Затока – маленький курорт великих контрастів. На відміну від кам’яних джунглів, це приморське селище дозволяє досліджувати з лупою не екстер’єр довкола, а самого себе, уважно розбираючи на відтінки свої почуття. А море й лиман – тільки сприяють цьому, наповнюючи вітрила попутним вітром.
Коли з чиїхось вуст звучить вираз “курорт Затока”, по спині ніби пробігає хвиля неоднозначних вражень і виникає купа дивних запитань: “Це хіба не та Затока, де відпочинок дорожче, ніж в Болгарії?”, “А-а, це там, де за посередні умови деруть останні копійки?”, “Та в Затоці немає що робити, дуже гамірно, на пляжі люди тісняться, наче кілька в консервній банці, і взагалі – до-ро-го”. Знайомо? Авжеж. І ми навіть не будемо сперечатися з думками, на які кожен має право, чи намагатися заперечити ті риси Затоки, які цілком можуть сприйматися як недоліки. Натомість пропонуємо поглянути на Затоку нашими очима, виокремити трохи інший маршрут і розгледіти серед усієї мішури, під дещо прогірклою шкіркою, істинну, соковиту серцевину селища біля Чорного моря.
Крапля історії: як Бугаз став Затокою
Затока, називаючись колись Бугазом, що з турецької перекладається як “сипучі піски”, офіційно окреслила свої законні кордони у 1827 році разом із встановленням навігаційного знаку – першої альтернативи маяку на цьому узбережжі. Він і став її умовним відліком існування. Але піщаний край не був раптово намальований одним невідривним штрихом – частина Будацької та Кароліно-Бугазької коси згадується ще з VI ст. до н.е. і безпосередньо стосується водної протоки, яка була складовою морського шляху від Візантії до античного міста Тіра – сучасного Білгорода-Дністровського.
Згодом, у 324-330 роках, столиця Візантія була перейменована на Константинополь, ставши “Новим Римом”, який у середньовічній Русі прозвали Царгородом. Часто влаштовуючи морські походи на Царгород, київські князі прокладали свій шлях крізь уже відому нам вузеньку, але вкрай важливу протоку, що якраз через свою відповідальну місію і отримала назву Цареградського гирла – маленького віконечка у відкрите море назустріч величній імперській цивілізації.
Дністровсько-Цареградський маяк, який, до того ж, є одним із найстаріших маяків України і носить звання пам’ятника інженерної думки – протягом усього свого життя зазнавав немало змін. Він пройшов шлях від дерев’яної щогли із світильниками на суріпковій олії до смерті від рук німецьких військ. Переродившись в 1945 з попелу, немов Фенікс, маяк Затоки з кожною декадою тільки міцнішав і вдосконалювався технічно.
Одночасно із дорослішанням маяку, з 1827-го поступово почали збільшуватись місцеві поселення – прихильники спокійного приморського життя, яких не лякала спека літом і пронизливий зимовий вітер з моря. Хоча подальша загартованість і витримка тутешніх радше пов’язана з умовами суспільного життя, аніж примхами природи. Річ у тім, що з 1918 року сучасна Затока була окупована Румунією, як і, власне, значний шмат Бессарабії. Докладаючи чимало зусиль для розвитку місцевої інфраструктури та оздоровчих санаторіїв на користь румунських відпочивальників, влада Румунії вела, м’яко кажучи, несприятливу політику стосовно самого населення Бугазу.
Усякого роду критика влади суворо каралась, як і за будь-якого авторитарного режиму; відбувалися переслідування інакодумців, а українська чи російська мови заборонялись взагалі – замість них нав’язувалась румунська. Шкільні предмети також були повністю переорієнтовані на румунську, а за мовні чи будь-які інші провинності, зі слів літніх затоківців, учнів жорстоко били різками.
На щастя чи на біду – але корінні мешканці Бугазу наділені дивним вмінням забувати погане і прощати кривдників, спільно уживаючись сьогодні з сусідами будь-якої крові. Припускаємо, що всьому “виною” морські течії і вітри, що разом із міжсезонними приливами-відливами оновлюють та очищують не лише вири морської води, але й думки. Врешті-решт, з якою б швидкістю не читалися життєві рядки, скільки б людей не приїздило сюди на відпочинок та не проїжджало повз цей вузький піщаний насип – в Затоці власний порядок і темп життя, під який мимоволі підлаштовуєшся і починаєш розуміти, власне, як так і чому саме.
