Киргизстан – далека східна країна, яка чарує своєю багатою історією та насиченою культурою. Загалом країна дуже яскрава і залишає приємні спогади після відвідин та викликає позитивні емоції під час подорожей. Однак, що ховається за привітними обличчями гостинних людей Сходу?
Народ Киргизької Республіки дуже гостинний та привітний, і надзвичайно поважає свої традицій. Більшість населення мусульмани-суніти, які плекали свої звичаї протягом століть. Голови більшості жінок у Киргизії покриті за релігійними переконаннями, однак, молодь уже не так суворо відноситься до цього правила і допускає відсутність покриття голови. Кухня країни досить різноманітна, на неї мали великий вплив гастрономічні традиції народів-сусідів. Офіційна мова – киргизька, російська, але киргизці вільно можуть порозумітися з азербайджанцями, турками, татарами.
Перше свято в житті
Киргизія славиться своїми гучними весіллями, днями народження та іншими святами. Однією із найцікавіших традицій є святкування першого дня народження дитини, яке має назву Той. Варто сказати, що на всі свята в дім до киргизів прийнято запрошувати не менше 100 осіб, інакше це означатиме, що родина бідна й зовсім не має друзів. Якщо ж будинок господарів не вміщає такої кількості людей – гостей приймають групами весь день, накриваючи стіл для кожної групи.
Отже, про Той – перший день народження дитини є дуже важливим святом, на яке збираються чи не усім родом. Гості приносять дарунки для немовляти та батьків. Дарують гроші, золото та коштовні прикраси, а одним з найцінніших дарунків вважають живих коней. Так ці свята відзначають від великих міст, таких як Бешкек, до найвіддаленіших сіл.
До речі, худобу прийнято дарувати на усі свята, особливо престижно отримати пару скакунів на весілля для довгого процвітання пари.
Одним з важливих елементів свята Той є перерізання пут дитини. На ніжки іменинника зав’язують стрічку, яка й означає умовні пути. Діти 7-12 років, які є гостями на святі мають перерізати цю стрічку та дати немовляті пройти свій перший крок без пут. Той, хто перший переріже стрічку отримує цінний дарунок від батьків іменинника – віслючка або коника. Ви лише уявіть, що відправили свою дитину на день народження, а вона повернулася із справжнім поні! Ще не достатньо вражені? Тоді йдемо далі.
Викрадення, як звичай
Однією з традицій Киргизстану, та чи не найбільш жорстоким звичаєм сучасності, у який не сила повірити, залишається обряд викрадення нареченої. І, на жаль, це не звичний нам викуп. Традиція красти наречену з’явилася ще тоді, коли на території країни існували кочові племена. Чоловіки одного племені викрадали дівчат іншого для уникнення кровозмішення.
Важко повірити, що такий звичай існує і у цивілізованому світі. Обряд полягає у тому, що як тільки дівчині виповнюється 17-18 років за негласним правилом вона уже є готовою до викрадення нареченою. Парубки обирають собі дівчат (знайомих, чи ні) і вирішують викрасти їх собі в дружини. Процесом викрадення займаються друзі або родичі нареченого, які підстерігають дівчину на вулиці та силоміць затягують в машину. Як би не кричали й не благали дівчата, перехожі й поліція не реагують, адже всі вже звикли до таких жахіть і вважають їх нормою. Після викрадення дівчину везуть до будинку нареченого та саджають в кімнату без особистих речей. Туди заходять жінки, які розхвалюють їй того, хто забажав її викрасти. Мовляв, який же хороший, працьовитий, красивий. Тим часом наречений їде до батьків дівчини і повідомляє їм про викрадення. Далі існує декілька варіантів розвитку подій:
- Батьки та сама наречена погоджуються на весілля, збирають придане, а батьки нареченого віддають «калим» (викуп). Весілля відбувається на наступний день з усіма традиціями народу та обов’язковою перевіркою цноти нареченої. Якщо перевірку пройдено батьки нареченого купують будинок чи квартиру, заповнюють її меблями та технікою, а батьки нареченої купують текстиль. У випадку, якщо перевірка провалена на сім’ю дівчини ставлять клеймо ганьби і вийти заміж вона зможе лише за вдівця.
- Батьки погоджуються на весілля, а наречена пручається. Обидві сім’ї вмовляють дівчину. Крайньою мірою є зґвалтування нареченої хлопцем, тим самим її позбавляють можливості вибору і весілля відбувається на наступний день.
- Батьки не погоджуються на весілля і викрадають наречену, після чого родина нареченого засипає усіх прокльонами, а дівчина ще довго вважається «товаром другого сорту».
- Дівчина втікає з дому нареченого. Прокльони зі сторони родичів нареченого на все місто та чутки про неблагополучність нареченої.
- Якщо ж у викраденої дівчини уже є хлопець, вона має право його сповістити про своє становище і її коханий може її викрасти до себе додому за умови весілля із нею на наступний день.
Масові прощання із душею, або як потрапити до Раю
Такі традиції не лише застаріли, а й повністю порушують права людей, затверджені ООН. Здавалося б, у сучасному світі немає місця таким обрядам, однак практика викрадення нареченої існує і до тепер. На жаль, неможливо вплинути на переконання людей, які вважають такі звичаї нормою. Залишається лише сподіватися, що сучасне покоління зможе викорінити їх та залишити в далекій історії. Ще одним звичаєм, який здатен вразити, є традиція похорону в Киргизстані. Поховання проходить за усіма мусульманськими обрядами, які є досить типовими для ісламських країн.
Однак правила подій, які відбуваються після, можуть шокувати. Після традиційного поховання відбувається поминальний обід. Прийнято готувати його усією родиною, однак є один нюанс – прогодувати треба не менш як 150 осіб. Вважається, що чим більше гостей відвідає обід на похоронах – тим більший шанс померлого потрапити до Раю, а мінімальна кількість для такого переходу у мусульман – 150.
Для більшості людей у світі подібні заходи вважаються, як мінімум, дивацтвом, однак, що для одного дивацтво чи варварство, для іншого – звичай.
Традиції різних націй дуже багатогранні. Іноді, вони можуть неприємно вразити нас, іноді здивувати, а іноді зачарувати. Однак світ змінюється і час викорінює те, що не сприймається людством. Сподіваємося, що серед звичаїв світу залишаться лише позитивні й веселі святкування. А поки ми з повагою і розумінням намагаємося ставитися до всіх традицій усіх країн. Не зважаючи ні на що, не слід робити висновки про державу чи національність, опираючись лише на звичаї, адже все досить індивідуально.
Тож бажаємо Вам багато подорожувати та збагачуватися новими знаннями і тільки приємними враженнями.
Анна Тарасенко
