Не Біг-Беном єдиним: Маловідомі перлини Лондона

Статті

Лондон – це величність, елегантність і строгість. Лондон – це похмура погода, двоповерхові автобуси й запашний «Ерл Ґрей». Лондон – це Біг-Бен, Букінгемський палац і Лондонське Око. А ще Лондон – це кольорові провулки, індійські храми й приховані носи.


Нілс Ярд

Якби Лондон був людиною, це був би 30-річний джентльмен аристократичної зовнішності у тонких круглих окулярах і з циліндром на голові, вбраний у довге сіре пальто, класичні чорні штани, жилетку й білу сорочку з краваткою-метеликом. Одним словом – зразок елегантності, вишуканості й строгості, як і усе у Великобританії, починаючи з культури й завершуючи менталітетом. Але навіть у такому сірому й серйозному, на перший погляд, місті є свій яскравий куточок.

У центральному районі Лондона, у Ковент-Гардені, заховався невеличкий провулок Нілс Ярд, який так просто й не знайти, якщо не знати де шукати. Це незвичайне місце розвіює усі стереотипи про монохромність і манірність Лондона. Колишній задній двір для складських приміщень зараз нагадує сонячну країну див. Будинки тут бовваніють усіма барвами райдуги, а мальовничі віконні рами, різноколірні двері й чудернацькі вивіски створюють атмосферу свята, радості й тепла.

Тут поєднуються високе мистецтво й вулична культура, брендові бутики спокійно сусідять з мильними крамницями, а величезна кількість ресторанів і кафе порадує як любителів витонченості й естетики, так і прихильників простих і затишних посиденьок. У Нілс Ярд Ви ніби переноситеся у яскравий дитячий мультфільм і геть забуваєте про те, що досі знаходитеся у дощовому Лондоні.

І хоча обійти весь Нілс Ярд можна навіть менше, ніж за 10 хвилин, це крихітне чарівне місце точно не залишить Вас байдужими.

Маленька Венеція

Лондон, без сумніву, прекрасний у своїй «похмурості», величності й монументальності. Але іноді так хочеться втекти від міської метушні, заховатися від тисняви кам’яних джунглів, злитися з природою і повністю віддати себе у володіння затишку й умиротворення. Та хіба це можливо у такому людному мегаполісі? Ще б пак! Лондон вміє дивувати.

Неподалік від станції метро Паддінгтон розташувався справжній оазис – неймовірно живописний район Маленька Венеція. Утворилося вона ще у 1816 році на перетині трьох водойм (Гранд Юніон Канал, Риджентс-канал і Паддінгтонський басейн) у колишньому селищі Паддінгтон. До середини 20 століття тут проходили торговельні шляхи, проте з появою і поширенням залізниць канали втратили свою ефективність, тому у місці запанували тиша й спокій. Сьогодні Маленька Венеція – затишний мальовничий край, де царює природа, височіють старовинні вікторіанські маєтки й простягаються численні прогулянкові судна, житлові баржі й плавучі ресторанчики.

Тут є розваги на будь-який смак: прогулянки на човнах уздовж красивих вуличок і Риджентс-парку у компанії привітних лондонців, екскурсії на водних трамвайчиках, спектаклі на баржі лялькового театру, посиденьки у затишних ресторанах – і все це в оточенні неймовірної краси пейзажів. А якщо ж Ви просто хочете відпочити від шуму й динамічного темпу столиці й злитися з природою, можна влаштувати спокійний променад уздовж атмосферних каналів і витончених пішохідних місточків.

Храм Шрі Свамінараян Мандір

Величні вікторіанські маєтки, монументальні готичні споруди, розкішні палаци й старовинні будівлі – усе це так органічно вписується в образ королівської Великобританії, що навіть перестає дивувати, лише захоплює. Іноді навіть здається, що Лондон, хоч і прекрасний, але такий передбачуваний у своїй архітектурі. Але це тільки здається. Здається до тих пір, поки Ви не натрапите на справжній індуїстський храм.

