Чорнобиль. Тут вже ніколи не будуть жити люди. Принаймні ще кілька сотень років.
Усі екскурсії в Чорнобильську зону починаються від КПП “Дитятки”. Група, у яку я потрапив, складалася ще з півдюжини туристів, водія та екскурсовода. Після перетину контрольного пункту, ми робимо зупинку біля стели міста Чорнобиль, яке є адміністративним центром. У ньому розташовується штаб ліквідаторів, ще з 86-го року йде процес ліквідації наслідків аварії. Цим займаються численні працівники ЧАЕС: будівельники безпечного конфайнменту, поліцейські, вчені і т.д. Друга зупинка на Алеї Пам’яті. Всього було евакуйовано 81 населений пункт і приблизно 113 тисяч жителів із зони відчуження. З них 41 тисяча жителів міста Прип’ять. Ця алея – нагадування про ті села, що назавжди стали “мертвими”.
Обов’язковим до відвідування є об’єкт Чорнобиль-2 з величезним комплексом антен РЛС «Дуга». Від антенної решітки чітко чути затяжний гул. Як відомо, за допомогою цього комплексу, радянське командування намагалося відстежувати запуски міжконтинентальних балістичних ракет з території Сполучених Штатів Америки. Раніше ця інформація була засекречена.
Багатьом людям, що проживали поруч із цим місцем було незрозуміло призначення цієї величезної антени, а на картах об’єкт був позначений як піонерський табір.
Далі по шляху до Чорнобильської АЕС ми відвідуємо село Копачі, яке знаходиться всього в 4 кілометрах від атомної станції й практично повністю було поховано. Бачимо кілька уцілілих будівель, дитячий сад, який використовувався ліквідаторами. Частково вцілілий колгосп та кілька житлових будинків. Є версія, що будівлі в цьому селі були поховані, щоб в них не переховувалися мародери, які могли забрати речі з евакуйованого міста Прип’ять.
За правилами відвідування зони заходити до будівлі та на території «Дуги» заборонено через аварійність конструкцій, сільський садочок є винятком на екскурсіях. Далі ми їдемо на градирню і бачимо всі енергоблоки атомної електростанції. Помічаємо залишки третього енергоблоку і його смугастий димохід. Четвертий похований під новим безпечним конфайнментом, який був спроектований у листопаді 2016 року.
Наступна зупинка – оглядовий майданчик Чорнобильської атомної електростанції, рівень випромінювання тут близько 70 мікрорентген. Нас запросили до їдальні №19, яка функціонує при електростанції. Тут харчуються працівники нового безпечного конфайнменту, а також люди, які займаються виведенням з експлуатації колишніх енергоблоків.
Турист може скуштувати лікувально-профілактичним обід як співробітник ЧАЕС. Втім, у їжі нічого незвичайного я не побачив: борщ, картопля з м’ясом, овочі та узвар. Вишенькою на торті поїздки стало «мертве місто» Прип’ять. У центрі, недалеко від ПК «Енергетик» і готелю “Полісся”, рівень радіації по гама складає 120 мікрорентген на годину. Це приблизно у чотири рази перевищує норму.
Після коротких вмовлянь, екскурсовод дозволив мені зайти у Палац культури. Враження від перебування у будівлі неможливо забути. Через биті вікна, що виходять на відкриту площу, пробивалося весняне сонце, осяюючи радісними променями мільярди частинок пилу, що плаває в прохолодному повітрі, добряче віддаючи ще нічною свіжістю.
Таке відчуття, що я на мить з головою занурився в епоху «безтурботного» 86-го, де не було ні комерції, ні капіталізму, ні приватної власності. Де з динаміків лунали пропагандистські промови, вселяючи надію в сонячне, безтурботне майбутнє. Майбутнє, яке люди сподівалися побудувати, незважаючи на «руйнівний вплив» Заходу.
Зовсім поруч, за будинками, виднілося назавжди застигле величезне колесо огляду. Апокаліпсис вступив у свої права.
Євгеній Шульгат
