Знайомство з “німою” сторожею острова Пасхи

Статті

Вдень і вночі кордони цього острова бережуть 900 охоронців, яким не потрібен ні сон, ні їжа. Духи предків, втілені в кам’яних велетнях, мали лякати не тільки прибульців з недобрими намірами, але й відганяти зло.Щодо того, як зовсім бідному племені острова без спеціальних інструментів вдалося побудувати статуї, висотою вище 10 метрів, існує десятки містичних історій: від богів до позаземних цивілізацій. Для пошуку правди та пояснення, чому ці пам’ятки так приваблюють тисячі зацікавлених, вирушаємо на острів Пасхи.


Історія моаї сягає корінням 1250 року. Місцеві стверджують, що першу кам’яну статую побудували після смерті правителя, що дозволило б йому оберігати поселення з потойбічного світу. Статуям приносили данину в обмін на їхню милість та заступництво. Саме тому вони вважалися охоронцями острова. Однак нещодавно команда американських археологів під керівництвом Джо Анни Ван Тілберг знайшли докази того, що метою зведення моаї було також підвищення врожайності місцевих земель. Результати хімічного аналізу показали, що статуї містять високу концентрацію елементів, як-от кальцію або фосфору – які є основними для вирощування рослин. Для обряду поклоніння біля постаменту жителі розпалювали вогонь, біля якого розпочинали молитви, ритмічно підіймаючи та опускаючи складені разом долоні.

Моаї зроблені різного розміру та стилю. Це пояснюється або поступовою зміною «моди», або зображенням різних острівних рас. У середньому висота одних статуй коливається від 3 до 5 м, інших – 10-12 м. Вага становить від 12 до 80 т. Шапки на головах частини статуй зроблені з червоних порід вулкана Пуно-Пао – пукао. Вони символізували чи то зачіску остров’ян, чи їхній головний убір.

На розчарування містикам, ученим вдалося знайти «майстерню» моаї в каменярні на схилі вулкана Рано Рараку. Там відшукані кам’яні знаряддя праці й незавершені моаї, які спиною зливалися з вулканічною породою. Це дало підказку вченим щодо їх створення. Статуї виготовлялися завдяки вулканічному туфу та воді. У цій каменярні знайшли моаї висотою 22 м, яку назвали El Gigante. Її можна було б перемістити хіба що завдяки дерев’яним ковзанкам. Всі ці залишені статуї та знаряддя справляли враження, що в житті місцевих рапануйців сталася нещаслива подія, що змусила їх покинути все.

Домівка моаї

Острів Пасхи – маленька частина землі посеред Тихого океану.  Загальна площа – 163,6 кв. км. Особливістю місця є низька родючість, бідний тваринний світ та велика кількість кратерів – їх нараховують близько 70. Його особливе розташування, вдалині від розвинутих цивілізацій сприяло поширенню сотень чуток. Таємниці та пошуки їх відгадок почалися з 1722 року, коли на цю землю ступила нога голландських мореплавців. Подальші сюжети історичних перипетій, ви можете прочитати за посиланням. Через втрату зв’язку з давніми жителями, з’явилося багато запитань без відповідей. Розвінчувати міфи та проводити дослідження розпочав норвезький антрополог Тур Хейєрдал.

Він розпочав із легенд. За ними, на острові жили «довговухі» люди, які керували «коротковухими». Він зробив гіпотезу, що перші були вихідцями з Південної Америки, а другі – з Полінезії. Корилися перуанці через те, що їх прийняли за богів. На доказ цього вчений наводить саме зображення статуй: їх голови та уші видовжені. Стародавні перуанці практикували штучну деформацію черепа, коли голову новонародженого стягували обручами. А видовжені вуха утворювалися через прикраси. Головні убори на головах статуй можна пояснити звичкою носити на голові смугу матерії, яка була схожа на тюрбан.

Залишилося пояснити одне із найголовніших запитань: чому за легендами кам’яні статуї ходили і як людям вдалося перенести надзвичайно важкі фігури на таку велику відстань? Тур Хейєрдал припустив, що це можна було зробити завдяки мотузкам. Він найняв місцевих жителів, щоб змоделювати виробництво та транспортування. Вони починали від копалень. Статую витесували з туфу, поливаючи водою для розм’якшення. Через три дні з’явився силует. За розрахунками дві групи з десяти осіб могли б витесати статую менш ніж за рік. Потім 150 жителів на дерев’яних санчатах перевезли 12-тонну статую. Санчата складалися із каменів та колод-важелів, на яких встановлювати статую на платформі.

Інженер П. Павло висунув гіпотезу про пересування завдяки канатам. Саме таке транспортування могло пояснити ходіння моаї. Управляти за допомогою канатів статуєю краще, ніж тягти на дерев’яних санчатах. 10-тонну модель змогли пересунути 17 осіб. З кожним кроком вона просувалася на 20 см.

2012 року подібний експеримент був проведений групою студентів під керівництвом американських антропологів. Для підйому статуї могли використовуватися жердини як важелі та канати. Статую, вагою 20 тонн могли встановити 12 осіб за 18 днів. Таким чином можна було надягнути на статую головний убір.

Найбільш ймовірною є гіпотеза про пересування на дерев’яних рейках, оскільки вважається, що жителі знищили великі лісові масиви саме для створення статуй.

Детальніше про життя місцевих жителів можна дізнатися із експедиції Тура Хейердала “The Ra Expeditions», про яку був знятий фільм.

Де знайти моаї?

Кам’яні статуї можна знайти уздовж берега Ханга-Роа, на території містечка вони лише поодинокі. Хоча неподалік від кладовища на платформі розташовані 5 моаї. Саме тут увечері збираються туристи, щоб помилуватися на фігури під час заходу сонця. Побачити статуї можна також в Національному паркові Рапунії, який займає 40% площі.

Окрім того, обов’язково варто побувати на пляжі Анакена та поєднати і споглядання моаї, і купання в теплих морських водах. Саме в цих місцях на берег висадився король племені та його піддані, що стали першими жителями острова. Неподалік пляжу наявні пальмові гаї, де можна влаштувати пікнік.

Найголовніший пункт для відвідування на острові – Рано-Рараку. Саме на схилах цього вулкану й працювала майстерня виготовлення моаї. Тут з’являється враження, ніби кам’яні скелі прориваються з підземного світу, у світ живих. Одні у вертикальному положенні, інші в горизонтальному – всі вони розкидані по зелених схилах. На вулкані ви матимете змогу зробити знімки острова з оглядового майданчика. Поблизу розташована платформа аху Тонгарікі з поставленими в ряд 15-ма моаї, перед якими раніше проводили ритуали. Також ви можете відвідати Пуна-Пау, у якому добували червоні камені для виготовлення «шапочок» моаї.

Аху Акиви по центру острова містить 7 моаї. Попри традиції встановлювати статуї обличчям до поселень, ці повернуті до океану. На жаль, об’єктивного пояснення цьому поки що немає, але однозначним залишається той факт, що вони мали своє особливе призначення, на відмінну від всіх інших.

Про переліт, проживання та інші місця для відвідування на острові ви можете почитати у статті за посиланням.

І хоча насправді до створення моаї не докладали руки ні Боги, ні інопланетяни, ця робота однак залишається унікальним витвором, ціна якого була дуже дорогою для жителів – знищення лісових масивів. За нею стоїть клопітка злагоджена робота сотні людей, велика кількість часу та планування з обмеженими ресурсами. А це тільки доводить, що перед людським розумом і винахідливістю немає перепон.

Таємниці моаї розгадувала Анна Ваглай