У північно-західній частині Лондона, у районі Нідсен, розташувалася неймовірної краси споруда – Шрі Свамінараян Мандір. Побудований у 1995 році за кошти місцевих вірян, він став першим в Європі традиційним індуїстським кам’яним храмом. Над його створенням працювали найкращі індійські скульптори. Для цього в Індію на обробку було спеціально доставлено близько 2000 тонн італійського мармуру й 2800 тонн болгарського вапняку. Коли матеріали були готові, їх пронумерували й відправили у Лондон, де індійські будівельники-волонтери зібрали з окремих деталей і кам’яних елементів масштабну повноцінну споруду.

Шрі Свамінараян Мандір являє собою білосніжну будівлю, що складається з центральної частини, безпосередньо самого мандіру (місця поклоніння богам), і семи багатоярусних веж, увінчаних золотими шпилями. Стіни споруди, як зовні, так і всередині, прикрашають вирізьблені візерунки, стилізовані рослини й фігури божеств. Оточує храм невеличкий індійський сад. Поруч розташувався культурний центр з рестораном, де кожен охочий може скуштувати смачні традиційні страви.

У Шрі Свамінараян Мандір діє постійна виставка «Розуміння індуїзму», де відвідувачі можуть дізнатися про походження, вірування і цінності релігії. Та навіть якщо Ви не прибічники цієї віри, варто відвідати це місце хоча б для того, аби насолодитися дивовижною архітектурою, зануритися в атмосферу індійської культури й відкрити для себе Лондон з нового, неанглійського боку.

Ринок Ліденхол

Мабуть, усі ми у дитинстві мріяли отримати листа з Гоґвортсу, стати справжніми чаклунами й відправитися на пошуки пригод разом з хлопчиком, який вижив. Проте час йшов, ми росли, сова так і не прилетіла, а замість неї на голову звалилася сіра реальність. Але ж іноді так хочеться хоча б на мить втекти від надокучливої буденності у фантастичний світ магії та чародійства, якого, на жаль, не існує. Чи все ж таки існує?

В історичному центрі Лондона, у самому його серці, розташувався один з найстаріших ринків столиці – Ліденхол, історія якого тягнеться ще з 14 століття. Спочатку на цьому місці був приватний маєток, але у 1345 році його облаштували під ринок для продажу м’яса й риби. На початку 15 століття тут побудували склади для зберігання зерна, а згодом почали продавати сир, інші харчові продукти, а також шерсть й різноманітне столове наряддя . Після пожежі у 1666 році його реконструювали й зробили критим. Сьогодні старовинний ринок являє собою торговельний комплекс з магазинами й ресторанами.

І, здавалося б, що особливого: ринок та й ринок, нічого цікавого. Але варто лише заглянути всередину й грані реальності почнуть розчинятися. Вікторіанські пасажі, яскравий скляний дах і вишукані вітражі – усе це занурює в неймовірну атмосферу магічного світу. Створюється враження, ніби зараз поруч з’явиться добродушний велетень Геґрід, з яким Ви разом відправитеся на пошуки чарівної палички або книги заклинань. Воно й не дивно, адже ринок Ліденхол неодноразово з’являвся у серії фільмів про хлопчика-чаклуна. Саме тут знімали сцени в алеї Діаґон – місці, де чарівники можуть придбати безліч магічних речей.

Попри те, що Ліденхол вважається однією з перлин елегантного Лондона, це місце й досі залишається таємницею для багатьох туристів. Але навіть якщо Ви не прихильники «Гаррі Поттера», це місце точно не залишить Вас байдужими, хоча б тому що тут можна купити безліч незвичайних сувенірів, випити смачної кави, зробити неймовірні фото для Вашого Instagram або ж просто помилуватися величною архітектурою.