Земля в обіймах водних масивів
Якщо дивитися на Затоку з висоти пташиного польоту, може здатися, що чайка на швидкості загубила перо, що впало на воду та повільно дрейфує між Чорним морем і Дністровським лиманом. Неймовірно вузька піщана коса, може, й панікувала трохи в сильний шторм, але встояла. Без перебільшень, іноді справді здається, що її з легкістю може змити з поверхні Землі одна велика хвиля. Такі тривожні думки навіть посилюють бажання насолодитись кожним днем, проведеним в Затоці, помічаючи уважніше усі мушляні крихти на березі моря й лоскотні вуса очерету край лиману.
Затоку можна навіть вважати півостровом, омитим водою з трьох боків. І лише розвідний залізобетонний міст 1955-го року побудови нагадує, що цей суцільний пляж перед неосяжним морем – все ще цивілізація. Принаймні, її частина. Масивний залізний міст – усього лише ниточка між обома кінцями Затоки, що, хоч і зовсім недоречно, однак чимось нагадують дві частини Кореї: різні люди, мало один одному знайомі; різний стиль хатинок і осель; відмінні компаси, спрямовані на протилежні характери найближчих міст.
Але свого часу ця ниточка значно полегшила транспортування вантажу, а також, звичайно, замінила собою об’їзний шлях пасажирських перевезень. Саме цей міст буркотітиме плитами під колесами автомобіля чи електрички з Одеси, коли ви от-от прибуватимете до центру селища: вранці вам зліва світитиме сонце, виблискуючи зайчиками на чорноморських хвилях, а ввечері – воно запалить помаранчеві хмари праворуч, де лиман перетинає Цареградське гирло і вмішує свої прісні води у солоні морські.
Привал у Затоці: три небанальних місця для свіжих вражень
Prichal 80
Певно, якщо без коментарів запропонувати відпочити у Затоці на причалі, та ще й підкреслити, що це одне з найкращих тутешніх місць, цілком імовірно, що свіжі враження вам точно будуть забезпечені – особливо у вигляді сверблячих комариних укусів. Але нам все-таки краще уточнити: зробіть вибір на користь саме – готельного комплексу на березі Дністровського лиману поблизу вже відомого вам мосту.
Комплекс має в своєму арсеналі буквально все: житло на будь-який вибір – від номерів до котеджів; басейн та дитячий гральний майданчик з аніматорами; яхт-клуб з можливістю оренди човна, катера, скутера, катамарана й каяка, а також бар, про який ми вже писали, але він безперечно вартий вашої уваги, адже яскраві сонячні сніданки, гарячі страви на мангалі та посиденьки під ковдрою за келихом вина абсолютно точно прийдуть до смаку кожному.
До того ж, готель передбачає спільні перегляди кіно під відкритим небом, масаж, заняття йогою по вихідних на рожевому світанку, рибалку з пірсу, снасті до якої у вільному доступі для жильців готелю на рецепції. А ще – живі музикальні вечори з харизматичними виконавцями по суботах. Але серед усього цього різноманітного сервісу готель, що важливо, позиціонує себе як “pet-friendly”, тобто дає можливість поселитись разом зі своїм домашнім улюбленцем, якому так само файно буде проводити час на свіжому чорноморському повітрі.
Moncastro
Запозичивши генуезьку назву середньовічної білокам’яної Аккерманської фортеці, готель так само здіймає свої білосніжні фасади до неба, немов сходинки. Зовнішній архітектурний мінімалізм, чітка геометрія форм, витримка небесно-синіх кольорів інтер’єру із насиченими плямами-акцентами не випадкові: готель спроектований так, аби ніщо не відволікало, а тільки доповнювало найголовніше надбання Затоки – Чорне море, на березі якого й знаходиться Moncastro.
Світлі й просторі номери на будь-який смак, включені смачні сніданки та соковиті літні фрукти, ресторан із різнонаціональними стравами та доступне кафе з не менш ситною кухнею – все це тут, у Moncastro. Але беззаперечною особливістю, свого роду “родзинкою” готелю є його тераси, з яких відкриваються пологі степові пейзажі з одного боку, а з іншого – зелено-блакитна товща води під невинними чорноморськими хвилями. Тож б’ємося об заклад, що побачити світанок обличчям до моря на одній із терас буде стовідсотковою перевагою під час вибору, де б зустрічати ранки свого відпочинку в Затоці.
Mandra
За нашими особистими спостереженнями в Затоку приїжджають відпочивати ті, хто шукає сімейного затишку в тихих районах, гучних вечірок біля моря або просто звик і не змінює своїм закоріненим традиціям. Але не безпідставним буде твердження, що Затока набирає обертів і дійсно потрохи розширює коло своєї потенційної аудиторії, приваблюючи все більше нових туристів. Тому, доєднавшись до прибічників напівдикого, але естетичного відпочинку, в дечому вона навіть обігнала розкішні приморські курорти, створивши дещо унікальне, чому поки немає аналогів в Україні.
