Що там в Андалусії?

Південь Іспанії… Яка різниця, де тепліше чи більше пальм, де смачніша паелья? Уся Іспанія – як південь будь-якої країни, тому набагато цікавіше побачити Барселону та Мадрид. Ще Валенсія. Та ще декілька міст, які на слуху через однойменні футбольні команди. Проте південь Іспанії, непочутий та непобачений, – величезна помилка життя, я можу це довести.

Я зупинилася в будинку пана Асема Хамді. У єгиптянина, що більшу частину життя прожив в Ірландії, подорожував по всьому світу, але відпочиває душею та просто обожнює південь Іспанії. Він придбав маленький білий будинок на узбережжі Середземного моря у Кості-дель-Соль кілька років тому, але знає про ці місця дуже багато. «Вперше я потрапив сюди молодим хлопцем-туристом. Тоді я об’їздив на автобусі все узбережжя, побував в багатьох музеях, побачив пам’ятки архітектури. Та й забув про це місце, справді. Вдруге я приїхав до Андалусії вже дорослою людиною з друзями з Ірландії. Мій друг вирішив придбати тут будинок. Через тиждень я зробив те ж саме. Я закохався в це місце. І я не лукавлю. Ходімо, я тобі покажу справжню Іспанію…»

Туристос еспанйолес

У південних іспанських містах можна відчути справжнє життя іспанців та побачити красу регіону незмінною. Там досі є місця, де люди живуть у гірських містах в маленьких білих будинках, а замість дверей – штори. Пересуваються пішки або на мопедах, автомобілем й не проїдеш, а спати місто лягає із заходом сонця (не дивлячись на традиційну обідню сієсту). Вечеряють обов’язково під іспанську музику (або телебачення – більш сучасний варіант) та з пляшкою вина. Все це об’єднано в одній автономній області – Андалусії, що займає південно-західну частину країни. Саме про такі істинно іспанські місця й піде мова.

Ronda. Це місто, що в буквальному сенсі парить над прірвою на висоті 750 м над рівнем моря. На фотографіях здається, що це місце спеціально збудоване для зйомок фільму типу «Троя» або «300 спартанців», де за сценарієм жили б боги. Величезні схили, що обриваються прірвою навколо міста, декілька невеликих мостів та безліч білих будинків, що розташувалися прямо в горах. Не дивлячись на те, що місто стало туристичною точкою багатьох маршрутів, тут живуть прості іспанці на своїх вулицях «Calle de fresas», «Calle de naranjas», «Calle de chocolate», що в українському перекладі – вулиця полунична, апельсинова та шоколадна. Вони продають на головній площі власні картини, скульптури, різні декоративні речі зроблені своїми руками. А вуличні музиканти грають свою музику, паралельно продаючи і музичні диски, і апельсини.

Casares. У це місто ми потрапили випадково, його немає в туристичних довідниках. Тут на схилах гір розташувалося «біле місто» зі своїм шкільним стадіоном у горах поруч із стародавнім замком. Сюди потрапляєш на автомобілі, який доведеться залишити на парковці, – далі пішки. Прямо з парковки до міста веде ліфт. Проте ліфт незвичайний, бо найнижчий поверх тут – 9, а найвищий, на якому розкинулося місто – 0. Саме тут магазин – чийсь будинок, ресторан – чиясь кухня, а сувенірний магазин – кімната для відпочинку. З найвищого поверху будинку (другого) можна почути голос бабусі, якій не подобаються іспанські новини, або ж випадково стати свідком сімейної сварки. Двері в цьому місті – символічна річ, частіше їх заміняють штори або пластмасові перегородки. Іспанці все ж таки найгостинніші люди.

Benahavis. Маленьке андалузьке селище з надзвичайно вузькими вулицями та малесенькими вікнами. У ньому є головна вулиця, від якої стежками можна дістатися свого будинку. Тут живе всього лиш 4500 людей, всі інші – туристи. Саме це місце часто обирають для свого відпочинку самі іспанці. Поруч з природною красою та затишком розкинулися шикарні житлові комплекси та вілли, а також гольф-поля. Невипадково Бенаавіс називають найбагатшим іспанським селищем. Багато кінематографістів, зірок шоу-бізнесу, політиків обрали це місце для сімейного відпочинку. Іспанці розповідали, що часто тут бачать Барака Обаму з дружиною. Мені побачити не вдалося.

