Смакова мапа Європи

Вже дуже багато часу пройшло з моменту заснування та ствердження кожної нації. Різні народи мають свою власну специфіку та риси, притаманні лише їм: одні білошкірі, інші смугляві; одні темноволосі, інші біляві або руді; одні живуть в натуральних пустелях (як піщаних, так і льодових), інші – в кам’яних джунглях. Теж саме можна сказати й про їжу: одні народи споконвіку харчувалися м’ясними продуктами, коли раціон інших складався здебільшого з рослинної їжі. Протягом всієї своєї еволюції людина навчилася перетворювати сировину в продукти та страви, оброблюючи її у різний спосіб, заправляючи різноманітними приправами та поєднуючи одні інгредієнти з іншими.

На будь-який смак і колір …

Століттями формувалася специфіка їжі кожного регіону: одні лише вдосконалювали кухню, у той час як інші створювали абсолютно нові, оригінальні страви, трансформували способи приготування. Багато чого змінилося за часи Епохи великих географічних відкриттів – разом із цінними металами першовідкривачі привозили у свої країни цінні знання про все, включаючи й кулінарію. Індія подарувала Європі сотні, якщо не тисячі, видів приправ, без яких ми сьогодні не уявляли би собі навіть найзвичнішу для нас страву. Народи світу протягом усього свого існування бажали підкорити одне-одного, проводячи численні битви. Завойовники обов’язково намагалися забрати найцінніше, а це не завжди були корисні копалини, дорогоцінні метали та коштовності. Вони, перш за все, полювали на знання, які давали найбільшу владу та силу.

Завжди існувала, та й зараз існує відмінність у харчуванні між бідним людом і заможним прошарком населення. Одні їдять звичайний хліб і радіють з того, що він є, а інші – фаршированих фазанів під соусами трьох видів.  Та не можна робити висновки про національну кухню ані на основі першого випадку, ані другого.

Кухні народів світу – надзвичайно цікаве явище, тому що інколи буває, що два сусідні народи мають абсолютно різні кулінарні вподобання та лише деякі страви можуть бути схожими. Сучасний світ наводить багато прикладів, коли людей з двох різних континентів об’єднує любов до страв із зовсім іншої частини світу. Але у випадку з європейською кухнею, в першу чергу, привертає увагу її виваженість, традиції, гармонія смаку та вишуканість. Під «європейськими» ми розуміємо такі кухні: австрійська, англійська, білоруська, балканська, бельгійська, грецька, данська, естонська, ірландська, іспанська, італійська, каталонська, нідерландська, німецька, норвезька, польська, словацька, угорська, українська, фінська, французька, чеська, шведська, швейцарська. Які ж національні страви вони можуть запропонувати чужоземцям?

Солодкий рай австрійців

Головна австрійська м’ясна страва — відомий віденський шніцель. Це засмажений у сухарях великий шматок м’якої телятини, що необмінно подається з овочевими салатами. Ще один символ віденської кухні — смажена курка «бакхун», а також кайзерівський омлет (більше схожий на легкий пиріг зі збитих яєць) «кайзершмарн». Також на столі австрійця можна побачити відварену яловичину з хроном й яблуком – «тафельшпіц», філе форелі, локшину з сиром «каснокен» і сирний суп, короп по-сербськи, в’ялену шинку, аналог італійської «пасти» — «нокерль» і ніжну гусячу печінку.

Безліч страв готується з квашеної капусти, наприклад галушки з кислою капустою «кротспатцн», печеня «хоарнейстнидей» і велика кількість гарнірів. В Австрії також печуть дуже смачний хліб, який, на відміну від інших країн Європи, обов’язково можна знайти на столі.

За кількістю солодких страв віденській кухні немає рівних у світі. Крім традиційного яблучного пирога «апфельштрудель» (штрудель з яблуками), на весь світ відомі шоколадний торт «захер», ромовий пиріг «гугельхупф», солодке суфле «зальцбургер нокерльн», запечений у яйці білий хліб з повидлом і цукром «арме рітер», абрикосові галушки «маріленкнедль», віденські млинчики «палачінкен», різноманітні торти та тістечка.

Вівсянки не буде, сер!

Основу англійської кухні складають м’ясо, риба, овочі та крупи. Дуже різноманітним у англійців є асортимент холодних закусок, особливо рибної гастрономії, сандвічів. З перших страв найпоширенішими є бульйони та різні пюре. Англійці вживають у їжу багато м’яса: яловичину, телятину, баранину, нежирну свинину. Ростбіф і біфштекс — улюблена м’ясна їжа англійців і національний бренд. До м’яса подають різні соуси, маринади, найчастіше томатний соус і пікулі, на гарнір — картоплю чи овочі.

Особливе місце у раціоні англійців займають різні пудинги. Їх готують у якості другої страви (м’ясні, круп’яні й овочеві пудинги) та десерту (солодкі та фруктові пудинги).

Із напоїв в Англії традиційно популярним є чай. Його п’ють і під час сніданку, і після обіду, і ввечері. У чай зазвичай додають цукор і молоко. З хмільних напоїв особливою любов’ю британців може похизуватися пиво — чорний ель і портер, причому особливо цінується бочкове пиво, а з інших алкогольних напоїв – віскі, джин, бренді, ром і портвейн.

