Ви у Венеції? У вас є 20€? Прибережіть їх на Палац дожів. Це справедливо одне з найпопулярніших туристичних місць. Екскурсію містом варто почати саме з цього архітектурного комплексу, який розташований на площі Сан-Марко. Будівля колись слугувала розкішною резиденцією дожів республіки, тому й отримала таку назву.
Хто такі дожі?
Дож — титул голови держави в італійських морських республіках — Венеціанській, Генуезькій і Амальфійській.
Один з церемоніальних обов’язків правителя — заручення дожа з морем. Він кидав перстень в Адріатику з державного корабля — галери, яку ще називали Бучінторо або Букентавр.
Дожу забороняли з’являтися на публіці одному, він не міг тет-а-тет зустрічатися з іноземними державниками та не мав права сам розкривати офіційну кореспонденцію. У дожа не могло бути власності на території інших держав.
Цей титул скасував Наполеон у 1797 році. Венеція потрапила в залежність від Австрії, після цього існували різні форми правління, але до інституту дожів Венеція більше не повернулася.
Пройтися тими ж сходами та залами, якими ходили видатні морські правителі — мрія багатьох мандрівників. Резиденція венеційських державників має цікаву історію. Спочатку на території, яку займає Палац дожів, була розташована фортеця з вежами і укріпленими стінами. Цю будівля створили ще в 810 році. Зведення Палацу дожів на цьому місці було розпочато архітекторами Філіппо Календаріо і П’єтро Базей в 20-і роки XV ст. Потім в 1577 році будівля сильно постраждала від пожежі і далі нею зайнявся інший італійський архітектор — Антоніо де Понті.
У той час Палац дожів був головним політичним місцем Венеції. Тут проходили засідання Сенату, Великої ради і Верховного суду. Таємна поліція також базувалася у палаці. Крім представників влади, окремі приміщення будівлі займали юридичні контори і цензорські служби.
Балкон, який виступає з головної стіни палацу, слугував трибуною дожа, коли той виходив до народу в святкові дні. Він був сконструйований в 1536 році учнями архітектора Сансовіно. Безпосередньо над балконом знаходиться зображення венеціанського дожа Андреа Грітті. Також тут розташовується статуя Правосуддя, створена Алессандро Вітторіа.
Цей балкон особливо відомий тим, що саме з нього було оголошено про приєднання Венеціанської республіки до Італійського королівства в 1865 році.
Оскільки в Палаці дожів базувався Верховний суд, то і вироки оголошувалися у цій же будівлі. Смертні — між дев’ятою і десятою колоною другого ярусу. Саме тому вони виготовлені з червоного мармуру.
Палац дожів є унікальним творінням італійської архітектури, де кожна деталь глибоко продумана. Він поєднує в собі відразу три стилі —мавританський, готичний і епохи Відродження. Будівля приваблює суперечливістю форм.
Зовні Палац дожів виглядає досить незвично: виникає відчуття перевернутості будови та її ілюзорної крихкості. Насправді, палац складається з трьох ярусів, що забезпечує надійність будови. 36 стійких колон з наскрізним проходом тримають на собі всю будівлю.
Сходи Палацу дожів
Палац дожів знаменитий своїми неймовірними сходами, кожні з яких мають власну назву та історію створення.
«Золоті сходи»
У центральній частині Палацу дожів розташовані парадні сходи для входу в основні зали. Вони були виконані на замовлення дожа Андреа Грітті.
Проект «золоті сходи» був створений Сансовино в 1538 році, будівництво завершилося в 1559 році працею Скарпаньино.
Сходи отримали свою назву від позолоченої ліпнини, що покриває весь архітектурний об’єкт.
Імена всіх дожів і знаменитих осіб, що піднімаються по «золотий сходах» записувалися в «золотій книзі».
«Сходи гігантів»
На противагу «золотим сходам» з боку внутрішнього двору до палацу можна піднятися величезними «сходами гігантів», які виготовлені з каррарського мармуру.
Свою назву вони отримали від двох величезних статуй Нептуна і Марса…
Ці сходи слугували урочистим майданчиком для проведення вінчання дожа або інших помпезних заходів.
Зала Великої ради
Одну зі стін Зали Великої Ради прикрашає відома картина Яколо Тінторетто «Рай», написана в 1590 році. Вона вважається однією з найбільших у світі. На стелі залу можна побачити «Тріумф Венеції» Паоло Веронезе.
Зала виборів
У Залі виборів або Залі долі проходили публічні вибори чиновників і оголошувалися вироки. У цій залі знаходяться алегоричні картини Падованіно.
Зала компаса
Зала для засуджених, де вони чекали оголошення вироку. Також тут була розташована «левова паща», куди можна було покласти донос або анонімне повідомлення.
Зала Ради десяти
Це приміщення, де проводилися засідання трибуналу у справах про політичні переслідування. Неважко здогадатися, що суд складався з десяти чиновників, які входили до Великої Ради. Крім них, в засіданнях брали участь шість радників. Очолював трибунал венеціанський дож.
У центральній частині зали знаходилася чудова картина Паоло Веронезе «Зевс вражає блискавкою пороки», вивезена в XVII ст. в Париж.
Цікаво, що над цією пишною та урочистою залою були розташовані вузькі камери в’язнів, у стелі яких містився отруйний свинець. Там колись утримували Джордано Бруно і Джакомо Казанова.
Зала Скарлатті
Це також зала очікування, але вже не для в’язнів, а для сановників. Вони збиралися тут перед появою дожа на офіційних заходах. Кімната вражає багатим оздобленням. Головний елемент зали — дерев’яна стеля XVI ст.
Зала Колегії
У Залі колегії проводилися засідання основних представників Венеціанської республіки на чолі з дожем. Ця зала була створена за проектом Антоніо де Понті в XVI ст., а стелю з позолотою доручили Франческо Белло.
Зала Сенату
У Залі Сенату зберігаються панно відомих венеціанських художників, а стеля прикрашена майстерним малюнком Кристофоро Сорте.
Цікаво, що Міст зітхань з’єднує Палац дожів з в’язницею, куди відправляли засуджених за рішенням суду.
Безумовно, безліч легенд пов’язано саме з цим мостом, де місцеві жителі часто бачать блідих привидів в’язнів, які в останній раз споглядають Венецію.
Нові в’язниці були побудовані за проектом Антоніо де Понті. У цьому місці панує справді гнітюча атмосфера. Особливо це відчувається у вузьких тюремних приміщеннях з дерев’яними елементами. Тільки уявіть, що убогі камери відділяв від Палацу всього лише один міст.
Луїза Ломая