Поїсти, пор фавор

Паелья. Цікаво, що не в багатьох меню в кафе та ресторанах ви знайдете паелью. Проте достатньо лише запитати щодо неї в офіціанта – вона завжди є в наявності. Це іспанський лайфхак – не шукати паелью в меню. Її можна скуштувати і на національних святкуваннях, як у нас кашу з танка на День Перемоги, немалу порцію отримує кожен безкоштовно (ще й з кальмарами, помітило моє українське жлобство).

Морепродукти. Вони всюди – і в меню навіть. Кальмари, восьминоги, устриці, мідії, рапани, креветки, анчоуси в смаженому, вареному, запеченому, сирому вигляді. У пляжних кафе-барах завжди можна замовити великий кошик смажених анчоусів та «дитинчат» кальмарів у клярі. Це як картопля-фрі та чіпси в нашому народному варіанті. Ще одна відома страва –  креветки «піль-піль», що готуються у гарячому соусі з оливкового масла та часнику. Вони подаються у керамічному глечику ще киплячими, що не можна доторкнутися. Звичайно, кальмара, якщо замовите, то отримаєте цілого і великого, раджу брати на грілі під лимонним соком. Інша справа – паста, різотто та суп з морепродуктами – це все існує як основа іспанських гастрономічних закладів, де б ви не замовили щось із списку – завжди буде смачно. Як борщ в Україні.

Домашній сир з медом. Щось схоже на запечений козячий сир. Його готують або на грилі, або в печі. Подається ціла головка сиру, що тверда ззовні та м’яка всередині, з невеликим глечиком меду. Тапас. Традиційна іспанська закуска, такі собі маленькі бутерброди. Вони мають різний вигляд та робляться з усього, «що буде під рукою» – мариновані овочі, анчоуси, сардини, часникова ковбаса, молюски, тунець або салат з тунцем, коктейль з крабів, диня тощо. Часто бар має свої фірмові тапас, які подаються до пива або вина.

Крема Каталана. Десерт каталонської кухні дуже відомий і на півдні Іспанії. На смак схожий на французький крем-брюле, але готується не з вершків, а з молока. Крем покривається карамелізованим цукром, утворюючи скоринку. Десерт можна спробувати і в кафе-ресторанах, і придбати в супермаркеті. Другий варіант просто готується в мікрохвильовці.

Сангрія. Іспанський найпоширеніший слабоалкогольний напій на основі червоного вина з додаванням шматочків фруктів, цукру, а також невеликої кількості бренді та сухого лікеру. Приваблює не тільки смак, а й іспанська подача. Зазвичай, це келих наполовину наповнений фруктами – кавун, диня, персик, ананас, манго, яблуко, апельсин або щось інше, чого забажає клієнт.

Як у рекламі «Баунті»

Загальновідомо, що іспанці живуть в своє задоволення. Проте на півдні це найбільш помітно. Можливо, сонце так на них впливає, але вони здаються найщасливішими у світі. Про роботу. Усі іспанські заклади працюють з величезною перервою з 12 до 17 години – сієста. Відкриваються вони не раніше 10, а зачиняються не пізніше 18. Банки, наприклад, працюють до 13 години дня. Лише великі супермаркети та торгові центри працюють до 22 години, але по неділях зачинено все, і це не обговорюється.

Але все не так страшно, як здається, адже на півдні Іспанії проживає велика китайська діаспора, яка працює з ранку до ночі, не знаючи про сієсту, і по неділях також. У Коста-дель-Соль (місто, де я жила) дуже багато китайських магазинів з товарами з іспанських супермаркетів, але дешевші і завжди доступні.

Про відпочинок. Життя людей похилого віку таке ж веселе, цікаве та повне задоволення, як і молоді. Багато іспанців після насиченого життя в містах перебираються на південь Іспанії, купують будинок або віллу та насолоджуються своїми роками. У них є традиція: кожну суботу вся сім’я збирається разом. Але роблять вони це на пляжах. Декілька сімей від наймолодших до найстарших сідають за великі столи прямо на піску або ж у пляжному барі і проводять день разом. Цікаво, що жінки сідають поруч із жінками, а чоловіки з чоловіками, певно, відпочиваючи один від одного.

Взагалі у південних містах Іспанії вечеряти дуже люблять. Починають це робити досить рано, о годині 17-18, але вечеряють дуже довго, до самої ночі. Іспанці завжди роблять це в колі сім’ї або друзів, тому ввечері турист завжди відчує себе, як вдома.

Подольська Влада