Гастрономічні уподобання південних і східних слов’ян

Для білоруської кухні характерне приготування солонини з м’яса домашніх тварин і птахів, а також вживання субпродуктів, особливо м’ясних страв виготовлених зі шлунка або вимені в розвареному вигляді. Розвареність і безформність страви визнавалися ідеалом в стародавній білоруській кухні, бо такими харчами було особливо легко наповнити посуд (горщик або чугунок). Ну, а візитною карткою Білорусі є легендарні деруни (терта картопля).

Відмінними рисами болгарських страв є наявність гострих приправ, соковите м’ясо, достаток овочів і пікантний присмак. Одна з основних особливостей – термальна обробка продуктів на слабкому вогні. Це дозволяє зберегти живильні властивості, отримати приємний аромат страв і досягти оригінальних смакових сполучень. Приправи зазвичай додаються в помірній кількості, бо їх призначення – відкреслити основні смакові якості страви.

Європейські джентльмени надають перевагу простоті

Чеська кухня відрізняється ситними стравами та соковито-солодкими десертами. Найбільш характерними для чеської кухні є печеня зі свинини та кнедлики. Гарніри в чехів досить різноманітні — картопля (варена, смажена, фрі), овочі, крупи. А ось справжнім делікатесом чеський народ вважає смажену гусятину.

Німецька кухня вирізняється великою різноманітністю страв зі свинини, телятини, яловичини, птиці, дичини, риби. Популярні різноманітні овочі, особливо капуста, картопля, найчастіше у відвареному вигляді. Широко розповсюджені кисломолочні продукти, бутерброди, страви з яєць.

Ірландська кухня дуже традиційна та проста. Навіть ірландці не дуже цінують її. Проте останнім часом завдяки міжнародним впливам вона набула більш вишуканого характеру. Традиційною стравою є картопля. На весь світ відоме ірландське рагу, а візитними картками країни є різноманітні сорти пива (стаут, гіннесс).

Перша страва в Данії – суп, найчастіше м’ясний бульйон із фрикадельками або манними галушками. У якості другої страви подають смажену свинину із брюссельською капустою або з яблуками та чорносливом. Не менш популярна й свиняча печінка із хрусткою смаженою цибулею. У данські гарячі страви дуже часто додають цукор, популярна також і злегка карамелізована картопля.

Шведська кухня — є типово скандинавською, вона дуже подібна до данської. Їй притаманна простота, а основними інгредієнтами є риба та ріпа. Тут часто вживають страви із свіжих, маринованих і копчених морепродуктів, а також страви з лосятини та оленини.

Великі комбінатори, або як поєднати непоєднуване

Національні естонські страви здаються вельми оригінальними для кожного, хто вперше їх спробує. Національна страва естонців, кама, наприклад, готується з жита, гороху, пшениці й ячменю та уживається з молоком чи кисляком. Великою популярністю в Естонії користуються гороховий суп з перловою крупою, запечена свинина з цибульним соусом і маринованим гарбузом, естонський чорний хліб із маринованою кількою.

Естонців, напевно, можна вважати “найкровожерливішим” народом Європи, адже вони дуже полюбляють ласувати кров’яними ковбасками з брусничним варенням і на їх основі робити кров’яні млинці та інші “криваві” страви.  Тут не бояться поєднувати молоко з горохом чи рибою. У підсумку виходить дуже апетитна та безпечна для шлунка страва. Весь цей карнавал смаків естонці запивають пивом – світлим “Саку” і темним “Сааре” з острова Сааремаа, а також оригінальним медовим пивом та глінтвейном “хьоегвейн”.

Паприково-рибні угро-фіни

Фінська кухня вважається дуже здоровою завдяки вживанню цільних продуктів, а також риби й ягід. Фіни їдять багато рибної їжі, особливо вони полюбляють лосось, форель, щуку, а також окуня та різновиди дрібної тріски. М’ясні страви, за винятком оленини та дичини, відбивають вплив європейської (в основному французької) кухні. Серед десертів переважають страви з північних ягід — журавлини, морошки, поляниці. Дуже популярна солодка випічка.

Угорська кухня характеризується стравами, які готуються з використанням червоного та стручкового перцю та помідорів (знаменитий угорський гуляш, курячий паприкаш з галушками та голубці). Особливе місце посідає цибуля, найвідоміший її сорт — «мако» — вирощують біля Калуча, що у південній частині Угорщини. З м’яса традиційно вживають свинину, проте з плином часу стали вводити в свій раціон рибу, курятину — продукти, в яких менше холестерину. Майже в усіх національних стравах провідну роль відведено паприці — без неї неможливо приготувати гуляш (щось середнє між густим супом і м’ясним рагу), перкельт (рагу із кришеною цибулі), токань (страва, схожа на перкельт) і паприкаш (усі страви зі сметанним соусом і паприкою).

Румунські рецепти “філософського каменя”

У національних стравах румуни використовують інгредієнти, що сповільнюють процес старіння. Вживається багато овочів, фруктів, яєць, молочних продуктів. Напевно, саме тому румунські страви зберігають натуральний смак. Для приготування використовуються різноманітні приправи на основі подрібнених сухих трав медичного призначення, ароматичних трав. Характерним для румунської кухні є приготування їжі на помірному вогні, а також те, що певні інгредієнти варяться лише настільки, аби вони достатньою мірою просочилися.

Європейські країни схожі між собою в плані культури та політики, але їх кулінарна мапа є напрочуд строкатою. Як каже прислів’я: «Хліб – всьому голова» – тож можна зробити образний висновок, що голови та думки в цих країнах зовсім різні, як різні й люди, що населяють їх території, а все що їх не розділяє – їх же й об’єднує.

 Вікторія Крамар