Усі розповіді про Бердичів найчастіше починають цитатою Оноре де Бальзака. У своєму щоденнику французький письменник писав: «Україна починається у Бердичеві». Мовляв, усе, що він бачив до цього, не вражало так, як безмежний степ, який – у його мандрах – розпочинався саме тут. У цьому безкрайому та родючому степу Бальзак відчув справжню Україну.
Хоча важко сказати, що місто стало втіленням лише українського духу. Тут, як ніде більше в Україні, дивовижним чином поєдналися українська, польська та єврейська культури. Це неймовірне плетиво робить Бердичів таким особливим в усьому: архітектурі, кухні, атмосфері та навіть у гуморі.
Чим Бердичів такий особливий?
Місто було засноване ще у XV столітті. Коли частина Київської Русі опинилася у володінні литовських князів, ці місця отримав у підпорядкування Бердич – підданий князя Вітовта. Згодом він заснував тут хутір Бердичів. Принаймні так говорять історики, але у них є ще низка варіантів походження назви міста.
Як тільки не називали Бердичів у різні часи — і «Волинським єрусалимом», і «єврейським Парижем». Усе тому, що у XIX столітті 80% населення міста становили євреї. Поступово цей покажчик разюче змінювався: за переписом 1956 року євреїв лишилося уже 55%, в 2001 – 1% (для розуміння, усього 800 осіб).
Від старого єврейського Бердичева нині лишилася тільки невелика громада і порослий чагарниками старовинний кіркут — єврейське кладовище. Тут зберігся склеп одного з найвідоміших хасидських праведників Леві Іцхака. Містом розкинулося ще три синагоги, проте стан їхнього ремонту залишає бажати кращого. Можна ще прогулятися колоритними єврейськими двориками, з якими не зрівняються навіть відомі одеські. Заховалися вони в кварталі між вулицями Торговою, Житомирською, Вінницькою та Європейською.
Бердичів вражає різноманіттям своїх архітектурних форм. Знавці місцевості кажуть, що у місті можна навіть знайти невеликий київський Поділ: старі та пошарпані будинки на вулиці Європейській дійсно нагадують архітектуру серця столиці у 1970-х роках.
Мало хто знає, проте колись у Бердичеві вирішувалася доля українських визвольних змагань. У 1918 році військовим комендантом міста став майбутній гетьман Української держави Павло Скоропадський, і саме тут колись відбулася дискусія із Симоном Петлюрою про необхідність створення окремої української армії.
Що варто побачити в Бердичеві?
У місті точно знайдеться куди піти: тут аж 92 пам’ятки, 15 з них – релігійні споруди.
Чи не найвідоміша – монастир Кармелітів Босих. Ця споруда поєднала в собі відразу декілька стилів. Сам монастир, оздоблений у стилі витіюватого бароко, постав на місці колишньої фортеці, вигнуті кам’яні стіни якої досі обносять храм по периметру.
Костел побудували в середині XVIII століття, а за 100 років до того «батько» монастиря Ян Тишкевич передав сюди чудотворну ікону Божої Матері, на поклоніння якій сходилися тисячі прочан з усієї Польщі. Сам Папа Римський визнав цю ікону однією із найбільш шанованих у католицькому світі. Зараз її копію зберігають у нижній частині храму: оригінал чи то згорів, чи то був викрадений під час Другої світової.
Монастир-фортеця має неабияку – як на свій незначний периметр – історію. Його ледь не зрівняла із землею війна, та, звичайно, закрила радянська влада, облаштувавши тут навчальний заклад. Тепер Монастир Кармелітів Босих – історико-культурний заповідник.
Інша видатна пам’ятка архітектури – Костел святої Варвари. Саме завдяки ньому в одному реченні можна пов’язати Бердичів і Бальзака: тут французький класик повінчався із польською графинею Евеліною Ганською. Пізніше тут навіть грав та навчався юний Фредерік Шопен.
Дивовижна пам’ятка Бердичева – Миколаївський собор. Головний православний храм міста побудували у досить незвичних формах, поєднавши практично все: елементи і вишуканого українського бароко, і класицизму, і казенного російського «єпархіального стилю». Дзвіниця собору прикрашає центр міста.
Унікальні музеї, яких немає ніде більше
Бердичів відомий не лише храмами, хоча їх тут ще багато: у місті є й кілька незвичних музеїв. Наприклад, Ви знали, що тут народився класик англійської літератури Джозеф Конрад? Споруджувати музей, присвячений його життю, допомагала Польща. Вийшов він дуже сучасним: зі стильним дизайном, витіюватим освітленням та інтерактивними елементами. Знаходиться музей на території кармелітського кляштору, в одній із колишніх монастирських будівель.
Не оминайте й Музей єврейства Бердичева. Створили його аж у 2015 році, проте передати особливості багатої єврейської культури та побуту вдалося. До речі, в період розквіту Бердичева тут проводили по 10 ярмарків на рік – як у великих європейських містах. Торгівля була тут настільки активною, що «мігрувала» навіть у підземні ходи. За спогадами жителів, їх тут було близько 200, а деякими можна було дібратися аж до столиці. У таких зручних умовах зародилася контрабанда: у підземеллі ховали й навіть відразу продавали заборонені товари.
Музей єврейства – єдине місце, де можна відчути саме той старий Бердичів. Унікальні документи, світлини та речі – більше такого немає ніде. Вражає третя зала музею, де повністю відтворено гетто, яке символізує кінець розквіту неповторного міста.
Замість сувеніру
У Бердичеві можна спробувати особливе пиво. У місті є пивний завод, заснований чеським підприємцем ще у XIX столітті. Цікаво, що відтоді технологія приготування практично не змінилася, що гарному пиву тільки на користь. Зараз завод виробляє десять видів «живого пива». Воно настільки смачне, що йому кілька років тому навіть встановили пам’ятник у центрі міста. Тож замість сувеніру можете захопити пляшку пінного – але тільки якщо Вам уже є 18 років.
Як бачите, Бердичів – немов окремий світ, як історія, що зникла, але все ще існує паралельно із реальністю. І цей окремий світ знаходиться за 40 км від Житомира – звідси до Бердичева можна дістатися автобусом приблизно за 4 години. Дорога не близька, але точно того вартує, адже Бердичів – абсолютно унікальне у своїх архітектурі, історії та традиціях місто.
Мирослава Маркова
Головне фото: zhitomir.info