Сад церкви Святого Дунстана

Парк – це ідеальне місце, куди можна втекти, аби зануритися у свої думки, пошукати натхнення або ж просто відпочити від рутинної роботи в приємній тихій атмосфері. Парк – це ідеальне місце, де можна усамітнитися, адже тут завжди панує злагода й гармонія. Ну, майже завжди. Окрім тих моментів, коли тут влаштовують гучні пікніки родини, весело розважаються діти, радісно грають собаки й зосереджено займаються спортсмени. А що вже казати про великі й красиві лондонські парки, які аж кишать зачарованими туристами. Не найкраща атмосфера для усамітнення, так? Так, якщо відштовхуватися лише від великих популярних парків. А як щодо маленького й непримітного?

У Лондонському Сіті, східніше від Тауера, у рештках старовинної готичної споруди розлігся невеличкий сад. Колись тут була чинна англійська парафіяльна церква, побудована ще у далекому 12 столітті й названа на честь Кентерберійського єпископа – святого Дунстана. За своє довге існування храм пережив немало потрясінь: у 1666 році його майже повністю зруйнувала Велика лондонська пожежа, а у 1941 році собор остаточно «впав» під гнітом німецьких бомбардувань. Велична колись церква Святого Дунстана перетворилася в нікому непотрібні покинуті руїни, аж поки у 1967 році муніципальна влада не вирішила створити на їхньому місці громадський парк.

Сьогодні це місце являє собою маленький осередок тиші й меланхолії. Майже з усіх боків сад огороджують високі старі стіни, густо увиті плющем й лозою. З вікон колишніх веж виглядає пишна зелень і дерева. Всередині парку пролягають мощені доріжки. Доповнюють композицію масивні дерев’яні лавки й невеличкий фонтан.

Таким чином зруйнована споруда перетворилася у справжнє надбання міста, живий меморіал, який нагадує про усі випробування, що пережив Лондон за свою довголітню історію. Тож, якщо Ви шукаєте гарне місце, аби подихати свіжим повітрям, почитати книгу в спокійній атмосфері або ж просто помовчати – Вам точно сюди.

Сім носів Сохо

Напевно, кожен з нас знає фразеологізм «Стіни мають вуха». А чи знали Ви, що стіни мають не тільки вуха, але й… Носи?

У 1997 році з метою контролю правопорядку влада Великобританії почала повсюдно встановлювати камери відеоспостереження, що викликало неабияке невдоволення серед населення. До загального обурення приєднався і місцевий художник Рік Барклі, який вважав, що таке рішення порушує особисту свободу кожного громадянина. Проте однієї думки замало, потрібно було діяти. Країною почали поширюватися суперечки й протести проти вторгнення в життя людей, що і надихнуло митця на організацію власної акції протесту.

Він створив 35 зліпків власного носа й розмістив їх на різних суспільно важливих будівлях Лондона. Рік детально вивчив можливості камери й виявив «сліпі зони», що дозволило йому без зайвої уваги прикріпляти свої творіння й «втерти носа» місцевій владі. Попіклувався художник й про те, щоб кожен об’єкт гармонійно вписувався у композицію споруди, тому ретельно підбирав матеріал й колір для кожної скульптури. Після завершення роботи Барклі робив знімок, який слугував доказом, а потім тихо й непомітно зникав з «місця злочину». Через кілька днів багато інсталяцій було виявлено й знищено, проте сім з них залишилося й до наших днів.

Звичайно, цей інцидент не залишився без уваги й за декілька років встиг обрости різноманітними історіями й легендами. Одна з них говорить, що того, хто відшукає й доторкнеться до усіх семи носів Сохо, чекає небачений успіх й шалене багатство. Але є одне невеличке «але». Сам художник зазначив, що насправді сьогодні існує лише 6 оригінальних носів: на площі Ковент-Гарден, Бейтмен Стріт, Дін Стріт, Денмарк Стріт, на вулиці Стренд і поруч з розважальним центром «Трокадеро».

Що ж, тручи носа розбагатіти Вам навряд чи вдасться, але це точно не завадить весело провести час, досліджуючи околиці королівської столиці. Тож, удачі Вам і приємних подорожей!

Анна Бухер