Єреван: усе починається з «П’яного мосту»

Статті

Єреван – сонячна столиця Вірменії, до якої туристи навідуються нечасто. З’ясовуємо, чим заслужило тисячолітнє місто нашу увагу.


Я зійшла з трапу літака пізно ввечері та відчула аромат весни: соковита трава та цвітіння дерев. В Україні ще лежав сніг, був кінець березня, а тут нас зустрів справжній травень. У повітрі пахло так солодко та приємно, що в одну мить я закохалася в цю країну. Трішки незвично, коли за три години зима перетворюється у квітучий травень.

Ось так, справжньою весною мене зустрів Єреван, столиця Вірменії.

Дорога з аеропорту виявилася короткою. Нас зустріло місто, яке повернуло мене в дитинство, а саме в радянський союз: такі ж самі бордюри, паркани, будівлі, але насправді такою виявилася лише одна вулиця.

Вірмени дуже привітні люди. Нам пощастило познайомитися з таксистом Ховханесом, який став нашим гідом на два дні. Він не тільки показав місто, а ще й став для нас символом Єревану – символом дружності, відкритості, щирості. Завдяки таким людям складається найприємніше враження від подорожі.

Наше знайомство зі столицею почалося з перетину «П’яного мосту», його так називають місцеві, бо він з’єднує два коньячні заводи «АРАРАТ» та «НОЙ», які відомі у всьому світі. Не можливо повернутися додому, не купивши хоча б маленьку пляшку такого напою в подарунок.

Місто гарне вночі: скрізь ліхтарі, будинки з цікавою архітектурою, все в вірменських традиціях. Цікаво, що старі історичні будівлі в аварійному стані не зносять, а обережно розбирають, залишаючи передню стіну, фасад, реставрують її, укріплюють і добудовують новий будинок. Таким чином не змінюють історичні цінності та характер міста.

Єреван є одним з найдавніших міст, що збереглося до наших часів. Воно засноване 782 року до нашої ери. Місцеві жителі оберігають і пам’ятають історію свого народу з її трагедіями та перемогами. Часто згадують геноцид вірменського народу, організований і здійснений 1915 року, який на думку деяких істориків продовжувався до 1923 року на територіях контрольованих Османською імперією. Геноцид здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, включаючи переміщення цивільного населення в умовах, що призводили до неминучої смерті. На одній з височин міста побудована стела пам’яті жертвам великого злочину, навколо неї є оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на столицю оточену горами.

Єреван не таке місто, до якого могли звикнути українці. Воно не схоже на інші, навіть немає з чим порівняти. Столиця Вірменії за останні роки створює всі умови для розвитку туризму. Готелі, кафе, парки та сквери, екскурсії за місто до стародавніх церков, сіл, у яких збереглися традиції вірменського народу. Також для туристів-екстремалів організовують гірські походи на хребет Малого Кавказу, де висота подекуди сягає трьох-чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. У мене з’явилася мрія відвідати Вірменію ще раз – саме заради підкорення цих вершин.

Центр Єревана можна обійти за день, ознайомившись з усіма визначними місцями, що є на карті. Вулиці схожі одна на одну, затишні, є багато автомобілів, але місто спокійне, ніхто нікуди не поспішає. Цікаво, що в столиці побудоване метро, яке складається лише з однієї гілки з десятьма станціями.

У центрі міста розташована Європейська площа, навколо якої побудовані адміністративні будівлі, а в центрі розташоване улюблене місце відпочинку містян – фонтан, що співає. Його видовищним концертом можна милуватися хоч цілий день, але особливо гарно тут увечері, коли все навкруги світиться від ліхтарів, а сам фонтан радує всіма кольорами веселки.

Окремо потрібно згадати вірменську кухню. На кожному кроці в Єревані продають щось смачненьке: булочки, хачапурі, люля-кебаб, шашлик. Можна сміливо заходити в кафе за смаколиками, якими неможливо наїстися. Мені пощастило натрапити на ресторан «Кавказька полонянка», у якому відтворена атмосфера однойменного фільму. Воскові фігури героїв комедії – Шурика, Ніни, товариша Саахова та трійки розбійників прикрашають зали ресторану. Кожна зала – тематична, скрізь реквізити тих часів, навіть є Шурик у спальному мішку. І кухня тут відмінна: хачапурі, шашлик з баранини, хінкалі та безліч інших національних страв.

Через один квартал від центральної площі розташована алея-ярмарок. Кожен день талановиті митці приносять сюди на виставку та продаж свої витвори мистецтва. Мене вразила величезна кількість різновидів шахів, вирізьблених з дерева. Це фігурки ручної роботи, неймовірної краси та форми. Також велика кількість виробів зі срібла, міді, особливо часто трапляються вироби у формі гранатів. Соковитий фрукт – символ Вірменії. Багато тканини: вишиті традиційними прийомами рушники, одяг, серветки та кухонне приладдя – подарунки на будь-який смак. Неможливо пройти повз картини з пейзажами гір, які на мить переносять у далеку сільську хатинку.

Вірменія – країна, до якої хочеться повертатися знову і знову. Там відчуваєш себе як вдома. Хочеться повністю зануритися в традиції народу, який дбайливо береже свою історію та традиції.

Альона Шідерова