Так, власне, народився на світ крихітний експеримент у вигляді глемпінгу – тобто гламурного кемпінгу. По суті, це кемпінг, але повністю оснащений усіма благами цивілізації. А отже вам не доведеться приносити в жертву свої повсякденні звички й ритуали, аби переночувати на природі – подбала про максимальний комфорт, який взагалі можливий на березі лиману серед шиплячого очерету.
Широченні намети із дерев’яною підлогою, двоспальними ліжками, м’якими ковдрами з китицями, візерунчастими килимками і теплим світлом ліхтариків створюють атмосферу скандинавського житла десь над озером. А й справді – весь комплекс ніби пронизаний тим самим шведським “хюґе” – поняттям, що окреслює просте щастя в повсякденних дрібничках. Таке щастя, яке зовсім невишукане і відображається у цілком відчутних речах, що оточують нас щодня: десь не до кінця пошліфовані, десь не достатньо оброблені, а десь злегка вицвілі. Крізь дотик і відчувається справжність, живість матеріалів. Так само і з самим кемпінгом на лиманському пляжі Затоки: дика природа все одно залишається дикою, а от наповнитись нею Mandra дозволяє з комфортом та естетичною насолодою, в колі друзів біля зігріваючого багаття.
Прості задоволення? А нам більше й не треба!
Чия риба смачніша?
Бугазький край історично славиться щедрим виловом риби. За переказами старших поколінь, колись на місці нинішніх спальних районів розміщувалось рівно нічого, окрім зеленого двометрового очерету та мілководдя, де часом можна було власноруч наловити кефалі без особливого оснащення. Дорослі часто переказують, як у риболовний сезон майже вся Затока просякала ароматами гарячого й холодного копчення риби, прості мешканці висушували її просто неба на своїх тинах, а рибалки не шкодували рибки дітям, які не соромлячись просили поділитися. Уявляєте собі, наскільки важко було батькам покликати додому дітей, в розпорядженні яких різноманітна фауна в очереті, ціле море, та на додачу вони ще й не голодні!
Сьогодні ж потрапити у затоцький рибний рай не важко – треба лише завітати на один із ринків, що повністю заповнений рибою. Його навіть довго шукати не доведеться – аромати вас самі знайдуть й поведуть за собою. Солона, копчена, платана, в’ялена – будь-яка риба у будь-якої продавчині на ваш власний вибір. Звісно, що тітка Клара буде нахвалювати свої сушені бички, а пані Людмила – виспівувати оди своїм найсвіжішим креветкам – такий собі негласний закон базарів. Але навіть якщо ви не їхній прихильник – затоцький літній базар все одно не оминайте, адже це така сама пам’ятка, як і міст, як і маяк. Своєрідна перлина колоритної бессарабської культури.
Помідора, абрикоса та сині – скарби бессарабських грядок
Яке ж це літо без домашнього врожаю, ще й у Затоці – свердловині південного сонця? Мабуть, непогане, але точно не повноцінне. Тому зовсім поруч із рибним ринком є овочевий, де можна накупити хрумких колючих огірків, солодких помідорів сорту “биче серце”, гостреньких “синіх” баклажанів, медової дині, червоної полуниці, м’ясистих абрикосів, черешневого намиста, в’язких цукрових персиків… А кавуни – їх безліч! Прохолодні у товстих стінах ринку, розігріті на сонці у ятках по всій Затоці – але однаково соковиті, запашні, стиглі, що аж шкірка тріщить під ножем.
Любо спостерігати зі сторони, як такі різні туристи з різних куточків країни у Затоці стають, як один: після вранішнього пляжу, мов за розкладом, із солоними вигорілими пасмами, наліпленими на ноги піщинками, з надувним кругом під пахвою, у більш-менш схожих капелюхах чи банданах – також з місцевого ринку – вони повільно здійснюють променад у своїх гумових капцях по рядах, вибирають собі овочі й фрукти, паралельно намагаючись торгуватися із тутешніми продавцями й продавчинями. І лише за ступенем червоності носа й плечей можна визначити, хто тут перший день, а хто вже бувалий.
Безцінні спогади завжди безкоштовні
Де б ви не оселилися – на базах відпочинку, у бюджетних дерев’яних будиночках, у власників квартир з усією начинкою, яких вдосталь у центрі з табличками “Здам житло”, чи-то в місцях із нашого переліку вище; де б ви не влаштовували собі трапезу – в кав’ярні “Смак”, у столовій “Домашня кухня”, в ресторані “М’ясник і море” чи, може, самі б готували зі стиглих бессарабських продуктів; як би ви не розважалися ввечері – на атракціонах у луна-парку, на вечірках з гучною поп-музикою чи в караоке-барі… Вам все одно інтуїтивно закортить бодай один вечір виділити для душевної втіхи. А потім – повторити його знов.
