формується безпосередньо на форумі клубу і може трансформуватися до останнього тижня, але майже ніхто не змінює своїх рішень.
Як все розпочиналося…
Похід у кавказькі гори планувався ретельно і заздалегідь. На відміну від моєї абсолютно спонтанної і незапланованої весняної поїздки у Карпати, коли мені так і не вдалося покорити Говерлу, проте був сплав на катамаранах по Черемошу із його стрімкою течією і «серйозними» порогами, який мені дуже сподобався. Саме після тих двох днів знайомства із горами (до цього я ніколи не була у горах) я почала думати про те, чи не поїхати мені кудись подалі… наприклад, на Кавказ!
Чому саме туди? Справа у тому, що інструктор із яким ми познайомилися під час моєї карпатської подорожі, справив на мене враження надійної людини, адже 20 років підкорювати вершини і відповідати за життя інших людей справа надзвичайно відповідальна і не кожен візьметься за таку роботу. Потрібно бути справжнім «профі» у цій справі. Варто наголосити, що вибір інструктора для більш-менш серйозного походу в гори відіграє чи не найважливішу роль, адже від нього може залежати ваше життя.
Олександр є організатором та інструктором одного київського екстрим-клубу, який саме планував похід на Західний Кавказ. Ідея приєднатися до команди цього клубу мене дуже захопила і вже з весни я почала готуватися до походу, який мав відбутися наприкінці літа.
До кавказьких гір ми дісталися потягом, сполученням Київ-Невиномиськ. Їхати довелося довго, але під звуки гітари та запальні пісні час пролетів зовсім непомітно. Приїхали до Невиномиську ми вночі і там нас зустрів автобус, на якому ми вирушили до Черкеська. Довелося чекати до ранку, поки відкриється пошта, щоб отримати реєстрацію, яка затягнулася на пів дня…
Керівник нашої групи домовився із Тебердинським заповідником про перепустки в ущелини Бадук, Хаджібей, Уллу-Муруджу і цього ж дня ми, перейшовши річку Теберду, розбили намети біля ущелини Бадук.
Наступного дня ми вже мусили рушати у перше (акліматизаційне) кільце. Ми обрали завгоспа, який мав розпоряджатися продуктами. Він визначив, що ми будемо брати у перший вихід і , розкидавши їжу по рюкзаках, ми нарешті залишили поляну. Заночували на Бадукських озерах, дорога до яких майже вся пролягає через ліс. Було спекотно і, діставшись кришталево чистих озер, ми скупалися в 11-градусній воді, розіпнули намети та розпалили величезне вогнище. Цього вечора ми знайомилися один з одним, кожен про себе щось розповідав, співали пісні під гітару…
Третій день цього походу був чи не найважчим (у фізичному аспекті) днем у моєму житті. Ми вийшли рано, бо попереду нас чекало ще багато кілометрів шляху до нашої наступної зупинки й ночівлі. Взагалі весь шлях до Бадукського перевалу (3000 м над рівнем моря) і озера Марка, що за ним, складався із майже непрохідних стежечок, порослих квітами висотою з людину, із крутих підйомів та кам’яних спусків… У першій половині дня стояла нестерпна спека, а вже після обіду линув дощ, який то затихав, то знову розпочинався. Чим далі ми просувалися вгору, тим менше ставало зелені.
Група розділилася: хтось пішов швидше і вже придивлявся собі місце на кам’яних берегах озера, а хтось іще тільки доходив до перевалу. Я була у другій групі. Я відчула, що у мене акліматизація уже почалася: страшенно нудило, ломило все тіло, трохи не вистачало повітря… Це симптоми так званої «гірської хвороби», що є абсолютно нормальним явищем для новачків.
Отож ми спускалися до озера вже затемна. Дійшовши до своєї палатки, яка стояла на іншому березі озера, я просто без сил залізла у спальник і відключилася. Для мене цей 12-годинний перевал тривав цілу вічність і став чи не найбільшим досягненням у моєму житті…
Зранку всі відсипалися. Ворушитися почали вже близько полудня: група «А» героїчно пішла з інструкторами на сніжно-льодові заняття, а група «Б» залишилася у таборі.
