Знаєте, де знаходиться український Парнас? Якщо ні – тоді вам у Сокиринці, село у Срібнянському районі Чернігівської області, де знаходиться палац Галаганів.
Побудований у 1823—1829 роках прилуцьким полковником Павлом Галаганом за проєктом архітектора Павла Дубровського, навіть зараз виглядає велично, хоча вже чимало десятиліть у ньому розташоване професійно-технічне училище.
Від величного мурованого палацу на 60 кімнат в стилі ампір з високим декоративним куполом у первісному вигляді залишилися практично лише зовнішні стіни. Хоча і у середині уважний відвідувач зверне увагу на дерев’яні сходи і підлогу, що під товстими шарами фарби досі зберігають дотик підборів графині і сферичні кола, написані парами, які танцювали вальси, мазурки, полонези…
У палаці була велика мистецька галерея (вона стала основою для заснування Чернігівського художнього музею), унікальна коштовна колекція посуду і зброї. Тут діяв кріпацький театр і хор. Через це Сокиринці колись називали «українським Парнасом».
За часів сина Галагана, Григорія Павловича, садиба в Сокиринцях була культурним осередком. У різні роки її відвідували Тарас Шевченко, Микола Лисенко, а “при дворі” мешкав видатний сліпий кобзар і уродженець цих місць Остап Вересай.
За легендою, прадід засновника сокиринського комплексу Гнат Галаган був соратником гетьмана Мазепи, а потім зрадив його й перейшов на бік царя Петра І. Пізніше він розгромив Запорізьку Січ і жорстоко розправився з козаками. Тих, хто вижив у кривавій бійні, Галаган розпорядився посадити на палі й пустити по Дніпру. Вцілілі після погрому Січі запорожці прокляли Гната до сьомого коліна. Як не дивно, але історія чоловічої гілки Галаганів закінчилась загадковою смертю 16-річного Павлуся, який був представником саме сьомого покоління цього відомого роду.
Садівник-австрієць Бістерфельд розбив навколо палацу великий ландшафтний парк з альтанками, церквою і каплицею, греблею і двома мостами. Залишки паркової альтанки й досі приваблюють романтичних закоханих, які шукають місця, де можна освідчитись у коханні. У парку іще можна віднайти напівзруйновані ротонду, готичний місток, каретну дорогу, альтанку, алею туй, столітні дуби, платан, коркове дерево і буки.
Порослі кущами й бур’янами старовинні стежки, здається, й досі чекають, коли по них пронесуться баскі графські коні…
Графський парк і став зберігають чимало таємниць, їхня історія оповита містичними розповідями й легендами. Кажуть, що на дні ставу Павло Галаган перед виїздом закордон після революції 1917 року заховав велетенську родинну колекцію фарфору, маючи наміри повернутися до маєтку. А коли над парком спускаються сутінки, його стежками, переповідають, ходить останній нащадок графського роду по жіночій лінії, француз Мішель Ламсдорф-Галаган…
Про вражаючі факти і таємниці маєтку Галаганів охоче розповість місцева історик і екскурсовод Ольга Костолита. Вона, до речі, була особисто знайома з Мішелем.
Туристична принада Чернігівщини, на жаль, мало пристосована для тривалого відвідування: у Сокиренцях немає кафе і ресторанів, відсутній готель. Тому, щоб затриматися на кілька днів і помилуватися природою, доведеться або повернутися у Прилуки за 30 км у бік Києва, або продовжити свій шлях на 15 км до Срібного. Проте, перед тим, як покинути мальовничий маєток, у місцевій крамничці варто купити сокиренську медовуху, виготовлену за стародавніми рецептами без додавання спирту відомим пасічником і медоваром Миколою Вовнянком.
Якщо вже ви знайшли час, щоб відвідати Сокиренці, то недалеко від села, за 35 кілометрів, розташований іще один палац – Качанівський.
Свого часу там проживали три покоління українських меценатів та громадських діячів Тарновських. Серед представників роду – Василь Тарновський, відомий своєю колекцією української старовини, що стали основою для кількох музеїв в Україні, насамперед, Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Він же був першим колекціонером, який почав збирати речі, пов’язані з поетом Тарасом Шевченком. Нині палацово-парковий комплекс є складовою Національного історико-культурного заповідника «Качанівка». До нашого часу збереглися палац кінця XVIII – початку XX століття з водонапірною вежею, господарчі та службові споруди. Але то вже зовсім інша історія.
Анастасія Нестеряк, Діана Бондаренко
Головне фото: chernihivregion.travel