Розпочнімо з лиману. Після усіх водних процедур, намащування обгорілих плечей, ситного гарніру та салату з цибулі й мікадо на вечерю, пропонуємо рушити на тоненький пляж Дністрової притоки проводжати поглядом сонце, а з ним – і день. Розкинута на лиманській воді палітра теплих рожево-помаранчевих кольорів налаштовує на стан душевного спокою. Такий тихий і пустий берег – ніби й зовсім не Затока, подумаєте ви. Власне, так вважають саме туристи влітку, порівнюючи його з метушнею приморського життя. Але здебільшого в тиші та неквапливості і полягає суть селища майже цілий рік… Десь прогудить рибацький човен, що збирає ввечері сіті, промайнуть ситі чайки, готуючись до сну, зашелестить очерет від ледве помітного вітерцю – а ви нарахуєте безмежні секунди насолоди, споглядаючи захід сонця та виблискуючі на горизонті електричні вогні.
Селище влітку чимось нагадує бал-маскарад: спробуй вгадати, що знаходиться поза костюмами й масками не в сезон і яке справжнє обличчя тої чи іншої місцини. Однак море – воно таке, як є. Під вечір зникають черги на водні гірки, поступово спустошується пляж від шезлонгів і простирадл, а музика з кожним кроком вдалину від центру тихішає. Ось туди і попрямуємо.
На березі тонкої піщаної коси, стоячи обличчям до моря на центральній алеї, вибір невеличкий – всього між двома напрямками. Праворуч, якщо ви не втрачаєте свідомість від висоти, можна піднятися на міст та прогулятися на інший берег Затоки, уявивши себе чайкою, яка летить над лиманно-морськими вихорами. Ліворуч, у бік Moncastro, розташовано безліч пляжних яток із ліхтариками, музикою, коктейлями, батутами, пуфами й кальяном. Однак пройшовши трохи далі, вночі на вас чекатиме далека подорож всесвітом: місцеві активісти й популяризатори науки виходять вночі на набережну з кількома телескопами, наче якісь “темні лицарі”. Їхні розповіді про рух Міжнародної космічної станції, найближчі планети й сузір’я дозволяють абстрагуватися від зайвого шуму, осягнути свою мізерність, відчуття якої лякає і тамує подих одночасно.
Але навіть без участі телескопу в Затоці можна на власні очі спостерігати мільйонний розсип мерехтливих цяточок та обриси Чумацького шляху, що не розтрощені ілюмінацією мегаполісу. А в липні, якщо пощастить, можна застати дощі-зорепади – зграї трихвостих комет, які чиркають поверхню нашої атмосфери, немов сірники.
Маленьким дивом літньої ночі в Затоці стане круглий місяць, що повільно викочується на небосхил з-під моря. Наче вогняний апельсин, він підпалює доріжку до берега по хвилях. І щоб цей пейзаж не був для вас випадковою вдачею і ви його ненароком не пропустили, радимо встановити на смартфон застосунок “Daff moon”: налаштувавши свої координати, ви з легкістю відстежите, коли сходитиме місяць, а о котрій запалає Венера чи Юпітер. Застеляйте ковдрою нічний прохолодний пісок, вмощуйтеся зручніше, здіймайте голову до неба й подорожуйте подумки у невагомості.
Затока вітає кожного, але вона не для всіх
Звичайно, Затоку годі й порівнювати з Туреччиною чи навіть сусідкою Одесою. Але водночас вона анітрохи не претендує на їхній щабель. Натомість ця піщана бессарабська стрічка, цей маленький півострів із характерними їй аборигенами, існує в лоні власних традицій і неприскіпливого ставлення до життя.
Затока поєднує в собі романтичний бриз, запах сухих водоростей, гучну музику і бессарабське вино. Вона народжує соковиті світанки і задумливі зорі, страви для гурманів і жирні м’ясні чебуреки. Вона має іномарки та ревучі запорожці, найкращий у вашому житті медово-горіховий хворост, і навіть магазин хутрових виробів, адже сани слід купувати з літа, як-то кажуть. Хоч там як, а нам безперечно подобається жити в світі, де є місце як п’ятизірковому люксовому готелю, так і маленькому зворушливому селищу, яке вітає кожного і вміє не засуджувати, адже й саме наділене міцною щіпкою самоіронії. Селище, яке закохане в море і пишається своїм походженням. Селище, яке не соромиться бути таким, яким воно є.
Анна Іванова