Лише зранку я змогла роздивитися місце, де ми зупинились. Це була «мертва» краса: нас оточувало одне каміння, вершини подекуди вкриті вічним льодом, озеро з крижаною водою, рослинність виднілася лише далеко в долині…
Всі наступні дні ми то спускалися по сипучці, що виявилося складнішим, ніж ми очікували, то по льодовій гірці: хто вмів – із льодорубом, а хто ні – «дюльфером» (за допомогою мотузки). Це також було непростим завданням, дехто зривався і котився до самого низу, але, на щастя, ніхто не травмувався. Всі були емоційно збуджені та дуже веселі, адже де ще знайти сніг 22-го серпня?
А потім ми милувалися гірськими луками і відносно теплими кришталевими озерами, проходили завали з кам’яних глиб і знову повернулися до нашого пункту А – лісової галявини на березі річки Теберди.
…і як закінчилося
24 серпня, в День Незалежності України, мені чомусь страшенно захотілося додому, в Київ. Я вирішила, що на мою голову мало пригод, зібрала речі, попрощалася із ще сплячими «таборчанами» і…
Потрібно було виїхати із заповідника в місто і взяти квитки на найближчий поїзд, який саме сьогодні (по парним числам) близько четвертої години дня мав їхати на Київ.
До найближчої автостанції мене люб’язно підвіз знайомий лісника, і вже звідти я доїхала на маршрутці до Черкеську. У залізничній касі вже не було квитків на сьогоднішній поїзд, тільки на завтра. Нічого було робити, тому придбала квиток і поїхала до Невиномиську, звідки відправлятиметься мій потяг. Чекати треба було ще більше доби… де? В готелі.
Найближчим виявився готель «Кубань», де мене розмістили майже за 700 рублів на добу. Не надто вишуканий, ще в радянському стилі номер, проте не було меж моїй радості надбанням цивілізації: гарячій воді у душі, м’якому ліжку і телебаченню. Плюс до всього приємний та уважний персонал.
Наступного дня я покинула свої «хороми», сіла на поїзд і поїхала до Києва.
Після тижневого походу по величним кавказьким горам і 4-х днів дороги на Батьківщину, я нарешті опинилася вдома і мої пригоди закінчилися, проте навряд чи, що надовго. Я планую повернутися туди знову і милуватися фантастичними ландшафтами вже верхи на коні. Тому далі буде!
Коментарі спеціалістів
Владислав, керівник відділу туризму спеціалізованої туристичної компанії «Європейський трофей»:
Тури на Кавказ в принципі особливостей не мають. Як правило, туди їздять люди середнього та старшого віку, які ще за часів Радянського союзу побували у кавказьких горах та хочуть побачити ту красу ще раз. Основні тенденції кавказького відпочинку – це гірський туризм, легкий альпінізм, рідше – гірськолижний відпочинок. На Кавказі є шикарні траси, особливо для сноубордингу, так звані, «чорні» траси, проте для новачків вони не зовсім підходять. Проживання – готелі пострадянського рівня, але більшість із них уже реконструюють, наближаючи таким чином до європейських стандартів.
На жаль, кількість туристів цього року значно зменшилася через економічну кризу, а взагалі, всі минулі роки відпочинок у кавказьких горах користувався великою популярністю, особливо трекінг та кінні походи. Хто побував там хоч один раз, обов’язково повернеться туди знову.
Сидоренко Антон, директор київського водного спортивного клубу «4 сторони»:
Рафтинг на Кавказі – це ідеальний «полігон» для людей, які вже мають навички водного сплаву і хочуть чогось більшого, екстремальнішого. Найкращий сезон для активного відпочинку на Кавказі – травень-жовтень, коли дуже довго тримається постійний рівень води і хороша погода.
Взагалі, м’який клімат кавказьких гір і мальовничі пейзажі дуже приваблюють туристів, і серед українських любителів активного відпочинку сплави по кавказьким річкам, таким як Великий Зеленчук, Аксаут, Кубань, Теберда та іншим, користуються великою популярністю.
Щодо культурних особливостей цього регіону, то місцеве населення дуже привітне і доброзичливе, на відміну від міліції, яка постійно намагається нажитися на туристах. Все ж таки це не зупиняє шукачів пригод отримати максимальне задоволення від подорожі на Кавказ.
Рєпіна Іванна
